За відсутності чоловіків

«За відсутності чоловіків» (фр. En l’absence des hommes) — дебютний роман французького письменника Філіппа Бессона.

Цитати

Коли ми замовкаємо, я здогадуюсь, що ти повертаєшся до свого нещастя. Територія твого нещастя є місцем, де ти є. Нещастя — це географічне положення. Я ніколи не зможу приєднатися до тебе в цьому нещасті, це зовсім неможлива річ. Мільйони вас знають його, але не я. Я навіть не намагаюся уявити собі це нещастя, це було б абсурдно. Я в іншому місці, от і все. Я не звинувачую себе за те, що перебуваю деінде. Ніхто не може дорікнути мені. Я у твоїх обіймах, ось що я знаю. Я володію цим надзвичайним знанням, знанням простору твоїх рук. Це моє щастя. Щастя — це теж географічне положення.

Ти кажеш: пробач за те, що я постійно говорю про смерть, коли ми мали б говорити просто про любов. Ти пробачений. Як можна не говорити про смерть, яка оточує тебе день за днем? І потім, без неї, без цієї загрози нашому існуванню, чи зустрілися б ми? Я проклинаю цю війну, звичайно, і благословляю її водночас, бо це вона дала мені тебе, це вона кинула тебе в мої обійми. Ти заперечуєш: не кажи так, я не можу цього чути. Я більше не говоритиму цього, якщо ти просиш.

Я любив армію, Венсане, але я ненавиджу війну. Я ненавиджу цю подію, яка викошує покоління простих сердець і яка спустошує мою пам’ять. Гарні роки, рідкісні, також зникають у потопі вогню й дурості. Венсане, чи знайдемо ми коли-небудь спокій? Ні. Відповідь, без сумніву, ні. Ні, Марселю, ви не знайдете спокою. Іноді ви зможете заспокоїти деякі свої тривоги та болі. Час від часу знову відчуватимете чари втрачених років. Але ви не уникнете цієї повільної агонії. Ви зазнаєте цієї неминучої поразки, яку завдає нам Час. Усе втрачено. Від самого початку все втрачено. Ні, Артюре, ти не уникнеш прокляття війни. Вийдеш ти з неї чи ні, але війна залишить на тобі вічний слід. Зі мною ти відсторонюєшся від свого нещастя, але це лише швидкоплинні моменти. Ні, ми ніколи не знайдемо спокою. Так. Відповідь, звісно, так. Марселю, ви досягнете певного умиротворення. Життя зі своїми мертвими, повернення в минуле, дає вам сміливість бути живим, вигадувати майбутнє, все ще бути тут, попри все. Так, Артюре, ти можеш вибратися. Якщо тобі пощастить, ти можеш вибратися, врятуватися від бійні. І тоді все стане можливим. Життя буде прекрасним. Ранок буде яскравим. Все почнеться спочатку. Все завжди починається спочатку. Так ми знаходимо зрештою спокій. Я не знаю. Я не знаю. Звідки я можу знати?

Я вважаю, що насправді немає нічого серйозного, крім смерті.

Відтак я сам-один, зовсім самотній. Зупинімося на мить і спробуймо виміряти масштаби цієї самотності. Я маю лише тягар таємниці, смуток жалоби, впевненість у тому, що те, що на мене чекає, буде гіршим за те, що я знав. Є його відсутність, це провалля, ампутація, вияв неповноти, яку неможливо заповнити. Це найбільша моя втрата. Якби я мусив порівнювати поняття прибутку й втрати, я обов’язково здобуду менше, ніж втратив. Тоді навіщо грати? І водночас байдужість — неможливий стан. Так само й бажання до іншого немислиме. Я втрачений для чоловіків.