Жак Дерріда
| Жак Дерріда | |
.png)
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Жак Дерріда́ (Дерида, Деріда фр. Jacques Derrida; 15 липня 1930, Ель-Біар, Алжир — 9 жовтня 2004, Париж, Франція) — французький філософ сефардського походження, засновник філософії деконструкції. Роботи Дерріда мали великий вплив на сучасну теорію літератури, філософію та соціологію.
Цитати
[ред.]Ми всі є посередниками, перекладачами.[1] |
Письмо та відмінність (1978)
[ред.]: Writing and Difference
Історія метафізики, як і історія Заходу, є історією цих метафор і метонімій. Її матриця — […] це визначення Буття як присутності в усіх сенсах цього слова. |
Цитати про Жака Дерріду
[ред.]Марксистські «родові плями» у «деридизмі», котрі стають очевидними після його демонстративного жесту публічного пієтету й схиляння перед особистістю Маркса і його філософською справою, дозволяють помістити деконструктивну стратегію в контекст філософської «фантомологїї» і тим зняти з неї ореол таємниці чи професійного секрету, відомого лише самому метрові.[2] |
|||||
| — Олексій Шевченко |
На відміну від філософа-ідеолога, що намагається лише «запатентувати» свою новацію, філософ-шоумен завжди залишає за собою останнє слово про свій винахід, який поки що нікому не відомий і тому його чекають із нетерпінням, наче закінчення серіялу мильної опери. Всі сподіваються, що в одному зі своїх публічних виступів Дерида зніме з Деконструкції вуаль таємниці, й нарешті стане зрозуміло, що ховається під цим словом. Однак філософ не лише уникає цього свого останнього слова, а й нагнітає атмосферу таємничости навколо власне самої Деконструкції, виступаючи в ролі такого собі Маґістра Гри, який по ходу змінює правила і свідомо намагається не примиряти численні розбіжності, логічні суперечності між минулими поясненнями й нинішніми твердженнями.[2] |
|||||
| — Олексій Шевченко |
Аби продемонструвати техніку, що її використовує Дерида задля напускання туману на своє головне досягнення, достатньо переглянуте означення Деконструкції, які він час від часу виголошує. Вона виявляється то аналогом процедури роботи з Текстом (хоча водночас Дерида геть чисто перекреслює її методологічний характер), базованій на запереченні логоцентризму та фоноцентризму, то типом етики (видом «нового моралізму» і «нової відповідальности»), то запереченням традиції філософської критики, то типом філософської апофатики, то аналогом самої Смерти, то запереченням традиції філософської есхатології, то новим месіянізмом і новою утопією (якою саме, про це ще поговоримо далі). […] Такий протеїзм якраз і дає Дериді лазівку, аби уникнути того фінального означення й чіткого роз’яснення, якого всі нетерпляче очікують. Як-от його твердження: «деконструкцій декілька», котре ще більше заплутує ситуацію, бо Дерида не вточнює, що значить «декілька» (чи йдеться про модифікації чогось одного, чи про рівні вияву цієї єдиної сутности, чи під ім’ям «деконструкції» приховано різні сутності, процедури, операції, настанови тощо).[2] |
|||||
| — Олексій Шевченко |
|
Примітки
[ред.]Див. також
[ред.]Джерела
[ред.]
