Зайчик (роман)
Зайчик — роман Мони Авад, що вийшов у Сполучених Штатах 2019 року у видавництві Viking Press.
Цитати про роман
[ред.]З інтерв'ю авторки, Мони Авад
[ред.]Було кілька текстів, які стали дуже важливими під час написання «Зайчика». Я саме хворіла на COVID, коли почала писати голоси певних персонажів. Була у напівсонному стані. І раціональне мислення ніби вимкнулося. Я змогла під'єднатися до цього голосу без надмірних сумнівів. Цей голос складався з кількох різних джерел у моїй голові. Для «Зайчиків» роман Джейн Ейр — священний текст. Тож персонаж отримує своєрідну романтичну чутливість. Це відсилання до того, як сама Джейн Ейр розповідає власну історію. А ще — до Механічного апельсина, який я слухала саме перед початком роботи, бо головний герой там небезпечний, але водночас є певна грайливість у тому, як оповідається історія. Він має власний погляд на світ, який деформує мову в найнесподіваніших напрямках. Мені здалося важливим передати й цю грайливу, небезпечну енергію. А ще — дитяча література: Вітер у вербах. Я хотіла, щоб у книжці відчувалася ця класична дитяча інтонація[1]. |
Знаю, що дехто вважає, ніби Саманта має шизофренію, і така інтерпретація цілком можлива в межах історії. Мені подобається ідея гри з цією напругою — чи все це відбувається насправді, чи лише в її голові. Усі письменники, бо ми постійно проєктуємо й користуємося уявою, маємо цей страх. Але, здається, це тривога, знайома кожному. Ми всі часом думаємо: «Це справді відбувається, чи я просто це уявляю?» І саме з цього виростає будь-який жах. |
Так, коли пишеш книжку, справді відчуваєш себе в іншому вимірі. Половина твого серця — а може, й усе — перебуває в іншому світі. Це може трохи зводити з розуму. І мені дуже хотілося це передати. Це те, що чіпляє у «Зайчику», адже читачі справді питають себе, чи не має Саманта психічного розладу. Вона створює цих істот. Вони — її друзі. Але й самі “Зайчики” поводяться абсолютно психотично. |
Примітки
[ред.]
