Дідковська Лариса Іванівна

Лариса Дідковська

Стаття у Вікіпедії

Лари́са Іва́нівна Дідко́вська (нар.14 травня 1960, Червоноград) — українська вчена-психологиня, ректорка Українського вільного університету (УВУ).

Цитати

Будь-якій, навіть дорослій, людині щоб чутися безпечно, комфортно, треба мінімум вісім обіймів на день. Йдеться не про еротику, а про докази приязні, дружби, підтримки, захисту. Ми часто бачимо, як люди обіймаються при зустрічах, тиснуть руки, цілуються. Це теж тілесний стосунок. Ми, дорослі, розраховуємо в житті на себе, але цей тілесний контакт дає нам підтримку і захищеність.

Діти дуже безпосередні та щирі. Якщо дитина каже: «Я тебе любу», то це – справді так. Вона несе вам якісь камінчики, улюблені іграшки, листівочки, квіточки, запрошує до гри. Діти є джерелом емоцій, як правило, позитивних. Вони радіють кожній хвилині життя, і це дає нам можливість згадати свої дитячі роки та щось пережити разом з ними. Діти це – джерело креативності, творчості і цим ресурсам від них теж можна вчитися, щоб отримати задоволення від своїх мрій, казок. Бо реальність, у якій ми живемо, не завжди є приємною або легкою, а діти вміють сприймати її іноді правильніше.

Зараз ми маємо інтенсивне вивчення мови, інтенсивну підготовку до школи, вступу до вузу тощо. І це, звичайно, означає більший рівень напруги. Бо природне вивчення чогось має свої межі, зумовлені реальними можливостями організму. Навіть шкільні програми передбачали, що півроку діти вивчали лише алфавіт, у школі була каліграфія. І це все займало певний час. Якщо казали вивчити таблицю множення, то її задавали на літо, тобто на три місяці. Зараз все це повинно бути засвоєно швидко, стрімко і це є зворотна сторона тривоги. Тому кількість гіперактивних, гіпертривожних, аутизованих дітей зростає.

Інтенсивність життя, яким живе сучасний світ, нелегко переноситься нашою психікою. Бо вона формувалася тисячоліттями, в умовах більшої стабільності, розміреності, сповільнення психічного навантаження. Колись ми писали листи один одному, спілкувалися безпосередньо, тобто їздячи чи ходячи в гості. Зараз весь світ літає літаками, контактує в скайпах, е-мейлах, сидить в Інтернеті, зараз багато віртуальних комунікацій. І та психіка, яка формувалася тисячоліттями, згідно біологічного життя на планеті, іноді не витримує такого темпу. Ми хочемо отримати відповіді на сотні питань вже й відразу, з’ясувати ситуації теж відразу. Чи буде це відображатися на дитячій психіці? Так.

Найактуальнішими на початку життя є потреби в любові, захисті, підтримці. Немовля не може самостійно їх задовольнити, для цього потрібен дорослий. Коли дитина підростає, актуальними стають інші потреби – пізнання світу, свобода. На третьому році життя дитина ідентифікується зі своєю статтю, — актуальними стають потреби у визнанні: як дівчинки, так і хлопчика. Якщо ми кажемо про дошкільний вік, тут актуальною є потреба у пізнанні, у шкільному віці – інформативно-комунікативна. Тому, якщо ці потреби задоволені, особливих проблем з дитиною бути не повинно.

Непорозуміння завжди будуть між близькими, але можна сваритися, умовно кажучи, конструктивно, і безпечно, а можна робити це так, що жах буде охоплювати усіх. Бо це може бути і рукоприкладство, і крик, через який з’являється у дитини паралізуючий страх і вона не знатиме, де від нього заховатися. Немає гарантії, що повна сім’я, яка є деструктивною, є умовою дитячого благополуччя, а неповна – навпаки. На благополучні та неблагополучні сім’ї діляться по тому, як вони свої проблеми вирішують. Тому, якщо батьки сваряться, але при цьому дитина не відчуває якоїсь реальної загрози чи небезпеки, тоді вона буде переживати це менш тривожно. Але, якщо це дуже руйнівні конфлікти, тоді, дитина, не маючи засобів, втрутитися у цей процес, буде в кращому випадку невротичною, в гіршому – з більш серйозними наслідками. Ще краще, якщо ваші конфлікти відбуваються не за присутності дитини. Тоді для неї це руйнуванням моделі світу не стане.

Прогрес людства означає більшу толерантність, прийняття інакшості. Якщо раніше, на нижчому рівні розвитку, цивілізації воювали між собою, стверджуючи свою незалежність і автономію, то в наш час, що таке ЄС? Шенгенська зона? Це – різні країни, які співіснують разом. Що означає ресурс командного рішення, демократичної системи: коли ми домовляємося з іншою людиною, колективом, народом про конструктивне співіснування. Це саме стосується стосунків між поколіннями. Можна знецінювати одне одного і збільшувати дистанцію, бути войовничим. А можна розуміти цю інакшість, не особливо її загострювати, настоюючи лише на своїй правді, а власне, шукати цінності, точки пересікання, які є однаково важливим для обох генерацій.

Розвиток дитини – не лінійний процес, він проходить через кризи, і вирішує їх дитина або власними ресурсами, або за допомогою підтримуючих осіб. Кожна криза є по-своєму складною. Криза означає, що якийсь етап свого життя дитина освоїла, і переростає його, щоб опинитися у наступному віці. Якщо ми кажемо про кризу трьох років, яку американські так і називають "terrible three", це – період негативізму, першої свідомої сепарації дитини. Бо перетинання пуповини теж сепарація. У цей період дитина на все відповідає: «ні». Будеш їсти? – ні, гратися – ні… Це не означає, що вона дійсно цього не хоче, але робить так, щоб від’єднатися від дорослих, батьків. А для цього потрібно заперечити, пред’явити свою власну думку. Тому дитина стає вередливою, протестуючою, вразливою, збудливою, агресивною. Але це не означає, що дитина погана. Це означає, що їй не дуже добре. Бо з однієї ролі вона вже виходить, - залежної, безпорадної (багато речей вона вже вміє робити сама), а до нової ще не дуже призвичаїлася. Те саме є з кризою, коли дитина йде до школи, підлітковим віком.

Світ дітей і дорослих це – різні світи. Сучасний світ — конкуретний, нарцисичний, амбітний. Тому чи було це бажанням самої цієї 2-річної дитини, чи її батьків, маю великий сумнів. Навіть геніальний Моцарт, який грав на фортеп’яно з 4-х років, жив у середовищі музикантів, і його здібності спадково зумовлені попередніми поколіннями. Але, коли ми бачимо «видресувану» дитину, то, швидше всього, багатьом речам вчать її батьки, бо її особиста потреба у два роки – просто бавитися, як інші діти.

Сучасний світ є конкурентнішим, ніж у радянські часи. Тоді усі жили більш-менш однаково, не було класового розшарування, крім певних категорій населення, але їх було небагато. Наразі ми маємо конкурентний світ із різними соціальними можливостями, і ця конкуренція стосується батьків та їх нащадків. Вони намагаються зробити дітей конкурентно-спроможними, збільшити кількість їхніх талантів, можливостей, знань, але чимось вони за це платять. Бо не усі діти мають однакові таланти. Завжди були фізики і лірики, математики, гуманітарії, технарі. Якщо насильно оволодівати якимось видом знань, то може вийти як з музикою, на яку раніше примушували ходити дітей, а ті потім, коли виростали, не брали в руки скрипку чи не сідали за фортепіано ніколи.

У китайців є прокляття: якщо вони хочуть комусь побажати біди, кажуть: «Щоб вам жити в часи перемін». І все це не означає якоїсь однозначності. Тому що друга частина прокляття звучить: «Але, не дай вам Бог, не скористатися можливостями цих часів». Ми зараз переживаємо зміну соціальних систем, економічного ладу, ідеологій, цінностей, переконань. І це означає, що, з одного боку, наші діти є носіями цього нового, а з іншого, ми є носіями чогось іншого, як я вже казала. Ми мали стабільний світ, — за часів Союзу змінювалися лише номери п’ятирічок та партійних з’їздів. Зараз треба брати до уваги інтенсивність сучасного світу. Кілька років назад вперше за історію в класифікації захворювань ВООЗ у першій трійці лідерів на другому місці з’явилася депресія, причому по всьому світу. Цьому є пояснення.

Якщо раніше, за часів Радянського Союзу чи інших державних устроїв, між генераціями був виражений, здебільшого, конфлікт поколінь, то в наш час це не лише конфлікт поколінь, але й конфлікт систем, тому що діти є представникам незалежної держави з іншим політичним та економічним устроєм, а батьки є носіями тієї ментальності, засад, світобачення, в якому вони росли. А росли вони у Радянському Союзі.

Якщо ми кажемо про засади стосунків між людьми, то ми маємо давніші інтроекти, які називаються біблійні заповіді. Змінювалися тисячоліття, еволюціонували соціальні системи, а біблійні заповіді існували завжди, їх не заперечила і не відкинуло жодна з систем, ідеологій. Те саме стосується стосунків між поколіннями. Їх може об’єднати те, що вони роблять однаково.