Перейти до вмісту

Йон Балдвін Ганнібалссон

Матеріал з Вікіцитат
Йон Балдвін Ганнібалссон
Стаття у Вікіпедії

Йон Балдвін Ганнібалссон (ісл. Jón Baldvin Hannibalsson; 21 лютого 1939, Ісафіордюр) — ісландський політик і дипломат. Міністр фінансів Ісландії (1987–1988), Міністр закордонних справ Ісландії (1988–1995), Надзвичайний і Повноважний Посол Ісландії в Україні за сумісництвом (2004-2006).

Цитати

[ред.]
  •  

В першу чергу, вступ до ЄС позбавить Ісландію незалежності у використанні морських ресурсів. Ісландські норми вилову риби істотно відрізняються від тих, що діють в Євросоюзі. По-друге, наші інтереси у співпраці з ЄС практично повністю задоволені завдяки нашій участі в Європейському економічному просторі.
Членство в ЄС, на думку нинішнього уряду, вже не додасть нових переваг, але призведе до певних проблем[1].

  •  

Ісландія – унікальна країна, оскільки у нас немає армії. А отже, немає і військового бюджету. Хоча ми були одним із засновників НАТО, наша роль у системі атлантичної безпеки полягала в тому, що до 1996 року на нашій території була морська база США. Зараз дія цього договору скінчилася і досі інтересу до його відновлення не було[1].

  •  

Ми виступаємо за збереження територіальної цілісності України і, як член НАТО, ми підтримуємо всі рішення і дії Альянсу[1].

  •  

Ми прийняли пакет санкцій проти Росії, аналогічний тому, що було прийнято ЄС і Норвегією. Але примітно, що, на відміну від ЄС та Норвегії, Ісландія не потрапила під дію російських контрсанкцій. Ми чекаємо на це і жартуємо, що про нас просто забули.
Втім, хоча контрсанкції РФ і не діють щодо Ісландії, наші бізнесмени практично не ведуть операцій з РФ, оскільки не отримують звідти грошей[1].

  •  

Незважаючи на те, що Україна та Ісландія знаходяться далеко одна від одної, але в умовах глобалізації всі ми – як маленьке село. В цілому жодних проблем у взаєминах наших країн немає, а отже, їхній стан можна назвати добрим.
Також зазначу, що хоча Ісландія не є членом Євросоюзу, проте ми маємо з ними тісні взаємини. Як ви знаєте, разом зі Швейцарією, Норвегією і Ліхтенштейном, ми уклали договір з ЄС про єдиний ринок. Як наслідок, можна сказати, що Ісландія на дві третини є членом ЄС[1].

  •  

Питаннями, пов'язаними з Арктикою, займається спеціальна рада, куди входять вісім країн: США, Канада, Росія і північні європейські країни. Досі рада успішно вирішувала подібні проблеми. Хоча, повторюся – загроза подальшої військової активності Росії в Арктиці нас турбує[1].

  •  

Річ у тім, що статус Шпіцбергена, або, як ми його називаємо – Свальбарда, вельми специфічний. Він не є власністю ані Норвегії, ані Росії, ані будь-кого ще. Цей особливий статус було визначено у Версалі після Першої світової війни. Тому випадок з візитом російського чиновника дійсно є неоднозначним. Я припускаю, що його дії могли бути легальними[1].

  •  

У нас дуже специфічний досвід в енергетиці – ми є одним із лідерів у сфері геотермічної енергетики. Тому ми можемо співпрацювати лише з країнами, що мають подібні природні ресурси, як ісландські гейзери. Це деякі країни Африки, Центральної Америки, Китай. Ми можемо їм допомогти більш ефективно використовувати гарячу воду, що виходить із землі. В Ісландії ця вода йде на опалення практично всіх будинків – замість нафти і газу, як в інших країнах. Значну частину електрики ми також отримуємо з пари[1].

Примітки

[ред.]