Забобо́н — упередження, котре полягає у тому, що індивід приймає за реальність невідомі сили, здатні провіщати події чи впливати на них. Особливе місце займають прикмети: певним подіям приписується прогностичне значення.
Ми охочіше віримо в істинність речей, яким віддаємо перевагу. Розум відкидає важке – бо не має терпіння вести дослідження далі; тверезе – бо воно неволить надію; незбагненне в природі – бо має забобони; світлодосвіду – бо має гординю і зневагу до нього; парадоксальне – бо піддається думці загалу. Немає числа способам, яким пристрасті плямують і псують розум[1].
Негри ж, бачте, зовсім не те, що білі люди, в яких зроду-віку поведено жити разом із дружиною, дітьми і все таке інше. Добре вимуштруваний негр не знає усіх цих забобонів.[5] — репліка Гейлі
Над людиною, Марто, багато що тяжить... В кожній людині багато минулого... забобонів... Вона вся в рамцях... іноді в дуже широких, а все-таки в рамцях. Родина — це маленькі рамці, потім товариство, професія, нація, клас... І коли людина скидає ці рамці, тоді вона робиться чиста... вона з намальованої картини робиться людиною... — «Невеличка драма»
Антологія афоризмів / Л. П. Олексієнко. — Донецьк: Сталкер, 2004. — 704 с. — (Колекція світової афористики). — ISBN 966-696-366-3
Гаррієт Бічер-Стоу. Хатина дядька Тома; Пер. з англійської: Митрофанов В. І. — Київ: Школа, 2008. — 352 с. — (Дитячий світовий бестселер). — ISBN 966-661-584-3
Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7
