Каневський Віктор Ізраїльович

Каневський Віктор Ізраїльович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Ві́ктор Ізраїльович (Ільїч) Кане́вський (3 жовтня 1936, Київ, Українська РСР, СРСР — 25 листопада 2018, Бристоль, Коннектикут, США) — колишній український радянський футболіст, нападник, чемпіон СРСР 1961 року в складі київського «Динамо», що вперше виграло золоті медаліі; кращий бомбадир тієї команди, гравець збірної СРСР; тренер.

Цитати

«Та хіба можна таке забути?! Згадки інколи спливають несподівано, здавалося б, самі собою. Домівка, друзі... Це назавжди в пам’яті». — про київські дворики, вулицю Стрілецьку, де мешкав поряд з келіями Софії в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Час був складний, післявоєнний. Жили ми без розкошів. У родині, де було троє дітей, працював тільки батько, мати хворіла. Тож почав працювати рано. Спочатку був гравіювальником, робив різні висічки на знаменитих колись фотоапаратах «Київ» — таких нині вже немає. Потім — слюсарем-складальником на тому самому «Арсеналі». Слюсарював пізніше і на «Трансигналі»». — про те як з 16 років почав трудитися на заводі «Арсенал» в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Він був улюбленою грою нашого покоління. М’яча ганяли завжди — коли могли і де могли. Ми взагалі росли доволі спортивними. Я добре катався на ковзанах, грав у волейбол, навіть за юнацьку збірну столиці виступав. Мій старший брат Олександр захоплювався водними видами спорту, пізніше став тренером збірної України з веслування... Проте, як мовиться, ми вибираємо, нас вибирають... Напевно, футбол мене вибрав. Я почав виступати за дорослу команду «Машинобудівник», куди мене запросив тренер, колишній гравець «Динамо» Йосип Лівшиць. Ми виступали на першості міста. ...Вже тоді мене включили до збірної міськвно, потім і до збірної України. Запрошували і до московського «Торпедо»». — про перші кроки у футболі в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«...запрошення стати динамівцем надійшло поштою, здається, у вересні 1953-го. Саме тоді я й отримав листівку за підписом старшого тренера команди Олега Ошенкова з такою пропозицією». — про те як став першим киянином у повоєнному складі команди в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Спочатку виступав за «дубль», а потім мене, мабуть, «за неперспективністю» й справді «відрядили» до армійської команди. Там і виступав. Можливо, на цьому моя кар’єра в «Динамо» й скінчилася б, якби не випадок. Ми грали на першість між частинами, і за матчем спостерігав Ошенков. У тому матчі ми розгромили суперників з рахунком 10:0, а я м’ячів з вісім, якщо не помиляюся, забив. Наступного дня до мене підійшов адміністратор: «Ошенков хоче бачити тебе в команді — поїхали». Хоче то й хоче. Заїхали додому, я взяв свої «празничні» ігрові бутси (зазвичай я в кедах грав) і прибули в розташування команди. А наступного дня «Динамо» з кишинівським «Ністру» (тоді ще «Молдовою») мало грати. Хороша, скажу вам, була тоді в молдаван команда, потужна, на ходу. Ошенков зібрав «старших» — Зазроєва, Грамманікопула, Комана, інших та й каже: «Я вам центрального нападника знайшов — завтра гратиме». Так я й почав виступати за основний склад». — про те як потрапив до армії в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

««Динамо» взимку 1958-го вирушило в турне до Єгипту. А я захворів, тож залишився вдома. Тоді до мене й під’їхали армійці Москви. «Переговорником» був сам Всеволод Михайлович Бобров. Наобіцяли багато, зокрема, й квартиру. Я навіть на оглядини з’їздив до білокам’яної. Але потім зупинився, бо я ж киянин, чого кудись їхати?!» — про те, як кликали до московського "Динамо" в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Грали й мешкали в Ариці — крайня точка країни, далі — нема куди, берег Тихого океану. Стадіон маленький — як у нас в українському райцентрі. Проте гарні тренувальні поля, непогані готель, харчування». — про те як грали на чемпіонаті світу в Чилі в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Гра була жорстка, справжня рубка. Можливо, й справді югослави керувалися не лише спортивними мотивами? У першому таймі ми мали незначну перевагу, але не забили. А в другому, навіть удесятьох (югослави серйозно травмували Едуарда Дубинського) провели два м’ячі й виграли». — про гру команди СРСР з Югославією на чемпіонаті світу в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Разом з Пеле ми спостерігали за фінальним поєдинком Бразилія — Чехословаччина з трибуни. Він участі в матчі не брав — його зламали ті самі чехословацькі футболісти ще під час групового турніру. Я й скористався з нагоди взяти автограф у кумира. Бразилець розписався на моєму квиткові». — про зустріч з Пеле на чемпіонаті світу в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Відверто кажучи, мені було без різниці кому забивати. Забивав і все. І з Яшиним, і з Маслаченком у нас були чудові товариські стосунки. Інколи, правда, сперечались. Однак лише про те, чи заб’ю і чи пропустять. Скажімо, я підходив перед матчем до того таки Яшина і казав: «Готуйся, Льово, сьогодні я тобі покладу м’яча». А він: «Ні, не заб’єш!». Здебільшого таку суперечку вигравав я. Потім Яшин написав у книжці, що найбільше з нападників він боявся Каневського». — про те як забивав голи знаменитим голкіперам в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Кожний гол по-своєму пам’ятний і важливий. Але, звісно, бувають і особливо важливі. Таким є, мабуть, гол у ворота куйбишівських «Крил Рад» у фіналі Кубка СРСР 1964 року. Він справді і переможний, і красивий. М’яч відскочив від когось із захисників і я, згрупувавшись і підлаштувавшись під нього, пробив з льоту — у воротаря не було шансів». — про свої найкрасивіші голи в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Заслуженого я, даруйте за каламбур, заслужено повинен був отримати в Україні. Спочатку як гравець, адже багато років був капітаном київського «Динамо», чемпіоном і володарем Кубка країни, виступав за збірну СРСР. Потім як тренер за те, що вивів до першої ліги «Металіст», а згодом «Таврію», з «Дніпром» дійшов до півфіналу Кубка СРСР. Інші отримували, а мене чомусь постійно обходили. А якось натякнули — усе через горезвісну п’яту графу в паспорті. В Узбекистані вона не була, либонь, проблемною. До Ташкента потрапив разом із Соловйовим, з яким здружилися ще в київському «Динамо». Як другий тренер, я відповідав і за добір гравців. У пошуках здібних футболістів об’їздив увесь Узбекистан. Тоді в команду прийшли Ан, Федоров, Ісаков, Хадзіпанагіс... З цими хлопцями «Пахтакор» вийшов у вищу лігу. На жаль, 1979 року сталася трагедія — основний склад «Пахтакора» загинув у авіакатастрофі...» — про те, як отримав звання Заслужений тренер Узбекистану на посаді другого тренера «Пахтакора» в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Толю я тренував ще у Дніпропетровську. Він тоді зовсім юним був, вітром хилитало. Статура ніби й непогана, а ось ноги слабкими були. Потім, коли я вже у федерації працював, мені доручили готувати українську команду на турнір «Переправа» — фактично першість Союзу для гравців до 21-го року. Зібрав я гарну компанію: в Сухумі ми тоді перше місце вибороли. Приїхав до мене Анатолій Сучков, каже: «Лобановський просить порекомендувати когось із молодих у «Динамо». Я й порекомендував Михайлова, Кузнєцова, Дем’яненка. Усі потім зірками стали». — про те як в юнацькій збірній тренував Анатолія Дем’яненка в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«І підслуховували, і стежили. До того ж не надто й ховаючись. Через це я навіть зі старими знайомими обмежив спілкування — не хотів, щоб у них були неприємності. Дехто, щоправда, й так поспішив мене «забути». Із друзів найбільше мене підтримував Лобановський. Демонстративно приходив у гості, а 1983-го допоміг з працевлаштуванням у дочірній команді «Динамо» в Ірпіні». — про тиск з боку радянської влади в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)

«Домівок може бути багато, але Батьківщина — одна. Там, де народився і виріс. Я 53 роки прожив у Києві. Знаю кожен його будинок, кожен ріг цього будинку. І це моя Батьківщина. А Америка — моя домівка. Так сталося». — про життя в США в інтерв'ю газеті «Голос України» Віктор КАНЕВСЬКИЙ: «Домівок може бути багато, але Батьківщина одна — там, де народився» (20 червня 2013 року)