Жовтий колір

Вікіпедія

Жовтий колір

Жо́втий — колір з довжиною хвилі від 565 нм до 590 нм. Один зі стандартизованих відтінків жовтого є компонентом системи CMYK. Є доповняльним кольором до синього. У стародавні часи через недосконалість пігментів розглядався як додатковий до пурпурового.

Цитати

	Визначити, що таке колір, — справа непроста, але визначити, що таке жовтий, ще складніше. Сказати, що це колір лимона, шафрану, золота і стиглого зерна, як зазвичай пишуть у словниках, не помилка, але й справжнім означенням таке формулювання не назвеш. А твердження, що жовтий — це колір, розташований у спектрі між такою і сякою довжиною хвилі, може задовольнити тільки фізика. Бо що з такого означення гуманітарним наукам? Нічого, геть нічого^[1]. — З книжки «Жовтий. Історія кольору»
	— Мішель Пастуро

	Історія жовтого кольору в Європі — це історія довготривалого поступового знецінення. У Греції, у Римі цей колір цінували доволі високо, він відігравав істотну роль у житті суспільства та релігійних ритуалах. Але за Середніх віків жовтий споневажується, він стає кольором брехні та боягузтва, відтак невірності та підлоти. Це колір зрадників, про яких оповідають епічні поеми (Ґанелон) або романи про лицарів Круглого столу (віроломні воїни). Цей колір прикріпляли за відступниками чи відторгнутими (юдеї, єретики, прокажені, засуджені тощо) в формі ганебних позначок і знаків на одягу. Нарешті, пов'язаний або наближений до зеленого, жовтий стає кольором безладу й безуму. В середньовічній чуттєвості побутує тільки один прийнятний жовтий — це колір золота. За модерної доби, нічого не розгубивши у своїх негативних характеристиках, радше навпаки, жовтий стає також кольором хвороби (а деколи й смерті), а також кольором ревнивих або обманутих чоловіків^[2].
	— Мішель Пастуро

	Поява гербів у ХІІ столітті стала для жовтого кольору переломним моментом — мало не другим народженням. Уперше в Європі знакова система, що значною мірою ґрунтувалася на кольорі, віддала жовтому чільне місце. Що не вдалося літургії, те за кілька десятиліть вдалося блазону: перейти від трьох (білий, червоний, чорний) до шести базових кольорів (білий, червоний, чорний, зелений, жовтий, синій). А ще жовтий уперше отримав власну, незалежну від матеріальної складової символіку. Тоді жовтий з’явився як абстрактний колір, а не як розмаїття пігментів, барвників, сяйва і технік. Так у царині емблем і символів жовтий швидко наздогнав білий, червоний і чорний. Ще трохи стримана в ХІІ столітті, його символіка збагатилася протягом наступних століть і вийшла за межі геральдики^[1]. — З книжки «Жовтий. Історія кольору»
	— Мішель Пастуро

	Здається, деякі збурення й шуми несуть у собі зміни не тільки у сфері політичної символіки чи повсякденного вжитку, а й у системі цінностей і сприйняття. Якби я був не істориком, а митцем — художником, стилістом, ілюстратором, дизайнером чи рекламником — то неодмінно скористався б цим і поставив би на жовтий. Я взяв би за мету вибороти йому гідне місце, яке він обіймав у греко-римській античності, а тоді втратив у хаосі Середньовіччя й так і не зміг собі повернути. Жовтий — колір майбутнього^[1]? — З книжки «Жовтий. Історія кольору»
	— Мішель Пастуро

Примітки

Джерела

Мішель Пастуро. Кольори наших споминів. — Київ-Львів: Ніка-Центр та Видавництво Анетти Антоненко, 2020. — 232 с. — ISBN 9789665217374

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[laboratory-1] а ^б ^в «Визначити, що таке колір, — справа непроста, але визначити, що таке жовтий, ще складніше»: 5 цитат із книжки Мішеля Пастуро «Жовтий. Історія кольору»

[Кольори_—2020——113-2] Кольори , 2020, с. 113

[1]

[2]