Вікторія Олегівна Ковач, позивний «Авіценна» — українська військовослужбовиця, бойовий медик, начальниця медичної служби 3-го армійського корпусу, раніше — 3-ї окремої штурмової бригади (3 ОШБр) Збройних Сил України, членкиня жіночого ветеранського руху «Veteranka»[1]. Відома реформами медичної служби бригади, впровадженням системи «ланцюг виживання» та підготовкою бойових медиків[2]. Її досвід вивчається іншими підрозділами ЗСУ. Увійшла в 2024 році рейтинг «Список лідерів України УП-100» в категорії «Суспільство»[3].
«Про це менше говорять, тому що візуалізувати гарною картинкою це дуже складно. Інколи це не дуже приємна статистика захворювань, визнання того, що ми маємо проблеми з гепатитами, ВІЛом, СНІДом і тому подібними речима. Це визнання туберкульозу у військовослужбовців.
Просто ти не зможеш зробити гарний банер про те, що нам потрібні фахівці з рентгендіагностики, тому що в нас є туберкульоз. Навряд чи це буде сильно залучати медиків до тих чи інших підрозділів. Це навпаки відштовхуватиме.
«Медичні батальйони – нетипова історія для Збройних сил. Їх не було тривалий час. Наскільки мені відомо, зараз декілька медичних батальйонів різного типу створюються в структурі Сухопутних військ. І так, це масштабування, але дуже важливо, щоб це не було паралелізацією процесів. Щоб не було перебирання функцій від бригад і, умовно, передачі батальйонам можливості затикати дірки, які десь з'являються. Ну, і, відповідно, по забезпеченню – якщо держава йде до того, що медичний батальйон стане єдиним, ключовим органом постачання, децентралізувавши спроможність забезпечувати бригади медичним майном від військово-медично-клінічних центрів до армійських корпусів.
Процес йде складно, тому що складається враження, що ніхто нікуди не поспішає. Те, що війна надовго – це зрозуміла річ, але процеси можна якось реалізовувати швидше. Затягнута історія з бюрократією, підписанням документів, планів переміщення, пошуком людей. Якщо ти когось знаходиш, цих людей не хочуть відпускати в інше місце служити. Це при тому, що з госпіталів людей відряджають у бойові бригади, але перевести офіційно їх ніхто не хоче.
Зараз низький відсоток комплектації цивільними. Одна з ключових причин – загальне державне бронювання лікарів, яке ухвалене на державному рівні. Ми зараз пробуємо розброньовувати, зробили всі необхідні офіційні запити. Подивимось, як піде ця процедура. На жаль, законодавчо ніде немає розписаного процесу, яким чином це має відбуватися. І ти як сліпе кошеня, намагаєшся в кожне міністерство постукати, спитати, а кому далі той чи інший лист передавати.
Список потреб сформований, але чи буде відбуватись розбронювання і яким чином – невідомо. Якщо цивільні інших професій, які не є заброньованими, усвідомлюють, що рано чи пізно ТЦК подзвонить, то з медиками трошки інша історія. Тому більший акцент робиться на тих, хто вже є у Збройних силах, але з ними складніше з переводами зі структури в структуру. По обладнанню працюємо поступово. Є певні рухи в плані забезпечення базовою технікою, зараз вже йдеться про більш спеціалізовану.
Медичний батальйон – це не лише про медиків. Це про всіх – починаючи від лікарів, середнього медичного персоналу, водіїв і закінчуючи автослюсарями, механіками, сантехніками, фахівцями по квартирно-експлуатаційній службі. Це абсолютно окремий живий організм, який має бути спроможним автономно працювати. Тому пошук іде не лише медичних працівників, але і спеціалістів інших профілів». — про створення медичного батальйону в складі корпусу на прикладі розширення Третьої штурмової до корпусу у подкасті "Кляті питання" У військовій медицині більше немає "золотої години", є "золотий шанс" – Вікторія Ковач (14 червня 2025 року)
«Коли кажуть про дефіцит, я завжди починаю з того, що його можливо вирахувати тоді, коли ти знаєш, скільки в тебе є і скільки тобі потрібно. А ми цього не знаємо. Тому що медики знаходяться на різних посадах, і якщо спробувати зібрати дані по війську, то нам дадуть звітність по тих посадах, які є медичними. Вони могли мати просто медичну освіту, мати завершену інтернатуру, але зараз займаються іншим функціоналом. Ця похибка буде присутня. Розуміння того, скільки у нас медиків у війську, на даний момент, толком нема. Ми можемо порахувати досить чітко по Командуванню Медичних сил, по Командуванню Сухопутних військ, Десантно-штурмових – звіти подаються. Але ці звіти більше прив'язані до "доброго слова".
Скільки треба медиків? Яка коректна пропорція їх розрахунку на ту кількість військовослужбовців, яка в нас є в Збройних силах України? А невідомо. Є бригади, де медичні роти мають понад 100 осіб, є – де 70, а кількість особового складу загалом у бригадах – ідентична. Чи доцільна така кількість медиків загалом у підрозділах?
І найсмішніше: ми навіть у цивільній охороні здоров'я не знаємо, скільки в нас лікарів. У нас не існує індивідуального ліцензування лікаря, персональних ліцензій нема. Ліцензуються заклади охорони здоров'я на провадження господарської діяльності з медичної практики. Тобто порахувати, скільки в нас лікарів станом на зараз, також неможливо.
Тому що один і той самий лікар може працювати в трьох закладах охорони здоров'я на 0,25 ставки. У такому випадку виходить ситуація, коли ми не знаємо: скільки в нас загалом у єдиній медичній системі людей; скільки – у війську, скільки – у цивільному житті, скільки дистанційно консультують, будучи в штатах українських медичних закладів з-за кордону. І при цьому ми намагаємося говорити про дефіцит.
Скоріше за все, він є. Але в який бік і серед яких спеціалістів – це вже треба вираховувати певними математичними формулами, порівнюючи всі ці категорії, які я перерахувала. І рахувати потрібно не одиницями – лікарями чи медсестрами, а структурно-функціональними одиницями: умовно, екіпажем медичної евакуації і тим, скільки таких екіпажів потрібно. Бо пацієнтопотік проходить не через фельдшера, а через екіпаж. Якщо ми будемо рахувати такими юнітами – тоді плюс-мінус вирахуємо, скільки потрібно медиків хоча б для Збройних сил України». — про дефіцитів медиків в Україні в інтерв'ю у подкасті "Кляті питання" У військовій медицині більше немає "золотої години", є "золотий шанс" – Вікторія Ковач (14 червня 2025 року)
«По-перше, потрібно визнати очевидне: в армії люди не лише отримують поранення – вони також хворіють. І, на жаль, усвідомлення цього на тому рівні, на якому потрібно, досі немає. Якщо створити систему децентралізації і передати на рівень корпусів ті функції, які зараз частково залишаються на рівні госпіталів, тоді можна буде закривати потреби військових, не вибиваючи їх із зони бойових дій. Але це, знову ж таки, потребує перерозподілу кадрового ресурсу. Адже корпуси треба забезпечити людьми, які зможуть цю роботу виконувати.
Другий момент – перегляд підходу до вхідного ВЛК. Держава сама себе обманює й ставить у незручне становище, коли мобілізує людину з важким інфекційним захворюванням, водночас визнаючи її здоровою й придатною до служби. Питання не в тому, хто має служити, а в тому, що діагноз має бути визнаний. Бо це ж не лише про безпеку самої людини, а й про безпеку всіх, хто поруч.
І це також про потенційні державні виплати, якщо людину визнають такою, що захворіла під час служби, хоча вона вже з цим діагнозом прийшла. Рання діагностика дозволяє почати лікування вчасно і зменшити кількість ускладнень у майбутньому. А нинішня ситуація, коли на рівні ВЛК проблеми ігноруються, створює навантаження вже у війську. Навчальні центри не займаються діагностикою – і, як наслідок, у бригадах це все "вилазить" не дуже хорошим боком». — про проблеми, які є у військовій медицині, які держава має вирішити передусім в інтерв'ю у подкасті "Кляті питання" У військовій медицині більше немає "золотої години", є "золотий шанс" – Вікторія Ковач (14 червня 2025 року)
«Я називаю цю трансформацію від 2022 року до сьогодні як заміну поняття "золотої години" на "золоту можливість". І яка, якщо ми вже говоримо про золото, доповнюється "золотим шансом". По-перше, якщо раніше ми говорили про якісь часові рамки, то зараз ми про них уже не говоримо.
По-друге, розширення "Kill Zone" впливає не лише на спроможність евакуації, але й на розташування медичного персоналу, який, найімовірніше, у перспективі доведеться або відтягувати глибше від лінії фронту, або, як це зараз часто реалізується, ховати під землю. Це не є абсолютно безпечним, але залишається одним із найбезпечніших варіантів.
Ще один момент: час евакуації затягується в рази, тому що немає спроможностей для вивезення. Зараз медики в екіпажі є прямими цілями для FPV-дронів.
І питання, чи є сенс бронювати ці "еваки", вже теж порушується. Повертаючись на польовий тактичний рівень, ми говоримо про евакуацію дронами, наземними роботизованими комплексами, яку намагаються впроваджувати. Але будь-яка людина на полі бою – це ціль. Живий, мертвий, поранений, медик, оператор БПЛА, артилерист – усі вони є цілями. Навіть якщо це поранений, прикріплений до наземного роботизованого комплексу, до платформи, що евакуює, – скинути по ньому боєприпас не є проблемою. Якщо два роки тому ймовірність нічної евакуації вважалася однією з найбезпечніших, то зараз уже ні. Тіло випромінює тепло навіть тоді, коли воно загорнуте в термоізоляційну ковдру, хоч і в меншій мірі.
Поки що вирішити проблему швидкості евакуації нам не вдалося. І я не знаю, чи взагалі будуть війни, в яких це буде можливо, враховуючи ситуацію із застосуванням дронів на оптоволокні. Бойові медики в більшості підрозділів перестали ходити в штурмові дії. Усвідомлення того, що вони в штурмі є менш ефективними, ніж на пункті збору поранених, дійшло.
На жаль, воно дійшло через численні втрати. Але це теж одна з тих речей, яка суттєво змінилася з 2022 року. Є бригади, в яких медики ще виходять на штурми, але переважно це вже локаційна робота – задля збереження підготовленого персоналу. З'явилося розуміння того, що підготовка цінна, і не кожного можна підготувати на якісний фаховий рівень.
Базові навички маскування, безпеки й віддаленого розміщення медиків – це ті речі, які можуть знизити ймовірність втрат, але не усунути їх повністю». — про зміни у ході війни в 2025 році в порівнянні із 2022-м у інтерв'ю у подкасті "Кляті питання" У військовій медицині більше немає "золотої години", є "золотий шанс" – Вікторія Ковач (14 червня 2025 року)
