Дмитрулін Юрій Михайлович

Дмитрулін Юрій Михайлович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Миха́йлович Дмитру́лін (10 лютого 1975, Снігурівка, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР) — український футболіст, колишній захисник київського «Динамо» та національної збірної України. Багаторазовий чемпіон України та володар Кубка України. Універсальний гравець, який виступав на усіх позиціях у захисті, а також на позиції опорного півзахисника.

Цитати

«Діти дорослі, працюють. Доньці у березні буде 23, працює в офтальмологічній клініці. Сину – 28. Він, напевно знаєте, ваш колега – журналіст. Висвітлює як спортивну, так і військову тематику, часто у роз’їздах». — про власну родину в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«Коли я починав займатися футболом у рідній Снігурівці, то якщо на команду було два м’ячі, то це вважалося добре. Зрозуміло, що тренер за час заняття намагався приділити увагу всім нам. Але якщо у тебе на 15-20 чоловік один-два м’ячі, то, що ти можеш зробити? Особливої техніки нікого не навчиш. Нині зовсім інший час, інші умови. Діти екіпіровані, одягнені, взуті. Плюс купа будь-якого інвентарю. Тому зараз у дітей, в порівнянні з тим, що було у хлопців мого покоління, зовсім інший тренувальний процес». — про різницю з часу коли починав хлопчиськом грати у футбол і те, що є зараз у дітей, яких тренує в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«Тато – нормально. А ось мама – дещо скептично. Вважала, що футбол – не професія. Однак батьки, принаймні, не заважали моєму захопленню. Коли потрібно було, то й підтримували. ...Не пам’ятаю вже, ким я хотів стати. Але футбол у моєму житті з’явився дуже рано. Справа в тому, що в маленьких містечках у дітей основним захопленням був футбол. Ми тільки й думали про те, щоб швидше схопити м’яч, вийти у двір і бігати там із ним. Коли став старшим, пішов до місцевої ДЮСШ – мене прийняли. Ось тоді вже серйозно почав займатися». — про те, як батьки ставилися до захоплення футболом в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«...У нашій області базовими командами були колективи або з Первомайська, або з Миколаєва. Хлопців із інших міст області добирали на проблемні позиції. Пам’ятаю, нас всіх зібрали на якійсь базі. Деякий час ми там тренувалися, а потім поїхали на «Шкіряний м’яч». Ми виграли свою зону у Первомайську і поїхали на фінальну частин у в Чернігів. Ось там мене і побачив великий динамівець Віталій Григорович Хмельницький. Підійшов і запросив до київської школи-інтернату. Мабуть, батьки більше переймалися. Може, їм було страшно за мене. А мені – ні краплі. Плюс мій тренер із Снігурівки – Вадим Васильович Кудрявцев – повністю мене підтримав. Ось так я опинився в Республіканській спортивній школі-інтернаті, яка на Лісовому масиві [зараз Олімпійський коледж імені Івана Піддубного]. У СРСР він вважався одним із провідних. Дуже багато вихованців цієї спортивної школи заграли, стали відомими майстрами футболу. Серед тих, хто безпосередньо займався у Хмельницького, – Ілля Цимбалар, Сергій Заєць… Вступити туди було дуже нелегко. Дітлахів збирали з усієї України та інших республік Союзу. Конкурс був близько 25-30 хлопчаків на одне місце». — про те, як у 13 років переїхав до в Київ до спортінтернату в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«...там тоді грали футболісти, на 3-5 років старші за нас: Безсмертний, Мізін, Пономаренко… А нам було лише по 17, тому дуже важко було одразу пробитися до складу тієї команди. Але тут сталося таке: на базі хлопців 1975 року народження вирішили сформувати команду Динамо-3, очолив її Анатолій Крощенко. Я потрапив у ту команду, де ближче познайомився із Шовковським, Федоровим, Ващуком, хоча знав їх і до цього. Ось так ми разом грали за Динамо-3, яке брало участь у чемпіонаті серед дорослих команд колективів фізкультури. А у Динамо-2 та Першій лізі я дебютував наступного року [27 березня 1993 року на стадіоні Динамо у грі проти Нафтовика. Програли 0:1]». — про дебют у дублі Динамо в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«У мене була одна мрія – потрапити до команди київського Динамо. Грати у синьо-білій майці цього славетного клубу. ...Коли закінчив спортінтернат, то спочатку кликали до миколаївського Суднобудівника, але Хмельницький відговорив йти туди. Віталій Григорович взяв мене і ще трьох гравців випускної групи та повіз до Володимира Онищенка, який був тренером у Динамо-2. Хмельницький дав нам рекомендації і нас усіх чотирьох залишили в клубі». — про дитячі амбіції в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«...У листопаді 1994-го ми грали у Києві на НСК «Олімпійський» із Прикарпаттям. У середині другого тайму вели в рахунку 3:0, і Йожеф Сабо випустив мене на поле замість Сергія Мізіна. Грав хвилин 20-25... Адже все це не було спонтанно. Я вже знав усіх цих хлопців, тренувався з ними. Зрозуміло, тренування – це одне, а офіційна гра, коли ти виходиш на поле, – зовсім інше. Звичайно, було і хвилювання, і приємні відчуття від того, що нарешті я граю в першій команді. ...У Динамо не існувало так званої «дідівщини». Відносини між старшими та молодими були рівними. Якоїсь зіркової хвороби у когось я не помітив. Один до одного усі ставилися нормально. Ми були молоді-амбітні і нам було що доводити та показувати». — про дебютну гру за першу команду Динамо в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«Практично все: побут, тренувальний процес. Але перш за все – менталітет. Лобановський змусив нас повірити в те, що ми можемо грати у футбол високої якості – на рівних із грандами світового футболу, і навіть обігравати їх. Валерій Васильович був дуже сильним психологом. Де треба було, міг гаркнути, а міг і приголубити. ...То були не лише слова, а цілий комплекс усього. При Лобановському у нас почали проводитися теоретичні заняття, на яких нам багато всього показували, розказували та пояснювали. Потім усе це переносилося на тренування. Цього не було, скажімо, за Сабо. Плюс харизма Лобановського. Все це дуже вплинуло на нас. Ні в кого не було сумнівів, що Валерій Васильович має рацію. Хто повірив Лобановському, той заграв». — про те, що змінилося в Динамо за Валерія Лобановського в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«Та всі ті ігри для мене пам’ятні, всі важливі та цікаві. Що перша, проти Ольборга [9 серпня 1995 року у Києві 1:0], що остання проти Інтера [10 грудня 2003 року у Києві 1:1]. Якщо кожну гру в деталях пам’ятати, то голова лусне [зіграв 57 матчів у єврокубках]. Я не зациклювався на якійсь конкретній грі. Не ділив матчі на важливі та неважливі. Зіграли гру – забув її, пішов далі готуватися до наступного матчу. Не важливо, який на черзі: чемпіонат України, Кубок, міжнародний поєдинок». — про те, як у 20 років дебютували у єврокубках в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«Одне скажу: ніякої апатії щодо цього у нас не було. Якщо мотивація та інтерес у тебе зникає, тоді потрібно закінчувати з футболом. Переходити на інший вид діяльності, де тобі буде цікаво. Будь-який чемпіонат України було престижно та дуже важливо виграти. Тим більше, коли це давало право потрапити до Ліги чемпіонів. А у Лізі чемпіонів – інша мотивація, інші гроші». — про те, як у 1990-х роках Динамо було безумовним лідером українського футболу, здобувши 9 чемпіонських титулів поспіль в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«По-моєму, у Запоріжжя ми прилетіли за день до гри. Переночували. Нічого не віщувало лиха – була звичайна гра. У ході матчу погода змінилася. Небо стало чорним, але дощу не було. Напевно, це якось вплинуло на стан здоров’я Лобановського. ...Вже наприкінці гри лікарі почали надавати допомогу Валерію Васильовичу. Але потім його все ж таки госпіталізували. Тоді ми думали, що все закінчиться добре – невдовзі Лобановський повернеться до команди, на свій тренерський місток. Але за тиждень трапилася трагедія. У психологічному плані нам було дуже складно». — про хворобу Валерія Лобановського в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«Скажу, що серед них були доволі якісні футболісти, наприклад, Діого Рінкон. Він і хлопцем був нормальним, і гравцем класним. Але було й таке, що привозили відверто «лівих» людей, які нічого собою не являли. Деякі практично не грали, а просто числилися в команді. Тож особливо нічим не запам’яталися. Нині про них ніхто вам нічого не скаже і не згадає». — про перших легіонерів із далекого зарубіжжя, які з’явилися у Динамо в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

« Та я не особливо люблю зимову рибалку. Більше цим займаюся влітку. Але зараз у нас особливо не порибалиш. ...Коли була можливість, вибиралися за місто. Могли на Десну поїхати. Там усяка риба ловиться. Але це було ще до вторгнення росії. Зараз час такий, що особливо нікуди поїхати, десь посидіти та порибалити». — про улюблену рибалку в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«Я не колекціонував футболки. Це мій син їх збирав. Було багато різних майок – штук 50. Багато роздарував, деякі син забрав на різні аукціони. Коли росіяни окупували Стоянку, то вони побували й у нашому домі. Взяли вибірково кілька футболок – Рівалдо, Тюрама та Вороніна. Ну це таке...» — про те, як росіяни вкрали футболки в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)

«Особливо ні за який. Вболіваю я, здебільшого, за наші, українські, клуби. А Англію дивлюся заради інтересу до розвитку самого футболу: протистояння тактики, техніки. У такому плані. Наприклад, коли грає Ліверпуль із Арсеналом – тут одна тактика, коли з Манчестер Юнайтед – інша». — про за те, що не вболіває за клуби в інтерв’ю виданню "Український футбол" «Не подобалося, як грало Динамо Луческу. Футбол Шовковського – крок уперед»: відверте інтерв’ю Дмитруліна до ювілею (10 лютого 2025 року)