За Перекопом є земля

«За Перекопом є земля» — роман Анастасії Левкової, який охоплює історію Кримського півострова з давніх часів до 90-х років і аж до анексії Криму Росією. Вийшов у видавництві «Лабораторія» у травні 2023 року.

Цитати з роману

— Машалла, — сказав дядя Бекір. — Українську треба знати, ми ж в Україні живемо. Але нам, кримським татарам, обов’язково знати і кримськотатарську, це ж наша мова!

Хтось жартував, мовляв, чим би не займався кримський татарин — все одно рано чи пізно відкриє чебуречну. А я тепер думаю: може, національна кухня — це теж вияв протесту? Може, це і є фактор тривкості? Бодай кухня, бодай чебуреки — аби переждати до кращих часів.

Сказати щиро — це було вишуканим знущанням: ти без права щось пред’явити, бо не зневажують особисто тебе. Але ганять усе, що тобі дороге, з чим себе ототожнюєш.

Ми піднімаємось угору, мене трохи закачує, але це минається, щойно виходимо коло Байдарських воріт, — я чудуюся з того, наскільки інакшим може бути море, яке я досі бачила тільки в Піщаному. Ніколи я не дивилась на нього отак згори, ніколи не бачила його таким синім і таким гарним. Десь синіше, десь світліше, сіріше, воно має край лиш з одного боку, а всюди-інде безкрає, бездонне. «Красота, правда?» — каже дідусь. «Красивий який наш Крим!» — додає тато. Зараз ми підемо по чебуреки в «Шалаш», який трикутно стримить у небо, але мені не хочеться йти, а хочеться вбирати очима ці пейзажі й цілувати усе, що я тут бачу.

— Що тепер буде з нами всіма? Ви бачили, Леніна зняли в Дніпропетровську! В Чернігові! У Полтаві! Голоси зліталися з різних кутків площі — де взялися усі ці люди? Звідки видобувся у них голос? На мить здалося, що я всередині цих голосів, що вони оточили мене зусібіч, і я верчу головою, аби вгадати, звідки лунає чергова фраза, хоча яка різниця? — Та мені байдуже, — буркнув хтось, може, й продавчиня, до якої було звернено перше питання. — За Перекопом землі немає.

Цитати про роман

	У книжці є такий момент наприкінці другого розділу. Аліє питають, чому вона так довго не має пари. Дівчина відповідає, що її виховували бути першою, а це погано спрацьовує в парі. А чому виховували бути першою? Бо кримські татари мусили наполегливо працювати, щоби стати бодай на рівні з іншими. І якщо вони хоч трохи поступаються своїми принципами, то залишаються позаду суто через факт свого походження і зневажливе ставлення до кримських татар. Про це я вперше почула від однієї зі своїх респонденток. Там ішлося не про стосунки, вже потім я це трансформувала, бо так виходило саме з тією персонажкою, Аліє. Зізнаюсь, я ніколи не говорила про оце «вчили бути першою чи першим» саме зі своїми кримськотатарськими читачами й читачками. Тепер мені стало цікаво, чи це для них щось очевидне, а чи нове. Можливо, я когось і запитаю про це
	— Анастасія Левкова

	Якщо брати головну героїню, то я часто називаю її прототипом Олександри, якій присвячена книжка. Та насправді в ній — багато інших людей, і не всі вони із Криму. Частина родинної історії списана з моєї знайомої, онучки полковника КДБ, яка виросла в Києві. Звісно, багато моментів списані й із мене. Іноді мені здається, що є герої, які взагалі ні з кого не списані. Як-от Боря, дуже важливий для мене персонаж, який висловлює багато неочевидних ідей. Його зовнішність нагадує одного знайомого запоріжця, а сімейна історія і той факт, що Боря після анексії пішов воювати на Донбасі, взяті зі знайомого жителя Криму. Крім Мустафи Джемілєва та Рефата Чубарова, які не діють як персонажі, а просто згадані, є лиш одна абсолютно реальна людина — зі зміненим іменем. Кримці його точно впізнають.
	— Анастасія Левкова

	Я нічого не знаю про стосунки кримськотатарських дівчат і хлопців. Не знаю, як на міжстатеві взаємини неодружених людей впливає релігія. Так, кримські татари досить світські, чимало з них є мусульманами суто номінально, їхня релігійна належність визначена етнічною. Та все одно релігійні приписи певним чином вбудовані в людей.
	— Анастасія Левкова

	2012 року в журналістському середовищі багато говорили про художній репортаж. Точніше, про польські репортажі, які тоді почала видавати «Темпора». Я відчула, що теж хочу попрацювати в цьому жанрі. Тоді ж вперше побувала в Бахчисараї та в кримськотатарському будинку. І подумала, що було би класно зробити репортаж про Крим. Спершу я написала одне оповідання. Ніде його не публікувала, але окремі уривки й образи з нього потім увійшли у книжку «За Перекопом є земля». Я розповідала про цю ідею своїм друзям. Одна подруга порадила познайомитися з Алімом Алієвим, який тоді жив у Львові. Ми зустрілися в кав’ярні «Дзиґа». Саме Алім ввів мене в кримськотатарську тему, розказав базові речі. — Про роботу над романом «За Перекопом є земля»
	— Анастасія Левкова