Квадрат (фільм, 2017)

2017 року стрічка здобула Золоту пальмову гілку Каннського міжнародного кінофестивалю.

«Квадрат» (англ. The Square) — сатирична драма шведського режисера і сценариста Рубена Естлунда, яка вийшла 2017 року із Класом Бангом, Елізабет Мосс, Домініком Вестом та Террі Нотарі у головних ролях. В центрі стрічки — музейний куратор (Бенг), який розв'язує особисті проблеми, зокрема крадіжку його мобільного телефону та роман із журналісткою (Мосс), на фоні створення суперечливого рекламного відео художньої інсталяції, яке публікується без його відома, та викликає кар'єрні загрози й спричиняє дискусію про свободу вираження поглядів та політичну коректність.

Цитати

З інтерв'ю режисера Рубена Естлунда

До слова про сучасне мистецтво. Я викладаю в Гетеборзькому університеті режисеру. Прямо поряд із нами у приміщенні розташований мистецький факультет. Текст-нісенітниця на початку «Квадрата» про «Виставку — не виставку», який читає Елізабет Мосс, я знайшов у професора цього факультету. Він його написав, а я вкрав, не спитавши.

Й у «Форс-мажорі», й тут я хотів розповісти про нордичний характер. Я живу у Швеції й беру теми з нашого суспільства. Звісно, я й підходжу до них дещо зі шведського боку. Мені завжди цікаво, що журналісти з-за кордону відзначать у фільмі «типово шведського». Але більшість ідей, я думаю, зрозуміла людям зі всіх країн.

Може, я старію й аналізую зроблені мною самим колись помилки й тому більше пробачаю? Хоча для мене кінцівка — солодко-гірка. На неї мене надихнув шведський вірш. У ньому розповідається про людину, яка погано повелася з кимось і хоче вибачитися. Проте вона довгий час шукає цю людину й не знаходить. Це поезія про те, що герой урешті до старості має жити з почуттям провини за те, що зробив, і пам’ятати про це. Адже в кожного буває цей момент, коли ти хочеш взяти на себе наслідки власної поведінки, але момент уже минув. Тож для мене це доволі… сувора кінцівка. Зокрема, це помітно в останній сцені, коли доньки дивляться на Крістіана й раптом бачать, що він не тільки тато, а й людина. Сповідаюся, що це хороший момент фільму. — Про кінцівку стрічки «Квадрат»

Нас дещо здивувало, що «Квадрат» усюди відзначають як комедію — навіть у США. Хоча я погоджуюся, що фільм смішний. Але я би сказав, що це радше сатира, ніж комедія. Сатира на сучасне мистецтво й фільми про сучасне мистецтво.

У моїх фільмах, як мені здається, аудиторія на 100 % не знає, чи може з певних сцен сміятися. Аж раптом у фільмі стається відверто смішна сцену — й люди замислюються: «А тут можна?». Тож усе це балансує на межі й мені це дуже подобається. Саме через це, я думаю, фільм добре сприйняли й критики, й ширша аудиторія — причому всюди.

Я скептичний до певних видів сучасного мистецтва, так само як і до жанру артхаусних фільмів. Вони можуть бути настільки передбачуваними й дурними! Як і, скажімо, блокбастери. Я прагну знімати фільми, які не потраплять у категорію артхаусу. Я хочу зробити роботи дикими, водночас розважальними й такими, що ставлять важливі питання. У Європі колись подібного було більше. Я дивлюся фільми Луїса Бунюеля й Ліни Вертмюллер і бачу в них видатний сатиричний підхід, але водночас і важливу розмову про економіку та ієрархію.

З інтерв'ю виконавця головної ролі Класа Банга

Для мене «Квадрат» відкрив усі двері. Коли якийсь фільм виграє в Каннах, усі — буквально всі! — його дивляться. Відтоді я щотижня отримую до трьох сценаріїв. Нещодавно в Лос-Анджелесі зустрівся з усіма великими продюсерами й директорами із кастингу. Мені більше не треба стукати й шукати можливостей.

Із самого початку я мав зрозуміти для себе, що люди повинні винести з цього фільму. Бо в ньому стільки всього! Це крута сатира. І це також щось, про що йдеться в «Гамлеті». Коли Гамлет каже акторам у середині п’єси, що вона має стати дзеркалом для світу, де він зможе побачити сам себе. Так само й цей фільм, це фотографія того, якою нині є Західна Європа. Із нього ми можемо зробити для себе висновок, чи ми задоволені тим, що бачимо, чи нам варто щось змінити.

Ми навіть записали інтерв’ю з Даніелем Бірнбаумом — директором і куратором Стокгольмського музею сучасного мистецтва. Потім роздрукували відповіді і я почав їх проговорювати, щоби вловити цей спосіб мислення й ведення розмови. Те саме ми зробили й із кількома його данськими колегами. А потім було багато імпровізацій. Врешті я вже знав усе про те, як керувати музеєм, де знаходити фінансування, які твори краще купувати для музею, а які — ні. Інтерв’ю зі мною в ролі Крістіана ми переписували багато разів, воно було кількагодинним. Ми це робили просто щоб увійти в тему, у формат. А потім прийшла героїня Елізабет Мосс і поставила мені тільки п'ять бісових запитань! Таким був наш підхід до роботи. — Про підготовку до знімання стрічки

Ми чи не щодня імпровізували: читали сцену і пробували зіграти по-різному, щоб вийшло якомога органічніше. Цікаво, що Рубен не ділить сцену на частини, а весь час проганяє її всю. Сцена може бути від 5 до 12 хвилин. Для деяких сцен ми зробили 40 дублів. Рубен намагається змусити акторів грати не по-акторськи, він «масажує» їх дублями. Наче хоче забрати всю усвідомленість, яку ми маємо. Він хоче, щоб ми припинили грати й просто були тут і дали змогу ситуації повести історію далі. — Про знімання стрічки

Нам не було нудно знову і знову повторювати. Це, навпаки, цікаво, бо ти бачиш, як виникає те, що треба. Навіть сцену з презервативом ми знімали, мабуть, 60 разів у всіх можливих варіантах. Ну й насміялися, звісно. — Про знімання стрічки

У Каннах чимало людей казали Рубену, що фільм задовгий. І коли потім його при мені журналіст спитав про чутки, що він, можливо, поміняє хронометраж... Рубен відповів: «Так, може, я зроблю його довшим». У «Квадраті» багато запитань без відповідей. Це й кінцівка, в якій не сказано конкретно, чи все гаразд із хлопчиком. Також глядач не дізнається, що сталося з «людиною-мавпою», чи їй щось заподіяли. Це могло би дратувати, але в нашому випадку якраз спрацювало добре.

Я багато говорив про це з Рубеном. Бо я справді щиро люблю сучасне мистецтво. А Рубен дещо цинічніший. Я його переконував, що врешті цей фільм також стане предметом мистецтва. Дещо більш мейнстримним, бо в цілому кіно таким є, але все ж. Казав, що нам не треба гидити там, де ми їмо. Проте я не думаю, що Рубен хотів по суті висміяти мистецтво. Але в цій спільноті справді є 1-2 % людей, які занадто серйозно себе сприймають. Світ сучасного мистецтва часом підносить себе до рівня, доступного для п’ятьох людей у світі. Він занадто елітарний. Я думаю, це те, що Рубен хотів сказати.

Я знаю, що Рубен також пробував акторів зі Швеції, Норвегії, Фінляндії, Німеччини й Британії. Він просто шукав свого, не звертаючи увагу на країну. А коли вирішив взяти мене, з'явилася додаткова можливість для маневру, бо Данія та Швеція мають ці братерсько-сестринські стосунки любові-ненависті, які часто бувають у країн-сусідів. Коли мене затвердили, я вирішив поцікавитися, скільки в Данії Фабрісів. Виявилося, що цілих 14! Тож ми вирішили змінити ім’я. У 1521 році в цьому ж королівському палаці, де ми знімали, правив данець Крістіан ІІ, якого називали Крістіаном Тираном. Ми вирішили, що тепер тут господарюватиме новий данець Крістіан. — Про ім'я головного героя стрічки

Я щойно з Дубая — і це вже 15-та країна, куди їздив наш фільм. Крім того, я ще граю в театрі в Данії — намагаюся поєднувати... Але всюди фільм так сподобався людям, що їздити і спілкуватися з ними про нього — саме задоволення. Добре, що у випадку «Квадрата» насправді є багато аспектів, про які можна говорити. І завжди є питання, які мені раніше не ставили.