Забранський Руслан Михайлович

Забранський Руслан Михайлович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Руслан Михайлович Забранський (10 березня 1971, Вовків, Пустомитівський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР) — радянський та український футболіст. Нападник.

Цитати

«Відчував відповідальність, тому що це була нова команда, нові вболівальники, нове місто і треба було себе зарекомендувати з гарного боку. Клубу потрібен був нападник, який вміє забивати голи. Так вийшло, що тоді ми грали проти ФК Прикарпаття (Івано-Франківськ), тут, в Миколаєві, на Центральному стадіоні. Вже під кінець гри, коли пішов додатковий час (буквально дві хвилинки), рахунок був 0:0. Я втік з центра поля, вийшов з воротарем один-на-один, мене збили й суддя призначив одинадцятиметровий удар. Ніхто з тих гравців, які були в команді, не хотів брати на себе відповідальність, тому що розуміли, що треба забити гол, щоб перемогти. Івано-Франківськ тобі був в лідерах, а нам треба було підтягнутися до них (ми десь на 7 місці були). Я дивлюсь, ніхто не хоче, взяв м’яч, поставив його на одинадцятиметрову відмітку. Цікаво те, що воротар Прикарпаття був моїм однокласником з Львівської футбольної школи. Ми разом навчались 4 роки. Він так посміхався, знав куди я б’ю і що від мене чекати. І воротар все ж таки вгадав напрямок м’яча, але не дістав його. Я забив пенальті, ми перемогли з рахунком 1:0 і підтягнулися до лідерів. Згодом я влився в колектив і ми потихеньку почали підйом до виходу в Прем’єр-лігу [в 1994 році]». — про відчуття, коли вперше вийшов на поле у футболці миколаївського клубу в інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Коли забиваєш голи, в тебе з’являється впевненість. До того ж була шалена підтримка вболівальників. Пам’ятаю, коли м’яч до мене доходив за центром поля, вболівальники потихеньку починали вставати і підіймалась така шалена підтримка, тому я був дуже вмотивований. Такий стан ейфорії, ніби на крилах летів до тих воріт. Ну а коли забиваєш, то ще впевненішим себе відчуваєш і ще краще виходить грати. Ну і багато допрацьовував після тренувань, залишався ще на додаткові тренування». — про те, що допомагало залишатися таким ефективним нападником протягом стількох сезонів у інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Як команда, то, мабуть, Динамо (Київ). Була гра, коли ми перемогли з рахунком 1:0. Тоді ще приїхав Лобановський та багато інших гравців основного складу команди. Думаю, це була найважливіша та найскладніша гра. Ми тоді з першого місця вийшли в Прем’єр-лігу. А як гравець, то захисник київського клубу Сергій Леженцев. От з ним було важкувато. Практично всю гру була заруба, з дозволеними, з недозволеними прийомами. Але все-таки я знайшов момент і пробив по воротах. Голкіпер відбив м’яч, і той відскочив у бік. Я опинився першим на підборі, зробив передачу у воротарський майданчик, і тут вискочив Талят Шейхаметов – кримський татарин – який забив гол. У підсумку, свою справу я виконав: хоч і не забив сам, але відзначився гольовою передачею». — про те, хто був найскладнішим суперником на полі — як гравець або як команда загалом в інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Гадаю, це Анатолій Миколайович Заяєв – тренер, з яким ми вийшли до Прем’єр-ліги з першого місця. У нього було все: і психологія, і колектив, і командний дух, і мотивація. Він міг так замотивувати, навіть тоді, коли я взагалі не хотів грати й відчував антипатію. Тренер так надихав не тільки мене, а й всю команду. За той сезон ми забили 100 голів. Точно після того 1998 року й до сьогодні команда ніколи стільки голів не забивала». — про те, хто найбільше вплинув як на футболіста і як на людину в інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Щоб тренувати дітей, треба було трошки перелаштуватися. Одна справа – бути тренером професійних футболістів, а інша – бути тренером дітей (з якими я почав займатися два роки тому). В принципі, в цьому немає нічого складного. Просто в професійному футболі легше через те, що там є важелі впливу: можна застосовувати, наприклад, крик, силу, авторитет, штрафи й все інше. А до дітей це не підійде. Там потрібно довго-довго пояснювати, підлаштовуватися під них. Тим більше, що в нас діти зараз трошки інші, ніж раніше. Всі в інтернеті, всі в телефонах, більш обізнані, ніж ті діти, які були раніше. Ось минулого літа, вперше за всю історію школи, одразу чотири випускники потрапили в клуби Прем’єр-ліги. І це радує! Є ще деякі гравці, які зараз на перегляді». — про те, чим тренер дитячої школи відрізняється від тренера професійної команди, окрім рівня футболістів у інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Найперше – це швидко думати та швидко приймати рішення, тому що зараз футбол швидкісний, і якщо в тебе немає швидкості, ще й немає швидкості думки та прийняття рішення, то стати футболістом буде практично неможливо. Останнім часом я працював з 17-річними футболістами. Вони близькі до професійного футболу, ще рік-два й перейдуть у дорослий футбол. Я їм підказував, розповідав, що треба для того, щоб не загубитися в професійному футболі та не завершити свою кар’єру. У 17 років, можна сказати, вже дорослі хлопці, тому в мене такий вийшов плавний перехід від професійного футболу до юнацького. З наймолодшими я не працював. Тільки зараз у мене на наборі є діти шестирічного віку. Тут більше мотиваційні ігри, різні конкурси та естафети. Роблю так, щоб їм було цікаво і весело. І всі вони кричать: “Давайте вже у футбол грати, ми вже вміємо все робити, залишився тільки футбол». — про те, які риси або навички намагається передати своїм вихованцям у Карпатах в інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Я спостерігаю за матчами Прем’єр-ліги, за U-19, дивлюсь молодіжні чемпіонати й дуже багато зараз тренерів з’явилось, як я їх називаю “тренери-блогери”, які красиво ведуть блоги, красиво все знімають, показують і себе, і дітей, і наче все класно, а за великим рахунком ці тренери повинні ще грати у футбол за віком. Тому що футбольна кар’єра до 30-35 років, а вони в 30 вже тренують. Значить ще не дограли. А з якої причини недограли? Всі кажуть, що через травми, але я не завжди в це вірю. Я думаю, що найімовірніше в них не вийшла кар’єра футболіста. А якщо не вийшла кар’єра футболіста, то як можна навчати того, чого ти сам не добився. Бувають інші випадки. Наприклад, були у нас тут, в Миколаєві, Анатолій Заяєв та інші люди, які не грали у футбол на професійному рівні. Але вони зробили так: зібрали найкращих футболістів. Кого з Одеси, кого зі Львова, кого з Миколаєва, кого з Кривого Рогу – зібрали найкращих, яких особливо вчити не треба було, вони самі вміли грати у футбол. Треба було просто зробити команду, щоб в ній був порядок, дисципліна і все інше. І ось вже протягом останніх 3–5 років я спостерігаю за цим. По суті, ми зараз отримали результат від тих молодих тренерів: збірна вилетіла, молодіжна збірна вилетіла, вболівальникам такий футбол не подобається. Це означає, що щось робили неправильно. Виникає питання: хто тренував тих футболістів, які зараз не можуть нічого не те що виграти, а навіть досягти того рівня, на якому ми, як Україна, мали б бути? Тому я вважаю, що добре, коли в дитячій школі є, наприклад, один дорослий, досвідчений тренер, а інший – молодий. Тоді разом вони можуть досягти результату. А так, вони надивляться відео, а потім повторюють їх. Але видно, що не виходить застосувати це на футбольному полі, або, наприклад, не бачать якихось нюансів, і тому немає результатів у цих нових тренерів». — про оцінка розвитку дитячого футболу в Україні на сьогодні в інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Перше те, що я сказав – треба об’єднати молодого тренера з дорослим, більш досвідченим. По-друге, потрібно мотивувати молодих футболістів, які вже грають десь в Європі, але не можуть грати за збірну. І по-третє, молодим футболістам потрібно дати трошки більше дисципліни, організованості та порядку. Зараз вони часто некеровані, ніби живуть у своєму світі й не розуміють, що таке команда, колектив і що означає команда робота – коли всі доповнюють один одного і разом утворюють силу, здатну перемагати та досягати результатів. А так, зараз кожен сам по собі, і як наслідок – команди немає». — про те, які три речі потрібно змінити в українському футболі, щоб зробити його якіснішим в інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Хочеться ще щось виграти, чого не було. І досягнути того, чого не досягнув. Зрозуміло, що більше я вже не заб’ю голів, тому що не буду грати. Хотілось би щоб у Миколаїв футбол повернувся, тому що дуже багато вболівальників хочуть і не можуть дочекатися цього. Буквально сьогодні пройшовся по вулиці, десь метрів двісті, з трьома людьми розмовляв. Питають: «Ну коли, коли в нас буде футбол, коли повернеться професійний футбол?». Раніше не було ні стадіону, ні футбольних і тренувальних полів, а зараз є і тренувальні, і Центральний стадіон, і роздягальні, і всі умови, а футболу немає. Хотілось би, щоб він повернувся». — про те, що мотивує сьогодні — після вже досягнутого в грі в інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«Грати у футбол з самого початку. Тому що було дуже багато цікавих моментів, на які я не звертав уваги: десь не дотримувався спортивної форми, дисципліни й різних інших моментів. Були запрошення в такі закордонні клуби як Вердер, Галатасарай, Еш, Нью-Йорк Сіті, Мангеттен і ще десь близько п’яти клубів. То треба було їхати і спробувати себе на вищому рівні. Також практично було запрошення в збірну України (Євген Кучеревський мене запрошував), але я завжди приймав якісь такі рішення, щоб дуже не напружуватися. Воно все виходило й так. Думаю: «Ну навіщо робити зайве?». А треба було все-таки відмовитись від якихось дискотек, нічних клубів і різних таких розваг. Потрібно було вийти із зони комфорту. І от якби, наприклад, вдруге розпочинав свою кар’єру, то починав би грати у футбол правильно, без різних зайвих моментів, які десь заважали грати в Європі, в Лізі чемпіонів, і в різних таких кубках, які були б дуже цікаві як для кар’єри футболіста». — про оцінка власної футбольної кар'єри в інтерв'ю сайту sportarena.ua Руслан Забранський: Якщо буду потрібен МФК Миколаїв, завжди готовий повернутися до клубу (15 липня 2025 року)

«На початку війни росіяни зайшли до міста. Але ми серйозно підготувалися, я сам брав участь. Шини ставили, готували „бандера-смузі“. Танки зайшли, але вони настільки безглузді, що заблукали в місті. Ми спалили їх при виїзді. Вони не знали, куди в'їхали, і поверталися до Херсона». — про те, що початок війни застав у Миколаєві, де залишився разом із сім'єю після завершення кар'єри та у 2010-х роках очолював однойменний клуб із міста на півдні нашої країни в інтерв'ю програмі «Ще настане час», що виходить на Youtube-каналі ФК «Карпати» (Львів) Відомий український тренер розповів, як спалив танки рашистів (17 червня 2022 року)

«Коли мій трирічний син практично перестав спати вночі, вибору не залишилося. Вирішили з дружиною, що треба виїжджати з Миколаєва. Там дуже важко перебувати — стріляють куди завгодно, сигнал тривоги не встигають вмикати. З Херсона долітає за дві хвилини». — про те, що все ж таки змушений був вивезти сім'ю з Миколаєва на захід країни в інтерв'ю програмі «Ще настане час», що виходить на Youtube-каналі ФК «Карпати» (Львів) Відомий український тренер розповів, як спалив танки рашистів (17 червня 2022 року)