Книга Мірдада
Книга Мірдада (The Book of Mirdad, 1948) — алегорична книга з філософії ліванського письменника Міхаїла Наїми, який навчався у Полтавській духовній семінарії (1906 — 1911) та відомий перекладом арабською мовою вірша «Заповіт» Т. Г. Шевченка (1910).
Книга представлена як серія діалогів між Мірдадом, настоятелем монастиря, та його учнями, закликає до єдності різних народів у вселенській любові, а також критикує матеріалізм та порожні релігійні ритуали[1]. У 1973 році книгу було адаптовано у триактну п'єсу Падуконе Рамананд.
Цитати
[ред.]Часто тобі здаватиметься, що твоя дорога непрохідна, похмура та без супутника. Май волю та йди вперед; і за кожним поворотом ти знайдеш нового супутника». — «Книга Мірдада: Дивна історія монастиря, який колись називався Ковчегом» |
Якщо ви раби на Землі і вам сказали: “Відмовтеся від Земної Свободи, бо на Небесах вас чекає неймовірна Свобода!” Відповідайте йому: “Хто не скуштував Свободи на Землі, той не пізнає її на Небесах!” |
Примітки
[ред.]- ↑ Aida Imangulieva. Gibran, Rihani & Naimy: East-West Interactions in Early Twentieth-Century Arab Literature | https://books.google.com/books?id=OWH62rLHcg8C&pg=PA153%7Cyear=2010%7Cpublisher=Anqa Publishing isbn=978-1-905937-27-1 - p.153
- ↑ Мужність долає все, 2024, с. 48
Див. також
[ред.]Джерела
[ред.]- Мужність долає все. Domat omnia virtus : для воїнів ЗСУ / упоряд. Юрій Николишин. — Львів: Апріорі, 2024. — 152 с. — ISBN 978-617-629-862-5
