Дунець Михайло Михайлович

Дунець Михайло Михайлович

Стаття у Вікіпедії

Михайло Михайлович Дунець (нар. 3 листопада 1950, Хмельницький, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР) — радянський футболіст, захисник, радянський та український Футбольний тренер.

Цитати

«Родом я з Хмельницького. Оскільки моїм вихованням займалася бабця, то самостійно записався у футбольну секцію. Вона з того раділа, адже район у нас був бандитським, відповідно, я отримав змогу зайнятися чимось корисним. Ази гри вивчав у юнацькій школі "Динамо". Пригадую, у 1968 році юні "динамівці" перемогли у зональному турнірі ЦР товариства "Динамо" і цілий місяць у Москві захищали честь України серед кращих "динамівських" команд СРСР. Програвши лише московським одноліткам та зігравши внічию з тбілісцями (2:2), юнаки з Хмельницького зайняли почесне третє місце». — про своє походження в інтерв'ю вебсайту ua-football.com Михайло Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного (22 березня 2013 року)

«У 17 років першою моєю дорослою командою став "Случ" з Красилова. Це перша команда на Хмельниччині, яка, граючи на першість області, повноцінно фінансувалася, а кожен її гравець був закріплений за певним підприємством, де власне і платили зарплату. У вісімнадцять з половиною років дебютував у команді майстрів "Двіна" (Вітебськ), у складі якої на позиції правого захисника провів чотири сезони. Потім виступав за клуб "Балтика" (Калінінград) й аматорську команду "Труд" з Шевченка. У віці 28 років закінчив кар'єру гравця у "Спартаку" з Семипалатинська». — про початок кар'єри у дорослому футболі в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«На той час уже грав за аматорську команду, вік піджимав, а особливих перспектив пробитися у вищі ліги радянського футболу не було. Тому вирішив спробувати себе на тренерській ниві. І під час одного з повернень додому наставник хмельницького "Динамо" Володимир Онисько запропонував попрацювати в його штабі. Десь через рік Володимир Васильович зізнався, що йому запропонували очолити підгаєцьку "Ниву". Той сказав, що як члену партії, йому ніхто не дозволить перейти з команди майстрів у нікому не відомий аматорський колектив. Тим самим він порекомендував голові підгаєцького колгоспу Івану Потупі мене. Так я опинився у Підгайцях». — про перехід від кар'єри футболіста до тренерської роботи в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«Ми дуже старанно готувались до сезону і однією вершиною — кубком УРСР — вже оволоділи. До речі, на кубковому шляху "Нива" подолала кількох лідерів інших зон першості. Чому ж нам ще раз було не перемогти їх на шляху до звання чемпіона? Ми були на "голову" сильніші від інших учасників "пульки". Але в ті часи існувало негласне правило: у фінальних турнірах КФК путівку до другої ліги здобувають господарі змагань. Так було і в 1980 році в Павлограді, коли першим став місцевий "Колос", а підгаєцька "Нива" через упереджене суддівство задовольнилася "сріблом". А далі Потупа через якісь причини повідомив, що гравців треба віддати в інші команди. Я ж перейшов на роботу до Хмельницького». — про виступ підгаєцької "Ниви" у фінальному турнірі КФК 1980 року в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«Після розмов з другим секретарем Бережанського райкому партії Віктором Рибіним мене запросили вже у бережанську "Ниву". Тоді була складна розмова з Євгеном Камінським, котрий вивів команду з аматорської ліги. Все вирішилось на мою користь. Більше того, я поставив умову, щоб кільком гравцям, котрих я хотів бачити у "Ниві", надали житло в Тернополі, коли ті ще виступали за інші команди. Керівництво області і району умови виконало. Так я став до керма вже майстрівської "Ниви"». — про призначення головним тренером бережанської "Ниви" в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«...Мене теж викликали. У поясненні я сказав, що в такі ігри не граю, та й не можу огульно звинувачувати футболістів, не маючи прямих доказів. Мені вказали на двері, оскільки я не став на бік партійного керівництва». — про конфлікт із керівництвом після матчу "Ниви" в Івано-Франківську в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«За шість днів до старту чемпіонату-92 президент ФК "Нива" повідомив мені, що з колективом працюватиме новий наставник. Повірте, було боляче, коли просто випхали з команди. Президент "Ниви" Володимир Аксьонов підвів під це базу — мовляв, ми не виконали завдання у буферній зоні чемпіонату СРСР 1991 року [4 місце]. А не виконали тому, що я не виставив команду під постріли, які гриміли на Закавказзі. Ми поїхали туди, а там обстріли. Не мав я права ризикувати життям гравців! Відтак втратили шість очок. І до "Ниви" запросили Колтуна, який привіз із собою відомих гравців з Волгограда. Я розумів, що це тимчасовий візит, але мені не повірили, запропонували якусь незрозумілу посаду. Вирішив за краще залишити команду. Дуже переживав, навіть думав закінчувати з футболом». — про звільнення з тернопільської "Ниви" напередодні чемпіонату України 1992 року в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«Підлив олії у вогонь ще й факт, що Яворський і Покідько свого часу захищали кольори "Ниви", а Дем'янчук та Лобас виступали у складі "Вереса". Тоді "весняний" футбол дався взнаки і команди розійшлися безгольовою нічиєю — 0:0. Загалом той сезон "Верес" хоча і завершив у зоні вильоту, але продемонстрував гідну гру». — про матч "Вереса" проти тернопільської "Ниви" у чемпіонаті України 1993 року в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«Той матч "Верес" програв (1:2). Я не знімаю провини з себе — десь, можливо, повівся неправильно, довірився надто. Та навіть за таких умов у Львові "Верес" не повинен був програвати. Не кажу вже про те, що господарі один м'яч забили з положення поза грою, а другий з допомогою руки. Свистунов міг одним ударом вирішити долю матчу, а відтак і останнього місця, на нашу користь. Тільки завдяки рішенню ФФУ про розширення вищої ліги "Верес" зберіг місце у класі найсильніших». — про матч "Вереса" проти "Карпат" у Львові в останньому турі чемпіонату України 1993 року в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«Всьому виною був один з багатьох міжнародних турнірів, що проводилися у великій кількості, коли я очолював "Ниву". Одного разу на турнір приїхали шведи і були в захопленні від виявленого їм прийому. Після цього ми стали добрими друзями з тренерським штабом команди. Регулярно обмінювались листами, телефонними дзвінками... І ось, як кажуть у казках, в один прекрасний вечір у мене вдома в Хмельницькому пролунав дзвінок. Один з моїх шведських приятелів сказав: "Майкл, у клуб третьої ліги "Юнселе" терміново потрібен досвідчений тренер. Ми рекомендували тебе. Прилітай. У нашому посольстві в Києві тобі оформлять візу на рік". Зрозуміло, мені було цікаво з середини подивитися на іноземний чемпіонат. Поїхав на рік, а повернувся лише через чотири». — про початок роботи у Швеції в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«За два роки "підняв" "Юнселе" з п'ятої ліги у третю. А коли завершився і цей контракт, вирішив повернутися додому. Почерпнув для себе як тренера багато корисного, перш за все, як толерантно повинні будуватися відносини коуча з гравцями. Поліпшив свої знання з англійської мови, вивчив шведську, пізнав багато цінного в організації клубної роботи в не дуже заможних командах». — про роботу тренером у Швеції та набутий досвід в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«Випадково чи ні, але в яких би командах не грав Яворський, при ньому мене ніколи не звільняли. На мою думку, я і Ігор Яворський доповнюємо один одного». — про співпрацю з Ігорем Яворським в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«З гравцями я вимогливий, жорсткий тільки на футбольному полі. У житті, в спілкуванні на побутовому, так би мовити, рівні я не підкреслюю, що я тренер. Адже завтра я можу ним і не бути. Навіщо псувати стосунки? Так можна в ізоляції опинитися. Та й в екстремальній ситуації кричати на футболіста безглуздо. Він щось зробив не так не тому, що захотів. Просто не вийшло. Або не вміє, не навчився. Отже, треба ще працювати. Це я зрозумів не відразу — життя навчило. Знаєте, чому перший раз у Тернополі мене звільнили [1986 рік]? Тому що я хотів бути Лобановським. Щоб гравці в мене двожильними були і на полі, і в житті. Але ж такого не буває. Інколи треба наполягати на своєму, а інколи й поступитися, коли це на користь справі». — про принципи роботи з футболістами та тренерський досвід в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)

«Я чув навіть інше — неприємна людина. Можливо, у когось виникали підстави так вважати. Певно, у декого з колег, з ким доводилося працювати. Насправді, я завжди на перший план ставив інтереси футболістів. Тренер, адміністратор, водій — ми не одержуємо травм на полі. А футболіст у будь-який момент ризикує зазнати перелому й опинитися поза грою. Взагалі ж кожен на своєму місці повинен робити свою справу…» — про ставлення до футболістів та принципи тренерської роботи в інтерв'ю вебсайту ua-football.com [Дунець: Ми з Яворським доповнюємо один одного] (22 березня 2013 року)