Жустін Тріє

Жустін Тріє

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Жусті́н Тріє́ (фр. Justine Triet; нар. 17 липня 1978, Фекам, Приморська Сена, Франція) — французька кінорежисерка, сценаристка, монтажерка та акторка.

Цитати

Про стрічку «Анатомія падіння»

Від самого початку одержимість падінням стає повторюваним мотивом у фільмі. Мене давно захоплювало відчуття «ваги тіла» та відчуття падіння. Я пам’ятаю, свого часу для мене таким тригером стали вступні титри серіалу Божевільні — упродовж усієї заставки там падає людина. У моєму фільмі ми постійно підіймаємося та спускаємося сходами, спостерігаємо за падінням під різними кутами, щоб зрозуміти, як це сталося. Я хотіла підійти до фільму збоку, тому ми представили м’яч як символ падіння, який ловить собака, що дивиться на Сандру, центральну героїню. І це створює фундамент для двох з половиною годин дослідження її історії.

Зала суду — це, по суті, місце, де наша історія більше не належить нам, де її судять інші, які мають зібрати її разом із розрізнених і неоднозначних елементів. Це стає фантастикою, і саме це мене цікавить.

З самого початку я хотіла уникнути використання флешбеків у фільмі. Я вважаю їх непотрібними, і, що важливіше, я хотіла, щоб увага була зосереджена на усному мовленні. У суді правда невловна, і є порожнеча, яку потрібно заповнити сказаним словом. Ми допускаємо винятки лише через використання звуку. І насправді ці винятки не є флешбеками: у сцені суперечки це звукозапис, який раптово матеріалізується на екрані, створюючи відчуття присутності. Це створює порожнечу, і, на мій погляд, це сильніше, ніж зображення: це водночас чиста присутність і примара.

Моїм наміром було створити фільм, який би зобразив крах стосунків у парі. Концепція полягала в тому, щоб технічно зобразити падіння — фізичне та емоційне — що символізує занепад історії кохання. Ця пара має сина, який дізнається про бурхливі стосунки батьків вже під час суду, і ретельно вивчає кожен аспект їхнього минулого. Упродовж судового процесу хлопчик переходить від стану повної довіри до матері до сумнівів. І це визначатиме вирішальний момент у його житті. Фільм стежить за цією трансформацією дуже пильно.

Під час постпродакшену я витратила багато часу на роботу зі своїм монтажером Лораном Сенешалем, щоб уповільнити темп, лишити кадри недосконалими та зберегти трохи хитке, сире відчуття у фільмі. Я не хотіла, щоб він був занадто відшліфованим або передбачуваним.

Сандра — це складна персонажка із багатьма шарами, які досліджуватиме це випробування. Мені було особливо цікаво зобразити життя пари, яка не розмовляє однією мовою. Це зробило їхні розмови ще більш конкретними, з ідеєю третьої мови, яка слугувала б нейтральною територією.

Сванн демонструє деталізовану дію, викликає побоювання, оскільки він знає свого клієнта та відчуває більшу небезпеку. Мені було цікаво, що він є свого роду двійником Самуеля, що вони схожі. Зрозуміло, що Сандра та Сванн знали одне одного багато років тому, і що між ними все ще є щось, що не повністю згасло. Вінсент Курсель Лабрусс, наш юрист-консультант, розповів нам, що коли друзі просять вас захистити їх, це завжди пастка. Ця ідея пастки була важливою для динаміки цього дуету.

Так, ми з Артуром написали сценарій разом, це справді спільна праця. Ми дійсно отримували цінні поради від адвоката з кримінальних справ, на ім'я Вінсент Курсель Лабрусс. Ми не раз консультувалися з ним, щоб переконатися в точності технічних аспектів історії, а також отримати краще розуміння того, як проводяться судові слухання у Франції. Що нас здивувало, так це дещо неорганізований характер судових процесів у Франції. Він значно відрізнявся від більш структурованого підходу, який можна спостерігати у Сполучених Штатах. Це дозволило мені створити виразно французький фільм і застосувати підхід, відмінний від більш видовищних американських судових драм. Рішення провести безперервні блоки слухань було закономірним.

У моїх попередніх стрічках також були присутні діти, але вони були мовчазні — просто існували на задньому плані. Однак у цій картині я хотіла включити в розповідь дитячу перспективу — і зіставити її з оптикою Сандри, головної героїні, для більш збалансованого зображення подій.

Фільм набув форми розширеного допиту, зі сценами, що переносяться від дому подружжя до зали суду, де героїв безупинно допитують. Я прагнула привнести відчуття реальності, наближаючись до документального стилю як у діалогах, так і в операторській роботі. Проте я також хотіла глибше зануритися в тонкощі історії та викликати у глядачів цілу низку емоцій. Переслідуючи цю мету, я обрала простий спосіб подання: відсутність додаткової музики та грубий, неприкрашений тон, який відрізняє цей фільм від моїх попередніх робіт.

Я дійсно написала сценарій із думкою про неї. Її героїня — розкута жінка, яку судили за її сексуальність, кар'єру та материнство: я вірила, що Сандра додасть складності та глибини персонажці, не спрощуючи її. Щойно ми почали знімати, я була вражена її переконливістю й автентичністю. Вона наповнювала кожну репліку відчуттям реалістичності, яке виходило в неї зсередини. Часом вона навіть кидала виклик тексту і підштовхувала мене до перегляду певних сцен. Вона має відчутну присутність, і її інтерпретація ролі залишила помітний відбиток. Наприкінці фільмування я відчувала, ніби вона віддала частину себе проєкту, а те, що ми зафіксували — це унікальний перформанс.