Жабченко Ігор Валентинович

Жабченко Ігор Валентинович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

І́гор Валенти́нович Жа́бченко (1 липня 1968, Київ, Українська РСР, СРСР) — колишній український та радянський футболіст, півзахисник та захисник.

Цитати

«Звичайно, війна – це страшно. Вся наша країна з цим відчуттям живе. Навіть якщо немає вибухів, то звуки сирен тиснуть на психіку. Особливо це відчуваю, коли приїжджаю до дідуся і бабусі в Ірпінь. Вони живуть якраз навпроти парку. Динаміки розташовані поруч. Просто жах, коли сирена вмикається. Хоча найважче було на самому початку повномасштабного вторгнення. Ми живемо в Любимівці поруч з Бузовою [на Київщині]. Коли російські танки йшли по Житомирській трасі, ми саме перебували на блок-посту. Коли ворог вдарив по заправці БРСМ, усі, хто був поряд розбіглися в розсипну. Страшно було». — про відчуття щодо війни в Україні в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Я три роки провів за дубль, з 1985-го по 1988-й. Поряд грали вже, на жаль, покійний Мишко Стельмах, Ігор Корнієць, Сергій Юран, Сергій Погодін, Володя Бідний, Сергій Шматоваленко. Поряд із нами вже почали виставляти хлопців 1970 року народження, чемпіонів світу серед юнаків – Юрка Мороза та Миколу Русина. Колектив у нас був просто вибуховий. Та й підтримку Анатолія Пузача, який допомагав Лобановському в головній команді, постійно відчував. Я був близьким до основи, але мене вибив з колії перелом ноги». — про те, що був вихованцем київського «Динамо», але за головну команду, крім кількох матчів на Кубок Федерації футболу СССР, так і не заграв у інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«На тренуванні. Тоді хлопці 1966 року народження, такі як Олег Деревинський, Русік Колоколов поїхали на Спартакіаду. Команду доукомплектували хлопцями з фарм-клубу з Ірпеня. Серед них був Юра Бакалов. Ось він мені й зламав малу гомілкову кістку, намагаючись не дати себе обійти після того, як я прокинув собі на хід. А ви ж маєте пам’ятати, яка тоді була медицина. Мені гіпс наклали на всю ногу. Три місяці в такому стані промучився, а коли почав відновлюватися, щось вже не пішло». — про те, як травма ноги завадила кар'єрі у київському "Динамо" в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Весела була історія. Ми були на зборах в Ужгороді. Перед їх завершенням, коли наступного ранку мали вирушати потягом додому, пішли з Серьогою Погодіним погуляти. І не вернулися до відбою. Коли прийшли, на нас очікували Віктор Колотов і Михайло Коман. На ранок заходжу до Лобановського. «Ігоре, ти вдома не ночуєш? У частину!», – каже. Так і сталося. Відправили нас на два тижні у військову частину на Лесі Українки. Мили там посуд, іншою чорновою роботою займалися. Я ще терпів, а в Погодіна характер м’який. Він не витримав і набрав Колотова: «Михалич, заберіть нас звідси!» І забрали. Пошкодували». — про постать Валерія Лобановського в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Коли у 1988-му закінчився контракт і мене віддали в білоцерківське «Динамо». Тренером там був Олександр Пилипенко. Насправді він бізнесмен, але тоді намагався тренувати. Пізніше Олександр зрозумів, що то не його, став успішним бізнесменом, був президентом клубу «Система-Борекс». Ми якось ще з тих часів, з кінця 1980-х тримаємося поряд. Але в Білій Церкві він мене чомусь не ставив у склад. Врешті, я плюнув і поїхав в аматорську команду до Лубен на Полтавщині. Там у нас знатна бригада зібралася, на всі матчі приходило по п’ять-шість тисяч людей. Власне, саме виступаючи за «Сулу» серед колективів фізкультури, я в себе й повірив». — про те, як зрозумів, що в «Динамо» заграти не вдасться в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«З «Сулою» ми жодного матчу не програли, потрапили в фінальну «кульку» чемпіонату серед аматорів. Ось звідти мене в 1990-му Анатолій Коньков забрав у пітерський «Зеніт», який саме вибув у першу лігу. Дмитрович мав завдання повернути команду у вишку. Крім мене, з українців Коньков запросив ще Вову Горілого та Олега Смолянінова. Я наймолодшим серед них був. І в Пітері відверто не прижився. На мене там туга напала. Незадовго до того одружився, кохана в Києві залишилася, в нас вже народилася дитина. Однієї миті зібрав речі, викинув через вікно на базі сумку, спустився, взяв речі, перемахнув через паркан і поїхав до Києва. Добирався потягом дві доби. І відразу повернувся в «Сулу»». — про те, як доволі швидко повернувся на професійний, чи як тоді казали майстрівський рівень в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«За мною тривалий час їздив начальник кременчуцького клубу Петро Скрильник. Врешті приїхав «рафіком», завантажив туди всі мої речі, посадив у салон мене, дружину, доньку, тещу і поїхав у Кременчук. Мені відразу дали двокімнатну квартиру, створили всі умови, щоб грати в футбол і ні про що не думати. Чого ще 21-річному хлопцеві треба? Та й грати було цікаво. «Кремінь» тоді виступав у перехідній зоні чемпіонату СССР. Проти нас, крім українських колективів, грали команди з росії, Молдови, білорусі, Вірменії, Азербайджану». — про те, як опинився у "Кремені" в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

««Карабах» і «Кяпаз» на виїзді програвали всім по 5:0 чи 6:0. Зате на їх полі, в Агдамі чи Гянжі у цих команд не міг виграти ніхто. Це тоді вже був збройний конфлікт у Нагорному Карабаху. Поле було оточене автоматниками. Якщо хтось впирався і забував, куди потрапив, люди заходили в роздягальню і нагадували. Так усі там від гріха подалі, щоб спокійно повернутися додому, й програвали». — про трешові поїздки на Кавказ в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Нас тоді тренував Володимир Лозинський, гарний, простий чоловік, він постійно був на контакті з футболістами, багато жартував. Важко нам було, коли після Лози «Кремінь» очолив Борис Стрельцов, жорсткий чоловік, трохи зашорений, постійно ганяв команду, ні з ким не спілкувався. Але при ньому команда теж непогано грала. Він привіз з собою з росії кількох сильних футболістів, зокрема нападника Андрія Федькова, який забивав дуже багато. Десятитисячний стадіон майже на всіх матчах був заповнений. Шкода, що нині то не стадіон, а руїна. Говорив свого часу Олегові Бабаєву, щоб відремонтував той стадіон. Але об’єкт належить якомусь університету, Бабаєв зчепився з ректором і так не зміг отримати дозвіл на початок робіт». — про те, як «Кремінь» вдало стартував у першому чемпіонаті України в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

««Динамо» тоді було на голову сильнішим. Мені перед цим матчем, до речі, телефонував Григорій Бібергал, віце-президент «Чорноморця». Казав, що приїде в Кременчук і привезе гроші, які заплатить нам, якщо зможемо обіграти «Динамо». Одесити в разі невдачі киян могли потрапити в єврокубки. Григорій Юхимович справді привіз гроші, я як капітан розповів про все команді, ми вийшли на поле дуже вмотивованими. Але «Динамо» тоді набрало хід, ми їм не мали чого протиставити. Потім, правда, виявилося, що Бібергал приїхав не стільки через той матч, скільки щоб мене забрати в «Чорноморець»». — про те, як програли в останньому матчі київському "Динамо" в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Валізи спакував і разом з дружиною та Григорієм Юхимовичем поїхали в Одесу. Мені відразу дали двокімнатну квартиру, все мене влаштовувало. Вже почав тренуватися з «Чорноморцем», коли за день до виїзду на перші збори в Фінляндію телефонує Петро Скрильник. «Ігоре, даємо тобі п’ятикімнатну квартиру, зарплату більшу, ніж у «Чорноморці, тільки повертайся», – каже». — про те, як перейшов до одеського "Чорноморця" в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«А ось вбийте, але не скажу. Не тому, що не хочу, а через те, що гроші ми тоді забирали мішками. В прямому сенсі. Часи такі були, в обігу були купони, еквівалент яких вимірювався в мільйонах… Так ось, я тоді Скрильника послухав, сів у машину і поїхав. Але не відразу в Кременчук, а до Києва, до батьків. Нині покійна мама каже: «Тобі телефонують. З Харкова». В разі переходу в «Металіст» обіцяли трикімнатну квартиру, автівку, підйомні. Тож відразу сіли з дружиною в машину і поїхали в Харків. Там відразу про все домовилися, отримав підйомні і з ними вирушаю в Кременчук. Скрильник щойно мене побачив, як відразу щось відчув. «Бачу, що щось ти вже начудив», – каже. Я й розповів про «Металіст»». — про рівень зарплати футболістів на початку 1990-х років у інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Все тому, що «Чорноморець» виявився надто наполегливим. Віктор Прокопенко, вирушаючи з командою в Фінляндію, дав Володимирові Плоскині чітке завдання: «На збори не їдеш. Шукай його де хочеш, але без Жабченка не повертайся». Це мені Володимир Іванович потім сам розповідав. Тоді ж він почав набирати мене. Я не відповідав. Врешті, Плоскина додзвонився до Скрильника. Петро Григорович сказав мені, щоб перетелефонував і розповів про все, як є. Я й розповів про «Металіст» і про блага, якими мене спокусили. «Ігоре, то чому ти відразу не кажеш? Ми тобі дамо все це і навіть більше в Одесі», – говорить Плоскина. Нема питань, поїхав в Одесу. Поки команда була на зборах, я жив у готелі, бігав кроси по парку Шевченка, поруч зі стадіоном ЧМП. Після повернення Прокоп відразу сказав: «Жаба, ти ж знаєш, я жодних образ не тримаю. Давай, працюй»». — про те, як одесити виявилися більш наполегливішими в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Коли навесні 1994-го ми з «Чорноморцем» виграли Кубок і бронзові медалі, Прокоп каже: «Бачиш, а залишився б у «Металісті» – не мав би нічого». До речі, медалі ми собі ґарантували і Кубок здобули достроково. До завершення чемпіонату залишався тиждень. І ми весь цей час гуляли. Стара база «Чорноморця» на Архітекторській гуділа. Серйозним залишався лише Семен Йосипович. «Треба зважування, треба це, треба інше», – постійно був заклопотаний. Поки Прокопенко не втрутився. Перед тренуванням вишикував усіх і каже: «Семене, твою мать, поруч з базою взагалі не ходи». У нас там як було? В одному корпусі футболісти жили, в іншому – тренери. Там, де футболісти, творилася вакханалія – алкоголь, дівчата. Прокоп Альтману наголосив, щоб поруч з нашим корпусом не з’являвся, дав хлопцям відпочити». — про успіхи з "Чорноморцем" в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Ми Леоніда Йосиповича сприйняли не відразу. Він приїхав зі своєю програмою й принципами, з навантаженнями, як у київському «Динамо». Влітку, в спеку, ці випробовування даються особливо важко. Ми були шоковані. Але поступово втягнулися. А ще Буряк вразив тим, що постійно був одягнений «з голочки» – піджак, штани нагладжені, туфлі. Від нас теж Йосипович вимагав бути акуратними і на тренуваннях, і після них. На базі з’явилася пральна машина. Врешті, з Буряком ми двічі поспіль здобули срібло. Це був головний критерій ефективності тренерської роботи». — про те, що в наступному сезоні «Чорноморець» вже тренував Леонід Буряк в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Мене туди в оренду віддали. Зрозумів, що це буде випробовування, вже в ході першого тренування в Тель-Авіві. Дощу не було, а бутси аж чвакали від вологи. Коли їх зняв, вилив десь стакан поту. Бігати в 40-градусно спеку – то щось неймовірне. А першим свій матч там проводив у найпівденнішому місті країни, Ашдоді, здається. Вийшли з автобуса, а на вулиці – +60. Вперше побачив, що по периметру поля стояли відра з водою, а в них – губки, якими була змога охолоджуватися. Перед виходом на гру тренер говорить: «Ігоре, ляп-ляп, спокійно, нікуди не поспішай». Що здивувало найбільше, що за такої спеки матчі розпочиналися о третій дня. Лише центральні поєдинки туру виносилися на вечірню пору. А ще вразили поля, які були не трав’яними, а радше піщаними. В мене на них гомілкостопи й полетіли. Та й спину я собі там підірвав. Наслідки пізніше відчув. Запам’яталася також Нетанія, красиве місто, але в той час там було небезпечно через те, що регулярно з’являлися терористи-смертники». — про те, як будучи лідером «Чорноморця», опинився в ізраїльській «Бней-Ієґуді» в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«В нас у «Чорноморці» все було добре. Тому щойно з’явилася змога повернутися, відразу це зробив. Нас тоді фінансував Леонід Мінін, якого пізніше італійська влада арештувала за торгівлю зброєю. Зараз він в Ізраїлі живе. Пригадую, в 1993-му, перед початком чемпіонату України Леонід Юхимович прийшов на зустріч з гравцями, вдягнений у ковбойського капелюха, з сигарою, у джинсах. Крісло Мініну поставили посеред роздягальні. «Пацани, ставлю завдання – виграти кубок. Якщо виграєте, то поїдете відпочивати в будь-яку точку світу, – каже. – Хто капітан?» Юра Сак піднявся. «Іди, закривай очі і куди влучиш пальцем, туди поїдете»... Юра влучив в Об’єднані Арабські емірати. Слова Мінін дотримався, після здобуття Кубка ми там відпочивали». — про те, як повернувся в Україну в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Коли виступав у Красноярську, команду «Металург» утримував Блінов, представник бригади Бикова, бандита, який був на посаді губернатора. Перед матчем з казанським «Рубіном» з’явилися чутки, що команда здає цей матч. Не команда загалом, а окремі представники. Жили ми на території колишнього дитячого садка, який знаходився в лісі. Приїхали туди перед матчем братки. Зібрали нас. Один із братків витягнув пістолет, перезарядив і націлив одному з місцевих гравців у коліно. «Є такі чутки, – каже. – Дивіться, якщо справдиться, то знаєте, що буде». «Куди я потрапив на закаті кар’єри?», – думаю. Взагалі не хотів виходити на поле. Добре, що ми тоді не програли, а то не знаю, чим би все завершилося». — про виступи в росії в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«В Миколаєві трохи мав пригоду трохи іншого характеру. У тренера Анатолія Заяєва були розбірки з місцевими бандюками. Я за Анатолія Миколайовича заступився. Тоді протистояли два угрупування – боксери проти борців. Президент клубу Валерій Южаков мав проблеми і не платив команді грошей, Заяєва теж хотів прибирати. Я став на бік тренера, підключив Григорія Бібергала. Вийшло, що сам того не бажаючи, опинився в середині конфлікту. Завершилося все тим, що президент зі всіма розрахувався. Заходжу я. За столом сидить з похиленою головою Заяєв. «Ти повз касу, – каже Южаков. – Ти ж не за того вписався». «Миколайовичу, що це означає?», – питаю Заяєва. А той: «Ігоре, я тобі все віддам». У підсумку нічого я не отримав. Хоча суто футбольні спогади про Миколаїв залишилися найкращі. В нас хороша команда підібралася, як місцеві хлопці, так і приїжджі. І атмосфера на стадіоні була відмінна. Особливо, звісно, згадую той матч, коли ми перемогли за присутності 29 тисяч глядачів «Динамо-2» з Хацкевичем, Белькевичем, Леоненком у складі». — про виступи в Миколаєві в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Коли отримав це запрошення, то вже не стільки грав, скільки мучився. То ще з Волгограда, куди мене в «Ротор» з Одеси покликав Прокопенко, почалося. В мене між четвертим і п’ятим хребцями проявилася грижа. Не те що бігати – ходити нормально не міг. Одужанню завдячую одеському лікареві Валентинові Чорноп’ятову. Він мене підняв на ноги масажами і уколами. Унікальний фахівець, він й досі працює. Власне, в «Шахтар» я потрапив вже після того, як пройшов лікування і наче видужав. Домовився з донеччанами в той час, коли власник «Ротора» Ґорюнов місяці три чи чотири не платив грошей. На емоціях кинув усе, сів у літак і полетів додому. Характер у мене такий запальний. Але минає небагато часу і телефонує Корінь. «Ти полетів і нам усе виплатили», – розповідає. Мені, звісно, ніхто нічого не повертав. Прогадав. Та ще й з урахуванням, що це був подвійний перехід, півроку не міг грати за «Шахтар». А коли відновив виступи, вже відчував, що не можу показувати на полі того, що раніше. Мені було 30 і це був закат. Єдине, що залишалося – поїздити по орендах: у Миколаїв, донецький «Металург», Красноярськ, «Чорноморець»». — про травми під час кар'єри в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«...Ми тоді сподівалися повернутися у вишку. За перше коли я тоді 8 м’ячів забив сам і віддав 9 результативних передач. Ми тоді всіх виносили. «Черкаси» з Володимиром Мунтяном на чолі, які ставили перед собою завдання підвищитися у класі, отримали в Одесі чотири голи без відповіді». — про те, що в Одесу повернувся, вже коли команда вилетіла в першу лігу в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Нам тоді взагалі не платили грошей. Взагалі! Щоб за щось жити, доводилося закладати речі в ломбард. Дійшло до того, що проти «Динамо-2» ми не хотіли виходити на поле. Перед тим перемогли у Чернігові 2:1 «Десну» і кажемо, що в Києві грати не будемо. Або нехай повертають гроші. Володимир Козаренко, який тоді був тренером, насилу впросив команду зіграти. Але що з того вийшло, видно з рахунку. Після завершення першого кола ніхто грошей повертати не збирався. Я повернувся в «Шахтар», а звідти поїхав у нову оренду в Красноярськ. Там мені дали гарні підйомні, здоровенну зарплату». — про матч з «Динамо-2», коли «Чорноморець» поступився 1:8 в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«То був абсурд. УЄФА тоді запровадило правило, коли за навіть натяк на підкат ззаду футболістів вилучали з поля. Я зіграв чисто в м’яч. Дивлюся – червона. 16-та хвилина гри. Пішов у роздягальню, помився, сиджу засмучений. Коли команда прийшла на перерву, навіть не знав рахунку. Сидів поряд з Вітею Скрипником і Тімою Гусейновим. «Чого ти такий засмучений?» – питають вони. «А яким тут будеш, коли на весь матч залишив команду в меншості?» «Та нічого, ми ведемо 2:0. Я забив і Тіма», – каже Скрипа. В підсумку одначе 2:3 програли». — про перше вилучення у кар'єрі у пам’ятний для збірної України матч відбору на Євро-1996 проти словенців у інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

Шукером], Бобаном і Бокшичем у складі, коли від суперників тягнуло перегаром в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)   — про те, як зіграв ще в одному пам’ятному матчі, коли збірна України обіграла на Республіканському 1:0 хорватів з [Давор Шукер

«Без пригод тоді не обійшлося. Жили ми в Сан-Дієґо, у п’ятизірковому готелі, в якому знімався фільм «Ми з джазу». Місцевий стадіон – практично на кордоні з Мексикою. Тому матч проти цієї збірної грали фактично на виїзді. Трибуни забиті – понад 50 тисяч глядачів. Поступилися мексиканцям 1:2. Повертаємося в готель, а карточки, якими відчинялися двері в номери, не спрацьовують. Варто сказати, що тоді ми взагалі не могли збагнути, як то відкривати двері карткою, а не ключем. Звернулися на рецепцію. Коли двері повідчиняли, виявилося, що нас «почистили» - дрібні купюри позалишали, а сотки повиймали. Найбільше засмутився Сергій Попов, якому Валерій Яремченко дав пристойну суму грошей, щоб той щось там купив. Зрозуміло, що грошей не було. Поліція теж лише розвела плечима. Проте попереду – заключний матч туру проти американців. У першому ми перемогли 2:1 і господарі, які через рік приймали чемпіонат світу, дуже хотіли реваншуватися. Однак долю зустрічі вирішив єдиний гол, який ударом майже з центру поля провів Попов. Після гри Дмитро Злобенко, президент клубу «Борисфен», який спонсорував цю поїздку, на радощах преміював Серьогу на ту суму, яку в нього вкрали. Так що Яремченко без замовлення не залишився». — про виїзд зі збірною України в Північну Америку восени 1993-го року в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Теж відносно. На той момент вже вирішив зав’язувати. На офіс до Пилипенка, який знаходився поруч з кінотеатром «Київ», у центрі столиці, приїхав просто поспілкуватися, запитати старого друга, як у нього справи. Але в цей час в офіс прибув і тренер «Системи-Борекс» Віктор Жилін. «Степановичу, беріть Жабченка у команду. Подивіться, який він стрункий», – каже Пилипенко. «Дасте квартиру – то чому б і ні?» відповідаю. Зійшлися на тому, що буквально з офісу їду з Жиліним на тренування. Наступна гра в команди була дуже важлива, тренер хотів переконатися, в якій я формі. Грав я фактично на одній нозі. Але Жилін, заїхавши до Пилипенка, сказав: «Це наш капітан! Беремо!» Потім був сам матч. Його судив мій друг і сусід Євген Венгер. Нашим суперником була друга команда запорізького «Металурга». Грали на якомусь сільському стадіоні, в багні [у Малині на Житомирщині]. Вже на першій хвилині мені розсікли брову. На поле повернувся з перемотаною головою. Наприкінці першого тайму лечу в підкаті на Віктора Мусонду. Коли його перекусив, він як почне кричати! Думаю: зламав хлопця. А сам дивлюся на свою ногу і розумію, що перебуваю в шоковому стані: подвійний перелом зі зміщенням, нога висить на гетрі. Потім довго відновлювався, а в першому після повернення матчі отримав удар від якогось пацана і зламав малу гомілкову кістку. Тоді зрозумів, що це, мабуть, Боженька мені дає зрозуміти, що пора закінчувати». — про те, що кар’єру закінчив у друголіговій «Системі-Борекс» з Бородянки в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Це була пропозиція. Ще коли грав, Віталій Пилипенко познайомив мене з Анатолієм Бузником, котрий працював у Федерації футболу України в комітеті збірних. Ось Анатолій Іванович мені запропонував спробувати попрацювати з юнацькою збірною України (U15). Посада якраз була вакантна. Бузник обіцяв передати мою кандидатуру на розгляд Григорієві Суркісу. Зізнаюся, я про цю розмову з часом забув. Але якось отримую дзвінок від Анатолія Івановича: «Приїжджай о 10:00 у Федерацію!» Виявилося, що мою кандидатуру висунули на розгляд виконкому. Приїхав. Суркіса знав добре. «Ігоре Валентиновичу, ви готові працювати?» – питає. «25 годин на добу!» - відповідаю. Григорій Михайлович мені цю відповідь досі згадує. Робота з юнаками стала неоціненним досвідом, який вплинув на всю мою кар’єру. Найперше тому, що я збагнув, якою має бути якість футболіста. За ці шість років ми грали з усіма топовими збірними – Франції, Бразилії, Іспанії, Німеччини, Нідерландів, Італія тощо. Було з чим порівнювати». — про те, як став тренером в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Дуже серйозно. І, мабуть, у гірший бік. Раніше молодь поважала старших. Зараз на це взагалі не звертають уваги. Доводиться змушувати юних гравців носити м’ячі. Це дрібниці, але вони накопичуються одна на одну. І не дозволяють себе реалізувати. Талановиті гравці, які не можуть себе реалізувати в професійному футболі, є і будуть. У часи моєї молодості багато авансів видавали Сашкові Гущину, Вадимові Каратаєву, Сашкові Дюльдіну. Але на дорослому рівні вони не заграли. Бо забракло характеру. І, звісно, важливо, щоб людина потрапила до тренера, який здатен її розкрити». — про те, що менталітет сучасних футболістів серйозно змінився в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Це правда, хоча до того, як потрапити в Горішні Плавні, з мене були успіхи з «Зіркою», з якою вийшов у Першу лігу, та з «Сумами», з якими ми в Другій лізі стали другими. Втім, після того в кар’єрі виникла пауза, коли не вдавалося знайти роботи. То поки, як і в часи гравецької кар’єри, не зателефонував Петро Скрильник і не запропонував прийняти «Гірник-Спорт». Я знав, що ця команда ніколи вище голови не стрибала. Поїхав, поговорив з Каплуном, подивився на умови і вирішив спробувати. Так з лютого 2013-го і з кожним наступним місяцем все живіше вдалося футбол у Горішніх Плавнях розрухати. В принципі, це сукупність фактів. По-перше, керівництво клубу мені повністю довіряє. По-друге, саме місто просто шикарне – навколо вода, зелень. Отримував задоволення, коли там жив і працював». — про те, що клуб «Гірник-Спорт» став знаковим для тренерської кар’єри в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«Колективу, в який потрапляють такі персонажі як Гарбар і Геращенков, автоматично настає кінець. Вони вбивають організм, мов черви. У 2016-му в нас склалася ситуація, коли команду залишили кілька ключових футболістів – Лозовий, Андрієвський, Дячук. Заміну їм ми знайшли, треба визнати, не найліпшу. Зокрема цих двох – Гарбара і Геращенкова. З часом до них долучився Марусич. До речі, не розумію, чому йому досі дозволяють грати. Гру з «Іллічівцем» ця компанія банально злила. Для мене це була катастрофа. Після матчу набирає Володя Звєров. Каже: «Валентиновичу, там у вас щось відбувається». У роздягальні я був лаконічним: «Ви звідси не вийдете, поки не виясниться, що сталося». Вияснилося. ...У мене закінчився контракт. В мене були непорозуміння з Каплуном, тому ми з Саком вирішили піти. А в 2019-му повернувся». — про те, що у 2016-му році покинув Горішні Плавні на тлі скандалу, пов’язаного з матчем проти «Іллічівця», в якому окремі учасники зіграли в інтересах букмекерів у інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)

«На щастя, коли грав, заробив трохи нерухомості. За рахунок цього зараз разом з другою дружиною й живемо. Донька виїхала до Іспанії, там почувається добре». — про сучасне життя в інтерв’ю сайту sport.ua Ігор ЖАБЧЕНКО: «У 90-ті гроші ми забирали мішками» (5 лютого 2025 року)