Жовтий. Історія кольору

«Жовтий. Історія кольору» — книжка французького історика та медієвіста Мішеля Пастуро, присвячена культурній та символічній історії жовтого кольору. Видання є частиною авторської серії досліджень про значення кольорів у європейській культурі. У книжці представлено багатовіковий шлях жовтого кольору — від його місця в середньовічних манускриптах, вітражах і геральдиці до ролі в живописі, моді та масовій культурі. Пастуро поєднує мистецтвознавчий, історичний і соціокультурний аналіз, створюючи хронологічну «палітру» розвитку уявлень про колір у контексті історії людства.

Цитати

Визначити, що таке колір, — справа непроста, але визначити, що таке жовтий, ще складніше. Сказати, що це колір лимона, шафрану, золота і стиглого зерна, як зазвичай пишуть у словниках, не помилка, але й справжнім означенням таке формулювання не назвеш. А твердження, що жовтий — це колір, розташований у спектрі між такою і сякою довжиною хвилі, може задовольнити тільки фізика. Бо що з такого означення гуманітарним наукам? Нічого, геть нічого.

Поява гербів у ХІІ столітті стала для жовтого кольору переломним моментом — мало не другим народженням. Уперше в Європі знакова система, що значною мірою ґрунтувалася на кольорі, віддала жовтому чільне місце. Що не вдалося літургії, те за кілька десятиліть вдалося блазону: перейти від трьох (білий, червоний, чорний) до шести базових кольорів (білий, червоний, чорний, зелений, жовтий, синій). А ще жовтий уперше отримав власну, незалежну від матеріальної складової символіку. Тоді жовтий з’явився як абстрактний колір, а не як розмаїття пігментів, барвників, сяйва і технік. Так у царині емблем і символів жовтий швидко наздогнав білий, червоний і чорний. Ще трохи стримана в ХІІ столітті, його символіка збагатилася протягом наступних століть і вийшла за межі геральдики.

Як показують сучасні лабораторні дослідження, кожен художник і кожна майстерня мали власну «кухню», де виготовляли жовтий та інші кольори. Залежно від способу подрібнення, природи зв’язних речовин і додавання тих чи інших домішок, один і той самий пігмент проявлявся дуже різними кольорами. Із сумішами так само: вохриста глина реагує по-різному, якщо до неї додати свинцевий жовтий або трохи аурипігменту. З 1600-х років деякі майстерні, де художники співпрацювали з ученими, здобували експертні знання у сфері поєднання кольорів та хімії пігментів. Наприклад, так сталося в Антверпені, у майстерні Рубенса, де працювали художники, їхні численні помічники, кожен із яких спеціалізувався на конкретному завданні, а також науковці, вчені єзуїти, філософи, гравіювальники й навіть фарбарі.

З погляду науки, XVII століття було для жовтого — як і для решти кольорів — важливим періодом змін. Зростала цікавість учених, збільшувалася кількість експериментів, з’являлися нові теорії й класифікації. Насамперед це стосувалося фізичних наук, зокрема оптики, яка з ХІІІ століття майже не розвивалася. З 1600-х років почало з’являтися багато міркувань про світло і, відповідно, про кольори, їхню природу, сприйняття і класифікацію. До того часу звичним порядком розташування кольорів на осі вважали арістотелівський (або приписаний йому), про який я вже неодноразово згадував: білий, жовтий, червоний, зелений, синій, фіолетовий, чорний. Білий і чорний досі вважалися повноцінними кольорами, а жовтий стояв між білим і червоним, тож зелений, розташований значно далі, не був перехідним кольором між жовтим і синім: саме тому художники і фарбарі дуже рідко змішували жовтий і синій, щоб отримати зелений. До спектрального порядку кольорів, який відкрив Ньютон 1666 року, було ще далеко, хоча багато вчених уже намагалися поставити під сумнів арістотелівську класифікацію.

А якими ж будуть результати протягом наступних десятиліть, коли масштабна і бурхлива глобалізація таки завершить свою справу? Синій так і лишиться улюбленим кольором європейців, а жовтий, колір-нелюб, і далі нестиме на собі символічний тягар важкого минулого? Здається, деякі збурення й шуми несуть у собі зміни не тільки у сфері політичної символіки чи повсякденного вжитку, а й у системі цінностей і сприйняття. Якби я був не істориком, а митцем — художником, стилістом, ілюстратором, дизайнером чи рекламником — то неодмінно скористався б цим і поставив би на жовтий. Я взяв би за мету вибороти йому гідне місце, яке він обіймав у греко-римській античності, а тоді втратив у хаосі Середньовіччя й так і не зміг собі повернути. Жовтий — колір майбутнього?