Катерина Новікова

Катерина Новікова

Катерина Новікова — українська релігієзнавиця, філософиня, публіцистка, викладачка, учений секретар ІРНС Інституту релігійних наук св. Фоми Аквінського в Києві, аспірантка Інституту релігієзнавства Яґелонського університету, брала участь в міжнародному проєкті «Європейського словника філософій» (наукові керівники Б. Касен та К. Сігов).

Цитати

Віра – це не просте виконання заповідей Бога, а невпинне творення власного життя згідно божественних зразків.

Диспути з атеїстами є уроками духовної зрілості для самих вірян. Окрім того, вони можуть подеколи виявитись для них справжнім духовним випробуванням та навіть шляхом очищення від усталених, дещо спрощених образів Бога, які починають закривати справжню Його велич і невимовність.

Пан Юрій [теолог Юрій Чорноморець] виділяє […] три види атеїстів, з якими вірянин може вступити в інтелектуальний бій – пост-радянський, постмодерністичний атеїст та атеїст-науковець. […] Видається, що дискусія є можливою, адже спільним для обох сторін – атеїстів і релігійних людей – є пошук істини.

Криза Церкви — частина довгого процесу, який виходить за рамки однієї конфесії. Це криза інституалізованих релігій, які сьогодні відступають перед явищем приватизації віри. — Явище приватизації релігії — коли релігія стає виключно приватною духовною справою, це сигналізує про пошук нових форм релігійного життя – часто неінституційних; про індивідуалізацію релігії, чітке усвідомлення, що вона є вибором і що з нею не народжуються – її з певних міркувань можна обирати чи змінювати протягом свого життя. Тому порожні храми та монастирі в Європі ще не означають відходу від церкви й занепаду моральності…

Можна наводити багато прикладів схожості католицизму до комуністичних форм виразу, але головні риси – це догматизація, контроль і обмеження, цензура, перевага зовнішнього над внутрішнім.

Подібно до формування світу богами перед виникненням світу, описаного в міфах первісних релігій, творчість виявляється нічим іншим як доланням хаосу.

Свідоме рішення приналежати до певної нації має певною мірою спільні риси з релігійним наверненням. Відчуття національної ідентичності людина «носить у собі», хоч не завжди усвідомлюючи. Тому у сучасній українській мові часто звучить вислів «свідомий українець», себто той, хто втілює у своєму житті національну ідею. — «Рушієм народотворчих процесів стають чинники емоційної та ідеологічної природи, які грунтуються на свідомості спільного походження і культурної спадщини. Часом це прибирає форму певного міфу.» (там само)

У Церкві, орієнтованій на саму себе, догмат стає не орієнтиром істинної віри, а її цементуванням. Тим часом віра по своїй природі є динамікою, а не мертвою формою. […] Якщо ж догмати будуть не маяками, а лише прикордонними постами на шляху вірянина, то церква виховуватиме не вільних особистостей, а функціонерів системи. — «Душпастирська діяльність церкви, різні рухи і спільноти мають бути не ідеологізованим табором, де молодь «підганяють під формат середньостатистичного римо-католика», але засобом допомоги краще розуміли власне віросповідання і навчитись жити духом любові, який «формує», а не «форматує» згідно образу Божого.» (там само)

У цьому нарисі я хочу зосередитись на аспекті релігії як екзистенціальної людської діяльності і зробити спробу опису антропологічної структури особи як суб’єкта релігійного досвіду. Моя головна теза полягає в тому, що дослідження феномена релігії є насамперед дослідженням релігійної особистості. — Вахтанґ Кебуладзе: «У статті «Перед обличчям Бога. Нарис феноменології релігії як філософії релігійного суб’єкта» Катерина Новікова пропонує специфічний екзистенціально-антропологічний варіант феноменології релігії.»

Україна – це держава з давнім діалогом Церков, що простежується в особливостях її культури, духовності, сакрального мистецтва та освіти. Питання релігійного порозуміння були для українських християн актуальними впродовж всієї історії – від полеміки Візантії і Риму невдовзі після офіційного запровадження християнства в Русі, далі внаслідок поділу українських земель між державами різних традицій та сьогодні, коли, на жаль, виникають нові поділи і непорозуміння. Можна багато критикувати дії сучасних Церков та оцінювати можливості екуменічного шляху. Однак видається кращим не втрачати жодного шансу зустрічі і налагодження діалогу.

Христос є справжнім Богом, що втілився, став справжньою людиною. Святим місцем стає найглибший осередок особи – «я». Відмітним є також християнське бачення людини як храму Божого. — Саме наявність в особі первістку Божого явиться як гарантія свободи, творчості, підстави вільного самостановлення. Доречно у цьому моменті згадати концепцію cogito св. Августина, свідомості як духовного центру, що приховує пам’ять про Бога. І саме через заглиблення в найінтимнішу глибину свого «я» людина може віднайти Його.

Література

• Новікова К. На перехресті світу і духу. Короткий нарис про сакральний живопис України / Катерина Новікова. — К. : Темпора, 2013. — 328 с. ; іл.