Перейти до вмісту

Жест

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:
Черчилль на Вайтголлі, 8 травня 1945 року. Жестом Вікторія він вітає натовп із перемогою над Німеччиною. Праворуч від нього — Ернест Бевін

Жест — рух (дія) для вираження емоції чи інформації.

Дія або рух людського тіла або його частини, що має певне значення або сенс, тобто є мовним знаком або символом.

Цитати

[ред.]
  •  

Той, хто бреше мовою слів, видає себе в мові жестів, на які він не звертає уваги[1].

  Освальд Шпенглер
  •  

Кожен жест тренера, слово, погляд – це теж виховна робота. Манера одягатися, зачісуватися, тон розмови – також відносяться до категорії виховних засобів.

  Валерій Лобановський
Willy Brandt Square
  •  

Коли Брандт став на одне коліно у варшавському гетто [у 1970 році], його жест був приємним для тих, хто пережив Другу світову війну, але він також був благородним і катарсисним для Німеччини. Чи буде такий підхід марним для Сполучених Штатів? [2]
«Країна повинна озирнутися назад, перш ніж рухатися вперед. Запровадження доктрини mea culpa підвищило б нашу довіру, показавши, що американські керівники не схвалюють гріхи своїх попередників.»

  Саманта Павер (нар. 1970), американська дипломатка, представниця США при ООН (2013-2017)
  •  

Жест Брандта був порушенням табу. Можна навіть стверджувати, що це був поворотний момент для німецького суспільства й осмислення нацистського минулого".[3]
Зранку 7 грудня 1970 року Брандт поклав вінок до пам'ятника загиблим учасникам повстання у Варшавському гетто і встав на коліна. Маєр зазначає, що німці на той момент здебільшого ще не готові були визнати спільну відповідальність кожного за злочини нацистів. Тогочасні опитування громадської думки свідчили, що кожен другий житель Західної Німеччини не схвалював жесту канцлера, вважаючи його перебільшеним.

  — історикиня Крістіна Маєр (Kristina Meyer) з Фонду імені Віллі Брандта
  •  

Чи був цей жест заздалегідь запланований? "Ні, не був, - пише Брандт. - Мої найближчі помічники були не менш здивовані, ніж фотографи і репортери, що стояли поряд".[4]
7 грудня 1970 року Брандт поклав вінок до пам'ятника загиблим учасникам повстання у Варшавському гетто і встав на коліна.

  Віллі Брандт (1913—1992), ексканцлер ФРН, нобеліант премії миру (1971)
File:Thorong La-Ukraine.JPG
На перевалі Торунг-Ла
  •  

Кожен музикант може збагатити музику власною манерою гри. Так само й людина, котра володіє каліграфією, може загальноприйняте письмо збагатити власним трактуванням. Рух від душі за допомогою руки... Наче вибух, сильний енергетичний жест... У японців це збережено... У нас також було особливе ставлення[5].

  Василь Чебаник, український художник-графік, автор абеткової графіки «Рутенія»
  •  

Кремль у своїй комунікації та пропаганді давно використовує новомову («від’ємне зростання», «хлопок», «задимлення», «спецоперація», «жест доброї волі»). Це роблять, щоб приховувати правду за надмірно складними конструкціями, які не викликають емоцій, створити дистанцію між владою і народом. До того ж їм уже давним-давно не відомо, що таке чесна комунікація, тобто вживання слів у тому значенні, в якому воно мало би вживатися. Оскільки в них увесь цей апарат працює на пропаганду страшенних масштабів, зараз вони не можуть просто так взяти і почати говорити словами в прямому значенні, тому що це небезпечно для їхньої державності[6].

  Ольга Дубчак, українська письменниця, головна редакторка видавництва «Віхола»
  •  

Принципу розділення статей дотримувалися як першого акту ініціації. Перетворення на чоловіка передбачало відкриття бажання, що приходило через позбавлення присутності жінок, і водночас опановувалися риси чоловічої поведінки: самовдоволений погляд, певний вигин губ або похитування голови, манера стискати кулаки, жест для закочування рукавів, спосіб розстібати ширінку, щоб попісяти. Кожен із цих уроків позначав тілесність індивіда та унеможливлював плутанину з іншою статтю, яку й так тримали віддалік[7].

  Андре Рош (нар. 1942 р.), французький історик
  •  

Спонтанний жест — це справжнє Я в дії[8].

  Дональд Віннікотт (1896 — 1971), британський педіатр і психоаналітик.
  •  

Якщо літературу можна умовно назвати театром прекрасної балаканини, то скульптура — це просторовий театр. Скульптор завжди вирізьблює ніч, якусь таємницю, яка є еквівалентом ночі, великої загадки. Література ж більше тримається на християнських міфах світла, тому що вона очищує, робить людину добрішою і світлішою. Скульптура є ближчою до музики, ніж література. Скульптура — це стиснута, надзвичайно змобілізована і згущена музика. <...> Ще скульптура — це мистецтво жестів, не ораторських, а невимовних жестів неможливості.[9]
16 квітня 2010 року на творчому вечорі в КМЦ «Є» в Івано-Франковську.

  Олег Лишега (1949—2014), український поет, драматург та скульптор

З художньої літератури

[ред.]
  •  

Звідтоді я вірю загубленим дрібничкам — далеко більше, ніж готовим історіям, які хтось для мене вже обпатрав, засмажив, заправив і подав на стіл. Я вірю зацілілим жестам і позначкам на книгах, незумисно підловленим на аматорських знімках мімічним гримаскам і неправильно надгризеним мундштукам: я — детектив Коломбо початку нового століття (не смійся, будь ласка!).[10]
«Я знаю, що ці викопні рештки загиблих цивілізацій — багатьох-багатьох загиблих цивілізацій, що колись існували під людськими іменами, — не брешуть.» (там же)

  «Музей покинутих секретів», роман української письменниці Оксани Забужко
  •  

Тієї миті його накрила хвиля захвату рухом, яким вона відкинула свій одяг. Граційністю та недбалістю цього жесту вона, здавалося, зводила нанівець усю культуру, усю систему думки, ніби перетворюючи на ніщо Старшого Брата, Партію та Поліцію думок лише одним величним порухом руки. Цей жест також належав до якихось прадавніх часів. Прокинувся Вінстон із іменем «Шекспір» на вустах[11].
Частина I. Розділ 3.

  «1984», роман Джорджа Орвелла

Примітки

[ред.]

Див. також

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Оксана Забужко. Музей покинутих секретів. — Київ: Комора, 2015. — 832 с. — ISBN 978-617-7286-02-7
  • Джордж Орвелл; пер. В. Стельмах. 1984. — Видавництво Букшеф, 2024. — 368 с. — ISBN 978-617-548-008-3
  • Под знаком Ψ: Афоризмы известных психологов / К. В. Ягнюк. — Москва: Когито-Центр, 2016. — 143 с.