Думанський Ярослав Мирославович

Думанський Ярослав Мирославович

Стаття у Вікіпедії

Яросла́в Миросла́вович Дума́нський (4 серпня 1959, Станіслав, УРСР, СРСР — 22 червня 2021, Івано-Франківськ, Україна) — колишній радянський футболіст, півзахисник. Майстер спорту (1978), майстер спорту міжнародного класу (1980).

Цитати

«Євро-2012 – знаменна подія для України. Незважаючи на песимістичні настрої більшості і українців, і європейців, на щастя, нам вдалося впоратися з організацією континентальної першості. Вболівальники з Європи дуже задоволені атмосферою і гостинністю, яку побачили і відчули в нашій країні. Тому вважаю, що свято футболу – чемпіонат Європи – безумовно, вдалося. Стосовно перебігу самого турніру, на сьогоднішній день я би виділив дві команди – Німеччину і Францію. Ці дві збірні вважаю фаворитами першості. Натомість іспанці ще не показали свого потенціалу. Особисто мені дуже до вподоби гра німецької команди. Яке покоління б у них не виступало, в цілому, гра там побудована на дотриманні дисципліни та виконанні усіх настанов тренера. В цьому плані збірна Німеччини переважає всіх конкурентів». — про враження від чемпіонату Європи з футболу, який проходив улітку 2012 року в Україні та Польщі в інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)

«У «Динамо» я виступав під керівництвом видатного Валерія Васильовича Лобановського, в якого все будувалося на повному і безперечному дотриманні ігрової дисципліни. Все, що ти мав зробити на полі, було розписано від «а» до «я». Мені довелося виступати у багатьох командах та збірних, але такої ґрунтовної підготовки до матчу, як у Лобановського, я не бачив більше у жодного тренера. У більшості команд гравці збираються у день матчу, за три години до гри, тренер оголошує склад і дає установку – це стандарт. У Валерія Васильовича все було зовсім по-іншому. Ігровий день розпочинався з зарядки, розминки, після чого зранку він викликав гравців на індивідуальні бесіди, на три-чотири хвилини кожного. Після обіду він збирав в себе окремо гравців по ігрових позиціях: захисники і воротар, півзахист і напад. А вже безпосередньо перед самою грою давав установку. Тобто кожен з гравців мав своє чітке завдання на полі, не зрозуміти яке було неможливо. Мабуть, тому «Динамо» у 1980-ті роки показувало такі вагомі результати в чемпіонаті СРСР». — про те, як грав пліч-о-пліч з Олегом Блохіним у київському «Динамо» впродовж чотирьох сезонів у інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)

«Дуже сильна конкуренція, причому на кожній ігровій позиції. На моє місце в півзахисті претендували, скажімо, такі гравці, як Михайличенко, Яремчук, Яковенко, які були дещо молодшими за віком, але досить перспективними». — про конкуренцію в динамівському складі на той час в інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)

«Так складалося, що практично кожен клуб, за який я виступав, залишив приємні спогади. Розпочинав свої виступи в івано-франківському «Спартаку» [1976 рік], будучи учнем 10-го класу. В команді тоді грали 27-30-річні виконавці, тож було в кого навчитися і набиратися досвіду. Того ж року, вигравши Спартакіаду школярів СРСР, перейшов до дубля львівських «Карпат». На той час клуб грав у Вищій лізі, тож я з великою приємністю згадую цей період. Адже саме у Львові я відбувся як професійний гравець. Щодо київського «Динамо», то за титулами і здобутками сезони 1981-1984 років можна вважати найкращими у моїй ігровій кар’єрі». — про виступи в різних командах в інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)

«То була така собі детективна історія. Мене запрошували до «Динамо», але я не дуже хотів. На той час я вже практично був гравцем одеського «Чорноморця». Втім, так склалися обставини, що змушений був перебратися до столиці. Незважаючи на те, що чемпіонат СРСР-81 вже розпочався, мені одразу вдалося закріпитися в основному складі. Щоправда, у своєму першому матчі за столичний клуб мене замінили після першого тайму: не виконав деякі установки Лобановського. Тоді з цим було конкретно: раз-два не виконав вказівки тренера – йдеш відпочивати на лаву запасних. Валерій Васильович казав: «Головне – виконуйте те, що маєте виконувати, а якщо залишаться сили – можете імпровізувати». Але, відверто, обсяг роботи на полі під час матчів був такий, що на імпровізацію не вистачало сил». — про те, як до зіркового складу киян запросив особисто Валерій Лобановський в інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)

«У 1977 році ми грали на юнацькому чемпіонаті Європи у Бельгії, поступившись господарям турніру у чвертьфіналі за пенальті, одне з яких не забив і я. Наступного року, знову ж таки, на чемпіонаті Європи у Польщі наша юнацька збірна обіграла у фіналі Югославію. 1979 рік став особисто для мене дуже пам’ятним. На чемпіонаті світу, що проходив у Японії, вдалося вибороти «срібло» вже у складі молодіжної збірної СРСР (до 21 року). У фіналі ми поступилися Аргентині і славному Марадоні – 1:2. Натомість у 1980 році перемогли вже на молодіжному чемпіонаті Європи, перегравши збірну НДР за сумою двох матчів, за що я одержав звання майстра спорту міжнародного класу. Хоча і до того я тричі виконував цей». — про те, як виступи за збірні СРСР в інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)

«Знаєте, Марадона виявився дуже приємним і доброзичливим хлопцем. Взагалі, футболісти на полі – суперники, а поза ним – товариші. З Дієго Армандо ми познайомилися безпосередньо після завершення світової першості, під час нагородження. Він одержав «Золоту бутсу» як найкращий гравець, а мені дали золотий годинник фірми «Сейко» як автору найшвидшого голу турніру у грі проти Парагваю – за 1 хвилину 12 секунд від початку матчу. До слова, під час вшанування призерів чемпіонату світу ми з аргентинцями жартома обмінялися паперами: хто скільки одержав преміальних. За друге місце нам належало 2200 доларів, якби виграли – отримали б по 5000. Аргентинцям за перемогу у фіналі пообіцяли півмільйона доларів. Як же вони здивувалися нашим 2200 доларам, перепитавши, чи ми не забули дописати кілька нулів. Особисто Марадона так і не повірив, що за такі гроші можна грати». — про те, як під час молодіжного чемпіонату світу-1979 затоваришував із Марадоною в інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)

«За московське «Динамо» я провів тільки один офіційний матч – на заваді стали дві важкі травми: спершу – перелом руки, який відправив мене в лазарет на три місяці, потім, у товариському матчі проти своїх колишніх одноклубників, провідний захисник київського «Динамо» Сергій Кузнєцов примудрився зламати мені ногу. Відтак ігровий сезон-1985 фактично випав з кар’єри. Натомість за «Металіст» я відіграв 26 матчів, а тоді вирішив повернутися додому після дванадцяти років мандрівок по світу. Бо паралельно з клубною кар’єрою я ще й виступав за юніорську, юнацьку, молодіжну, олімпійську збірні СРСР. Доводилося переїжджати з однієї бази на іншу, з одного літака на другий. Саме тому вирішив повернутися до Івано-Франківська, де в 1987 році підібрався дуже непоганий склад «Прикарпаття». Як на мене, після складу «Спартака» зразка 1975 року то був не менш потужний колектив. Для тих, хто цікавиться футболом, мабуть, не варто представляти братів Юрченків, Турянського, Дебенка, Мельника, Мельничука, Савку, Ватаманюка та інших місцевих виконавців. Таким складом ми здобули “бронзу” Першої союзної ліги! Але на заваді нашим подальшим успіхам, як не дивно, став головний тренер Стрєльцов, який, як на мене, вів дещо не ту політику у клубі. Тож два наступні сезони, які стали завершальними для мене, вийшли далеко не такими вдалими». — про те, як виступав за московське "Динамо" та харківський "Металіст" в інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)

«Я не знаю, хто Вам підказав зі мною поспілкуватися... мабуть, ніхто про мене і далі не згадував би. Титули та досягнення у далекому минулому, а люди, які їх здобували, практично нікому не потрібні. Єдине, що зараз у Краєзнавчому музеї проходить експозиція, присвячена історії прикарпатського футболу, де розміщено і мої стенди з нагородами. Якщо комусь буде цікаво, особисто запрошую переглянути». — про те, як живе майстер спорту міжнародного класу в інтерв'ю газеті "Галицький кореспондент" Ярослав Думанський: «Титули та досягнення у минулому, а люди, які їх здобували, нікому не потрібні» (23 червня 2012 року)