Андрій Степанович Ділай (13 жовтня 1958, Сокаль, Львівська область, Українська РСР, СРСР) — радянський та український футболіст, захисник та опорний півзахисник.
«Можна сказати й так. Ми в Івано-Франківську приймали Карпати. На гру з Дніпра приїхав Леонід Колтун. Не знаю, кого він там із львів’ян переглядав. Але йому сподобалася моя гра, і він запросив мене. Через кілька днів я був вже у Дніпрі.
«Пам’ятаю, з Івано-Франківська я прилетів у Київ. Дніпро мав там грати з Динамо. Мене зустріли, привезли в готель. Завели у номер до Жиздика і Ємця, вони привіталися і кажуть: «Готуйся, сьогодні будеш грати». Кажу їм: «Я не готовий, тільки з літака зійшов. Куди – грати?». Мені у відповідь: «Нічого страшного нема. Там такі ж футболісти, як і всюди». Кажу: «Розумію, однак мені треба хоч трохи потренуватися». Мене заявили на матч з Динамо, однак на поле я так і не вийшов – просидів у запасі.
Пригадую, перед грою вийшов на поле Республіканського, як глянув, а там народу 50-60 тисяч. Думаю, нічого собі – як 2-3 Сокаля! Сидить населення трьох міст, як моє рідне. Мандраж, звичайно, був, до цього я ніколи за такої аудиторії не грав. Програли ми ту гру, перемога Динамо 3:1». — про свій дебют у Дніпрі в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» «Вино, подароване Тігана, ми випили ще по дорозі у Дніпро» – Андрій Ділай дав вогняне інтерв’ю про олдскульний футбол (13 лютого 2025 року)
«Завезли нас на базу. Я подивився, думаю – оце база! Такої я ще не бачив. Через тиждень ми грали з Чорноморцем в Одесі. У другому таймі мене випустили на заміну замість Анатолія Оленєва.
«О!!! Я навіть не вірив, що таке може бути! У нас у Франківську найвища зарплата була – 160 рублів. Плюс 40 карбованців премія за перемогу. А в Дніпрі, як тільки прийшов, зарплата – 250. Пам’ятаю, коли ми виграли у ЦСКА, і я повністю відіграв матч, то давали премії у конвертах. Відкрив я той конверт, подивився на суму і очам не повірив
Ну, тоді нам нібито по 400 рублів дали. Комусь менше – 300. Жиздик у Дніпрі все розподіляв. Дивився, хто як зіграв, хто скільки хвилин провів на полі.
«Коли з’явилися гроші, трохи одягнувся. Нам завозили на базу різні речі: одежу, взуття, продукти. А потім почав знову збирати. Як-то кажуть, по копійці. У 1981 році Дніпро боровся за те, щоб залишитися у Вищій лізі. Завдання ми виконали. Дали нам по машині. Старшим хлопцям – по «Волзі» ГАЗ-24, а мені – «Жигулі» «копійку» червоного кольору. Віддав за неї п’ять тисяч рублів.
...Через деякий час хлопці порадили мені поставити це питання. Кажуть, футбольний вік короткий, сьогодні – граєш, завтра – ні. Я підійшов до Жиздика, кажу: «Так і так: у мене була однокімнатна квартира у Івано-Франківську, але, коли я переходив у Дніпро, мене змусили її здати. Бо інакше, сказали, не дадуть згоду на мій перехід. Тож я був без житла». Спитав, коли мені дадуть квартиру у Дніпропетровську.
На що Жиздик відповів: «Як тільки одружишся, відразу дамо». Кажу: «Та я не хочу одружуватися, хочу грати у футбол». На що він мені: «Ну так грай у футбол. Живи на базі. Тобі що, погано?». Мені-то непогано було, але треба ж було вже думати про майбутнє. Квартиру мені так і не давали. Посидів я, подумав і через рік одружився. Жиздик дотримався слова – дали двокімнатну квартиру». — про невирішення житлового питання в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» «Вино, подароване Тігана, ми випили ще по дорозі у Дніпро» – Андрій Ділай дав вогняне інтерв’ю про олдскульний футбол (13 лютого 2025 року)
«Якраз після Кутаїсі. Далі у нас якось все здорово пішло – почали вигравати. Бачимо, вже вийшли у лідери. Зібрав нас Ємець і каже: «Дивіться, хлопці, для декого з вас це може бути єдиним шансом в житті стати чемпіоном. Треба використати цей момент».
Коли виграли у московського Динамо 3:1, думали, що Шахтар відбере очки у Спартака, тому пішли вже святкувати у ресторан. Той, який був у готелі «Свердловськ». Разом зі мною був Кузнецов і, по-моєму, ще Пучков. Прийшли, зробили замовлення. У місті нас тоді всі знали. Почали нам музику замовляти.
Ми трохи посиділи, а на другий день приїжджаємо на базу, і нас Ємець викликає і каже: «Ну що, погуляли?». А ми не зразу зрозуміли, що він має на увазі. Тут він показує нам чек з рахунком – що ми там собі замовляли. Думаємо: «Бляха, звідки він про це все знає?!» Видно, хтось слідкував за нами чи були у нього свої люди у ресторані… Але факт залишається фактом – нас застукали.
Далі Ємець нам говорить: «Все покаже гра зі Спартаком. Виграєте – все вам пробачимо. А ні, то будете крайніми». Ці слова нас налаштували додатково. Тепер на гру зі Спартаком треба було виходити і битися не тільки за команду та місто, а ще й за той випадок, який нам пообіцяли пробачити у випадку перемоги команди. А коли виграли, то вже у роздягальні Ємець сказав, що амністія нам трьом. Пробачили нам все. Знаєте, коли все добре, то все забувається». — про те, коли особисто повірив у те що можуть у 1983 році завоювати якісь медалі або навіть стати чемпіонами в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» «Вино, подароване Тігана, ми випили ще по дорозі у Дніпро» – Андрій Ділай дав вогняне інтерв’ю про олдскульний футбол (13 лютого 2025 року)
« Не зловживав, однак іноді збиралися з хлопцями після гри. Бувало, так набігаєшся за матч, що треба було десь трішки розслабитися. Ми пиво пили, шампанське – легкі алкогольні напої.
«Як для мене, то це перша моя поїздка в Африку. З Дніпра у Марокко ми виїжджали у кінці листопада. У нас зима, а туди приїхали – літо. Жили біля Атлантичного океану – купалися. Якось дивно було, як світ влаштований. Там – зима, мороз, тут – літо, спека. Багато було позитивних вражень.
Ми їхали з закритої країни у капіталістичну. Перед поїздкою нам казали: туди не ходіть, сюди не ходіть, по одному не ходіть, тільки групами. Лякали, що за нами там усі будуть шпигувати, бо ми представляємо завод «Южмаш», який виготовляє ракети. Мені і так страшно було їхати в країну з іншим устроєм, а тут ще й до смерті залякали. Туди не можна, сюди не можна. Коротше – нічого не можна». — про те, що у радянські часи Дніпро багато їздив за кордон, зокрема, у ФРН, в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» «Вино, подароване Тігана, ми випили ще по дорозі у Дніпро» – Андрій Ділай дав вогняне інтерв’ю про олдскульний футбол (13 лютого 2025 року)
«Спочатку спробував, а мені кажуть: «О, так ти Бандера?». А я у відповідь: «Ви хоч знаєте, хто це такий?» Але у Дніпрі на той час ніхто не розмовляв українською мовою, тому мені прийшлося перейти на російську.
«Команда дійсно забуксувала, я бачив, що відбувається щось не те. Саме тоді група моїх одноклубників почала добиватися відставки Ємця. Пам’ятаю, Таран, Башкиров, начебто Протасов запропонували нам зібратися разом. Пішли розмови, що тренера нам треба міняти. Ніби Ємець вичерпав себе – зробив вже все, що зміг. Коротше, треба було написати листа з проханням відсторонити Ємця, а футболісти мали його підписати.
Хтось погодився і підписав того листа, хтось – ні. Я ж відмовився брати участь у цьому. Сказав, що не буду нічого підписувати. Так, у команди не було тих результатів, до яких усі вже звикли, але причина цього була не тільки в Ємці. Мабуть, і ми, футболісти, робили щось не так. Листа я не підписував, до керівництва не ходив. Ну, а Ємця таки зняли». — про те, що сталося з Дніпром у 1986 році та чому гра пішла на спад в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» «Вино, подароване Тігана, ми випили ще по дорозі у Дніпро» – Андрій Ділай дав вогняне інтерв’ю про олдскульний футбол (13 лютого 2025 року)
«У Дніпрі Ємця зняли, прийшли нові тренери, нові футболісти. Я присів на лавочку. Мене це не влаштовувало, тому я вирішив піти. Я мав здоров’я і хотів ще грати.
«Мені ж треба було десь грати. Мій перший тренер Іштван Шандор запросив мене у Зірку. Правда, перед цим я трохи пограв у Полтаві. Тренер Ворскли Віктор Пожечевський подзвонив Леоніду Колтуну і сказав, що йому потрібен досвідчений захисник. Колтун звернувся до мене і запропонував такий варіант. Погодився. Там хороша команда підібралася: Шарій, Моргун, Іванченко. Рєзник, Кислов. Команда могла стати «чемпіоном УРСР» у Другій лізі, однак нас випередила на два очки Буковина». — про те, як опинився у Зірці в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» «Вино, подароване Тігана, ми випили ще по дорозі у Дніпро» – Андрій Ділай дав вогняне інтерв’ю про олдскульний футбол (13 лютого 2025 року)
«Мав грати, але😊… То Євгеній Мефодійович Кучеревський десь домовився і ми з Сергієм Художиловим поїхали на оглядини у ФК Відеотон [з липня 2018 року Фегервар]. Тиждень там побули на перегляді, зіграли якийсь спаринг. Начебто все нормально. Кажуть нам: «Їдьте у Київ, беріть там відкріплення, ми зв’яжемося з вами і скажемо, коли приїхати».
Ми з Художиловим раді. Приїхали у Будапешт, нас удвох поселили у готель. Поїзд на Київ вранці. Пішли у місто прогулятися. Художилов каже: «Степановичу, треба нам якось відмітити це діло». Кажу йому: «Чекай, ми ще не у команді». А він мені: «Та вже все ясно».
Купили вина, прийшли у номер і випили його, як кажуть, з тієї радості. А потім лягли відпочивати. Зранку приїхали за нами, повезли на поїзд, посадили і ми поїхали. Приїхали в Київ, приходимо у Федерацію, кажемо: нам треба відкріплення. А там нам кажуть: «Вам вже нічого не треба. Ви вже награлися». Я нічого не розумію, питаю, що сталося. Сказали, що у Федерацію вже з Будапешту дзвонили. Розказали, що ми в номері там наробили. Я почав доводити, що ми там тільки переночували.
Виявляється, Художилову після випитого вина стало погано, він почав блювати на килим, який лежав на підлозі. А потім звернув його і засунув під ліжко. Я цього не бачив, тому що спав. Потім кажу Художилову: «Ти що, не міг мене розбудити, ми б за ніч усе помили і прибрали?».
«Сам не знаю, можливість була. Був момент, коли Зірку очолив Микола Федоренко і покликав мене там пограти. Сказав: трохи пограєш, а потім будеш у мене другим тренером. Я у Зірку пішов тільки з цією умовою. А потім Федоренко взяв собі у помічники іншу людину – Валерія Рудакова. Кажу йому: «Миколо, так не робиться. Ти ж мені цю посаду обіцяв». Він почав щось розказувати мені, якісь причини шукати. Кажу: «Все ясно». На тому моя тренерська кар’єра у великому футболі закінчилася». — про те, чому після закінчення кар’єри не пішов у тренери в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» «Вино, подароване Тігана, ми випили ще по дорозі у Дніпро» – Андрій Ділай дав вогняне інтерв’ю про олдскульний футбол (13 лютого 2025 року)
«Так. Я ріс у Сокалі, неподалік від міського стадіону. У нас, дітвори, не було інших занять, окрім футболу. Пам’ятаю, коли був школярем, то мій двоюрідний брат повіз мене до Львова, де ми пішли на стадіон. Грали Карпати – Динамо (Київ). Так я вперше подивився вживу великий футбол. Це мені дало такий поштовх! Побачив, скільки народу закохані у цю гру, як вони зустрічають футболістів, як проводжають їх. Вийшли зі стадіону і брат каже: «Бачиш, як футболісти живуть, так що давай, Андрію – усе в твоїх ногах».
Стаття у Вікіпедії
