Олександр Анатолійович Зава́ров (26 квітня 1961, Луганськ, УРСР) — радянський та український футболіст і тренер. Колишній півзахисник «Динамо» (Київ) та збірної СРСР. Віце-чемпіон Європи 1988, володар Кубка Кубків 1985-86 та Кубка УЄФА 1989-90 років.
«Була ситуація... Я, загалом, людина амбітна, а в основний склад довго не потрапляла. Звичайно, такий стан речей дратував, я нервувався. Ось згаряче і виклав все, що накипіло...
— Мабуть, трошки агресивно, навіть зараз згадувати неприємно. «Ну навіщо мені потрібна, ця команда? — хохотів я. — Хочу до іншої». Чому так сказав? На той час мене запрошували і до московського «Спартака», і до «Дніпра»... Пам'ятаю, Блохін на зборах підвівся і сказав: «Якщо цей пацан не хоче грати в «Динамо», що ж ми його триматимемо?». Цей виступ Олега Володимировича мене пройняв — вирішив довести, що можу бути корисним команді, яку з дитинства мріяв. Думаю, образу за старе ніхто на мене не тримає: своєю завзятістю та результатами я, напевно, ставлення хлопців пом'якшив...
Правда, після того зібрання викликав мене до себе Валерій Васильович. "Так, - сказав, - вибирай: граєш тут чи ні... Команда, як бачиш, налаштована вже проти тебе, а у нас колектив хороший, і я не хочу, щоб він руйнувався". Я всі умови Васильовича прийняв, до певного часу був слухняним і щосили доводив, що можу захищати динамівські кольори». — про те, що хотів піти з київського "Динамо" в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«З дитинства — скільки пам'ятаю, ми допізна ганяли у дворі м'яч. Я збирав молодших хлопців і з ними порався, а згодом і старших уже обігравав — так техніка шліфувалася. Думаю, що найбільше дав мені саме дворовий футбол. Потім мене взяли до футбольної школи, але після занять у ній я пропадав на вулиці. (Звичайно, до уроків руки не доходили – колись було підручники зубрити). Загалом, завзяття мені було не позичати, ну і природа, думаю, щось дала... Хоча в мене ні батьки, ні родичі до спорту жодного стосунку не мали — повболівати любили, але щоб я йшов у футбол, не наполягали...» — про власну техніку гри у футбол в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Це історія довга... 77-го року, коли Йожеф Йожефович тренував «Зорю», він помітив мене і почав просувати в дубль (за що я йому вдячний). 79-го я вже почав грати за основний склад, і саме після Спартакіади народів СРСР (була така) Лобановський і запросив мене до Києва. «Навіщо тобі «Зоря»? - Запитав. - У нас ти заграєш у хороший футбол і, якщо покажеш себе, з ведучого клубу пряма дорога до збірної». Звичайно, мені це лестило, але коли Валерій Васильович умовляв: "Пиши заяву", я відмовлявся: "У мами спитаю".
Хлопчиськом був, 18 років. Мені б порадника мудрого, який сказав би: Ну що ти робиш? Така людина запрошує, бере під своє крило. Значить, допомагатиме і тебе терпіти...» — про те, як починав грати за "Динамо" в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«...Загалом, коли у 79-му «Зоря» вилетіла до першої ліги, я, хоч був студентом Ворошиловградського педінституту, одразу ж отримав повістку з військкомату. Переді мною стояв вибір: чи в армії служити, чи в МВС, але старші товариші, з якими я виступав у «Зорі», досвідчені гравці, чемпіони СРСР 72-го року, йти в «Динамо» (Київ) мені відрадили...» — про перспективи потрапити до лав армії в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Я був чистим нападником, і вони в один голос: Ти подивися, там попереду Блохін, Онищенко, Хлус, Слободян — крізь їхні потужні спини в основу ти не проб'єшся. Хочеш сидіти на лавці, коли є можливість грати?
Не знаю, мали рацію вони чи ні, але два роки, проведені в ростовському СКА, залишили двояке враження. З одного боку, від футболу я отримав задоволення (хоча зростання майстерності не було. Можливо, справа в мені, 19-річному, але прогрес я відчув лише у «Динамо»). З іншого боку, ставлення до мене в СКА (Ростов) було не надто лагідним, йшов неприкритий тиск. Особливо коли наблизився час дембелю і мені почали говорити: Пропонуємо тобі залишитися.
... Я був дисциплінованим, але не настільки, щоб гарувати за зірки на погонах, а головне, Валерій Васильович знову про мене згадав і запросив до Києва. Я знав, третього шансу не буде, але відбиватися від настирливих умовлянь лихварців було непросто... Ледве вистояв, мене навіть на 10 діб на губу посадили». — про те, як Олег Кузнецов та Антолій Кукса відмовляли йти до "Динамо" в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Думаю, у кожній команді є гравці, які після вдалого матчу можуть випити, ну, скажімо, шампанського, а ми ж тоді, 80-го року, молоді були, по 18-19 років... Невже великий гріх — пропустити напівсухим пляшечкою за перемогу у фіналі Кубка СРСР? Так, бувало й таке, про що згадувати незручно, — не заперечуватиму цього, але в той же час якимись забіяками чи п'яницями ми не були — наступного дня виходили на поле і билися. Якби я вів розгульне життя, хіба зіграв би у 80-му році всі 32 матчі...
Це ж найвища ліга, де, окрім усіх інших, нашими суперниками були київське, мінське та тбіліське «Динамо», «Спартак»... Якби багато собі дозволяв, як виступав би у Франції до 37 років?» — про те, що у ростовському СКА вважали злісним порушником дисципліни, а головна спортивна газета СРСР «Радянський спорт» писала: «Заваров та Гамула п'ють, порушують режим» в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«У 83-му році за Морозова я виходив у «Динамо» практично тільки на заміну, а в 84-му, вже за Валерія Васильовича, який повернувся, то грав, то не грав...
Страшно сказати, ми посіли тоді у чемпіонаті Союзу сьоме та десяте місце, що для київського «Динамо» взагалі було немислимо. В цей час мені й зателефонував Костянтин Іванович. «Я бачу, — почав здалеку, — ти підходиш під спартаківський стиль: є техніка, світла голова... Загалом, як хочеш, давай до нас». Я прикинув, зважив і погодився: «Напевно, так і зроблю — все одно себе тут не бачу».
Тоді багато досвідчених футболістів продовжували грати, йшов набір нових... «Якщо людина запрошує, — подумав, — треба вирішуватись». Навіть заяву до «Спартака» написав, і відразу ж після цього у складі спортивної делегації ми відлетіли до міста-побратима Києва — Флоренцію.
В Італії було днів 10, за цей час відомості про те, що я переходжу до «Спартака», досягли вух керівництва, і хоча я був невеликою величиною — такою ж, як усі, — відпускати мене не хотіли... Десь через два дні після повернення додому в Андрія Михайловича Баля весілля. Лобановський туди, природно, був запрошений, і ось вже практично всі молодят привітали, стоїмо, Валерія Васильовича чекаємо... Він, як завжди, з'явився з квітами, побажав нареченим щастя, а потім пальцем мене поманив: іди сюди! До стінки так притиснув... Я тоді був не набагато вищим, ніж зараз, а він же високий... Нахилився до мене: «Що ти робиш? Обіцяю, все буде гаразд». Подивився на мене уважно і додав: Ти потрібний нам, залишайся!» — про причину переходу до "Спартака" зі складу "Динамо" в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Ця важка праця приносила нам задоволення, бо був результат. Я вдячний хлопцям, своїм партнерам за те, що вони допомогли мені розкритися (як і я, мабуть, комусь у цьому допоміг).
Погодьтеся, ми зробили якийсь внесок в історію не лише радянського, а й європейського, і світового футболу. Нас, київських динамівців тих років, знають не лише у СНД, а й у Франції, в Італії, на нас і досі із задоволенням дивляться, нас запрошують. Я завжди з радістю відгукувався, коли мене кликали взяти участь у ветеранських зустрічах, правда, зараз більше зайнятий і часу, щоб кудись поїхати, зіграти, як правило, немає». — про успіхи "Динамо" в 1985-1988 роках в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Ну ось дивись: я, Бєланов та Дасаєв були запрошені до Лондона на 100-річчя англійської ліги. Трималися ми зазвичай скромно, не нахабно, з оцінкою «відмінно» за поведінкою... Боже борони, щоб якісь вітальні слова вимовляти, тим більше не розуміючи, про що говорять навколо... Платіні, Гулліт, Елк'яєр, Лаудруп — прості, нормальні хлопці. З Мішелем ми трохи пізніше в Нансі в теніс боролися, на більярді грали разом обідали. Дуже він поважав мускатне шампанське, яке я привозив із Києва, а ось Марадона був складнішим...
Знав, і відповідно поводився: ми всією командою чекали, поки він розітреться... Приєднався до нас аргентинець рівно за дві-три хвилини до виходу на поле». — про як західні зірки ставилися до радянських колег в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Можливо, й так просто вибирали з двох варіантів: «Ювентус» чи «Барселона». Італійці виклали п'ять мільйонів, іспанці давали лише три, а ж у нас дисципліна: куди сказали, туди і їдь. І добре б, якби я від цього у фінансовому плані виграв...
Мільйон пішов державі, по два — Олімпійському комітету та клубу. Мені нічого не перепало і практично порівняно з київським "Динамо" я у зарплаті не виграв. Задоволений моральним задоволенням від того, що прийшов у команду з ім'ям та з амбіціями, яка хоче грати та бореться за перші місця. Я ж саме на зміну поколінь потрапив...
Спочатку ностальгія була — до будь-якого місця звикати треба. Це тривало місяць, два, три, а потім втягнувся і став уже там своєю людиною... Спочатку дуже стискало незнання мови та постійну присутність перекладача. Партнери намагалися щось порозумітися, а я їх не розумів. Або президент клубу хотів висловити речі, які мали тільки між нами залишитися... Не важливо, добрі чи погані, — головне, це не для чужих вух призначалося, але змова віч-на-віч була неможлива.
Хлопці після тренування звали навперебій: «Підемо до ресторану, пообідаємо, познайомимося ближче». Ну, ти знаєш: у всіх країнах спілкуватися прийнято за столом... Зрозуміло, що треба бути відкритим, контактним, але в молодості я був сором'язливим і від усіх цих посиденьок відмовлявся... Якби тоді ходив на всі обіди, вечері та прийоми, ні копійки не витратив би на покупку продуктів: весь час. у перший рік не сильно в неї вписався...» — про перехід до "Ювентуса" в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Відверто скажу: коли я прийшов до «Ювентуса», мені платили 1200 доларів на місяць». — про рівень заробітної плати у складі «Ювентуса» в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Вони були в курсі і всі підштовхували: «Іди до генерального директора, скажи: так, мовляв, і так…». Втім, вирушив я до нього тільки після того, як почав трохи розуміти італійською (такі речі при перекладачі не можна обговорювати). Керівництво «Ювентуса» виявилося дуже порядним — дай Боже, щоб усі клуби такими були, особливо наші. «Добре, – сказали мені, – немає питань. Давай зробимо так... Стільки скільки отримують Лаудруп чи Альтобеллі, інші чемпіони світу...
...але середню добротну зарплату покладемо, і почуватимешся нормально». При цьому одразу попередили: "Це тільки тобі". Чому? Бо виявляється, щось ще треба було приносити в консульство, перераховувати на якийсь рахунок». — про те, як футболісти пропонували просити збільшення рівня оплати у клубі в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Щоб добре якоюсь мовою говорити і розумітися на його діалектах, у цій країні треба жити. Я ж, як не намагався, все одно досконало мови не вивчив. Крім того, мова є офіційна та повсякденна... Щоб пояснюватись у побуті, мені вистачило півроку — дієслова вже рубав, як дрова...» — про те коли вже зміг розмовляти італійською в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
«Коли я востаннє вийшов у складі «Ювентуса» проти «Лечче», адміністратор сказав: «Тебе чекають у роздягальні». Виявилося, Мішель. Він прибув у Турін своїм маленьким літаком і з ходу запропонував: «Бери дружину і полетіли зі мною до Франції».
«Ну що ти тут мучишся? - Урезонив. - Поїхали! Тим паче мені потрібний досвідчений майстер, який щось виграв і досі в строю, щоб молодь навчалася на його прикладі... Мішель був віце-президентом «Нансі», а тренував клуб Еме Жаке — майбутній наставник чемпіонів світу.
Звісно, збори були недовгими. У команді, яка раю тільки вийшла у вищу лігу, зібралися переважно молоді хлопці — з вікових, тих, кому за 30 років, гравців були я і поляк Тарасевич... Відповідно, пацанам було на кого спертися, вони могли щось переймати не лише відеокасетами та розповідями. «Нансі», до речі, непогано виглядав — деякі з тих хлопців досі грають, тобто поганому ми їх не навчили». — про те як до «Нансі» засватав Мішель Платіні в інтерв'ю football.ua Заваров: "Забияками или пьяницами мы не были" (19 квітня 2007 року)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
