Дикий Денис Леонідович

Дикий Денис Леонідович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Денис Леонідович Дикий (14 жовтня 1980, Алтайський край) — український військовик, полковник, командир 91-го окремого полку оперативного забезпечення Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022).

Цитати

«Коли розпочалася Антитерористична операція, я був заступником командира 91-го окремого Охтирського полку оперативного забезпечення. Вперше був залучений до виконання бойового завдання в зоні проведення АТО у вересні 2014 року. Хоча, якщо правду казати, і до того мені доводилося виїжджати на схід держави у складі невеликих груп і працювати по лінії інженерії та озброєння. А 8 вересня 2014 року я вже приїхав на схід у складі бойової групи, яку очолив особисто командир нашого полку Олександр Яковець. 11 вересня, в день народження моєї мами і, як виявилося згодом, у день свого другого народження, мені випало очолити групу, що мала підготувати до підриву міст біля Старогнатівки за Волновахою поблизу села Гранітного. Ми там потрапили в засідку. Наш КамАЗ було підбито з РПГ і мені довелося з боєм виводити свою групу, опікуватися евакуацією поранених… 8 кілометрів ми вибиралися незнайомою місцевістю, вночі. У тому бою і мені «прилетіло» – отримав поранення. За той бій мене нагородили орденом «За мужність» третього ступеня». — про досвід участі в Антитерористичній операції в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«Щодо неминучості – ні, не можу так сказати. Однак мене наказом Головнокомандувача Валерія Залужного десь за тиждень до вторгнення було призначено відповідальним за оборону Охтирки». — про інформацію про наміри ворога та передчуття неминучості удару зі сходу в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«На роздуми часу бракувало, ми відразу розпочали готуватися до оборони. Насамперед готували зведений загін, який мав бути сформований на базі нашого полку. Також ми проаналізували найбільш вірогідні напрямки висування противника і швидко підготували мости Харківщини до підриву. Забігаючи наперед: перші мости, що були підірвані в Харківській області на початку російського вторгнення, це справа рук саперів нашого 91 Охтирського окремого полку оперативного забезпечення. Проведена мінно-підривна робота дозволила зупинити ворога на деяких ділянках або принаймні завадити стрімкому його просуванню вглиб Харківщини…» — про ставлення до наказу Головнокомандувача в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«Конкретних даних про формування якихось наступальних російських угруповань на кордоні у мене не було. Чому? Та тому, що вони формувалися не на кордоні, не поблизу нього, а десь вглибині. І тільки після формування вони рушили в наш бік. Це сталося в ніч на 24 лютого. О четвертій ранку мені зателефонував начальник міського відділку СБУ і сказав, що розпочався інтенсивний обстріл російськими танками всіх наших прикордонних пунктів перепуску. Я миттю піднявся, встиг сказати дружині, що розпочалася війна і о 4:08 вже був на своєму службовому місці. Полк було піднято за бойовою тривогою, і вже о п’ятій ранку наша військова частина була на місці і готувалася до заходів, що були сплановані». — про особисту оцінку оперативної обстановки в смузі відповідальності в лютому 2022 року в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«...в ті важкі дні лютого 2022 року громада Охтирщини так згуртувалася, що це просто не передати! Адже ми в якомусь сенсі залишилися відрізаними від баз постачання. Коли не було можливості підвезти нам боєприпаси, харчування, паливо, навколо нас, як сили, спроможної відстояти місто, згуртувалися всі! Це і фермери були, і мисливці, і підприємці, і просто пересічні охтирці, всі вони об’єдналися в єдиному пориві – відстояти рідне місто! Я хотів би, щоб після нашої перемоги, ми зберегли таке неймовірне єднання, той надзвичайний драйв і готовність відстоювати Україну! Мені доводилося розмовляти і з хлопцями, які боронили Київ та Київщину: і там була подібна готовність дати відсіч ворогу в ті критичні лютневі та березневі дні. Зараз, на жаль, все це почало забуватися. Вже дехто почав розслаблятися, наче вже й війни немає». — про патріотично налаштованих громадян в Охтирці в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«Він нічим не відрізнявся від тих днів, які передували вторгненню. Ми з водієм, сержантом Максимом Коноваловим, були постійно в русі. Адже військова частина – це чимале господарство, одних тільки військових містечок у нас було чотири, а ще навчальний полігон, а ще парк, а ще адміністративні будівлі… Але коли розпочалося вторгнення, я відкоригував свій розпорядок. Відтепер, він тривав 24 години, не поділяючись на день і ніч. Сержант Коновалов, на жаль, загинув на третій день війни, коли намагався евакуювати пораненого бійця... Він саме перебував у медичному закладі частини, коли туди прилетіла друга авіабомба, яку скинув російський штурмовик… Добре пам’ятаю, що першого дня я зустрічав 93-ю Холодноярівську окрему механізовану бригаду, яка трішки не встигла вийти на визначений рубіж. А наступного дня полк почав приймати перших мобілізованих, озброювати їх. Одночасно наші сапери мінували та підривали мости на шляху росіян…» — про те, чим запам’ятався перший день вторгнення в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«Охтирський гарнізон це – насамперед 91-й окремий Охтирський полк підтримки, який мені випало очолювати. Це 54 батальйон Територіальної оборони, який тільки почав формуватися. Там на ранок 24 лютого 2022 року було створено лише штаб. Буквально він створювався «з коліс». Ворог на той час вже перейшов кордон і зухвало рухався до Охтирки. Велика колона противника відстань у 40 кілометрів подолала за 5 годин. Ось саме стільки часу нам було відведено на формування місцевого батальйону Територіальної оборони. Ми почали формували нову частину, кістяк якої склали добровольці з місцевих жителів. Розпочалася і мобілізація резервістів, складалися списки, бійці отримали зброю, часу на розкачування не було – ворог вже стояв біля брами нашої Охтирки. Окрема радіолокаційна рота отримала наказ відійти в тил. Окрім того, в місті дислокувалися підрозділи поліції, Нацгвардії, Служби безпеки України, а також Охтирський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки з підпорядкованою йому ротою охорони. Ще до нас мав прибути 1-й батальйон 93 бригади «Холодний Яр»». — про те які сили були підпорядковані відповідальному за оборону Охтирщини в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«...Після війни я обов’язково розповім на якомусь семінарі, наскільки знання місцевості допомогло мені під час російського вторгнення. Але спочатку зізнаюсь: під час війни я з картою не працював взагалі. Вона мені була не потрібна! Бо я знав усю Сумську область, міг її пройти навпомацки. Окрім того, я – мисливець і рибалка, а значить, не те що пройшов, а проповз на пузі вздовж і впоперек всю Сумщину. Однак штаб є штаб і він функціонує за своїми правилами. У першу чергу це стосується нанесення обстановки, відстежування ворога та розстановки власних сил. Все це має бути чітко зафіксовано на картах. Це дозволить вищим штабам реагувати на мінливу обстановку та приймати відповідні рішення. А у мене віртуальна «карта» місцевості знаходилася в голові, і я, віддаючи накази про пересування підпорядкованих мені підрозділів, не тільки чітко усвідомлював, але й знав, який характер має та чи інша місцина у визначеному районі. Усвідомлюю, що це неабияк допомогло мені в прийнятті рішень». — про те, як багаторічна служба в Охтирці допомогла вам під час оборони в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«Ще до руйнування будівлі штабу полку в результаті авіаудару мені вдалося розосередити управлінські підрозділи по різних місцях. У ті важкі для Охтирки дні дислокувалися за містом, щоб не наражатися на небезпеку. А щодо безпосередньо штабної роботи, то вона була організована у підрозділах нашої частини. Але штаб полку працював у штатному режимі і згідно з керівними документами». — про те наскільки серія авіаударів по військовій частині вплинула на роботу, зокрема штабу в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«По суті, ми – інструмент підтримки. Це відображено в самій назві нашої військової частини. На момент російського вторгнення в нас на озброєнні було всього лише два БТР-70, а ще 200 РПГ, зокрема РПГ-22 («Аглень»), РПГ-18 («Нетто») і РПГ-18 («Муха»). Гранатометів РПГ-7В у нас узагалі не було. Ми використовували в бою лише штатні гранатомети, однак їх гранати відскакували від танків, мов той горох. У нас здебільшого не було засобів, що дозволили б зупинити танки. Через це вони могли безкарно рухатися вглиб країни… А на нас з боку Кириківки та Великої Писарівки йшов передовий загін 96 розвідувальної бригади 1-ї гвардійської танкової армії. Це була елітна військова частина. Варто сказати, що тоді росіяни йшли по нашій землі зухвало, без будь-яких передових дозорів та розвідки. Правда, перед цим, як мені доповіли, вони провели розвідку, використовуючи цивільні автівки, які «віджали» у мешканців навколишніх сіл. Тобто росіяни на авто з українськими номерами об’їхали довкола нашого полку, щоб з’ясувати, як кажуть у нас, військових, диспозицію. Через деякий час я вже почув гуркіт танкових двигунів. Однак вони, напевно, не здогадувалися, що ми їх також «пасемо». Ну, танки, так танки! І далі трапилося дещо дивовижне… Ми стояли з начальником штабу на першому поверсі, і так вийшло, що можна сказати синхронно, натиснули на тангенту рації і майже в унісон віддали короткий наказ… Для віддання наказу ми з начальником штабу підполковником Олегом Рябчуком тоді ж синхронно скористалися одним, але досить експресивним нецензурним словом. Хочу сказати, що це слово я до того ніколи і ніде не вживав». — про те як довелося зіткнутися з ворогом, який мав не тільки чисельну, але й якісну перевагу, але дати відсіч, в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«Тоді все попереднє життя залишилося ніби в минулому і на душі стало відразу легко! Ніби хтось невидимий зняв з твоїх плечей тягар. І після цього понеслося! Всі бійці, які стояли на дахах будинків, казарм та церкви в Охтирці розпочали лупити по цій колоні з «ерпеге». Мої сапери підбили тоді вантажівку та пошкодили танк. Вантажівка загорілася. Почали детонувати снаряди і росіяни зазнали перших втрат. Це був перший бій у місті. ...Два БМП, чотири танки, бронеавтомобілі «Тигр» і «Тайфун», два командно-штабні «КамАЗи» з причепами та «Урал» з боєприпасами до танків. Вони йшли, а в нас, нагадаю, були тільки «ерпеге». Уявіть собі, що наші відчайдушні бійці на «бетеерах» відкрили вогонь із великокаліберного кулемета по російському танку! І ворог змушений був відступити. І це не вигадка! Цьому факту є документальне підтвердження – місцеві жителі відзняли унікальні кадри бою нашого бронетранспортера з російським танком. І дійсно, ворог відступив. Вже потім 93-тя Холодноярівська мехбригада ганяла їх по наших лісах. Однак це було потім. А тоді, 24 лютого 2022 року, це мої бійці разом з місцевими прийняли перший бій і зупинили і «Тайфун», і «Тигр», і «Урал», і два командно-штабні «КамАЗи». А ще ми «допомогли» зупинитися з «Тайфуну» та «Тигра» п'ятнадцяти розвідникам на чолі з капітаном, які з боєм почали відступати до лісу. Тоді ми взяли і полонених, і кількох розвідників «задвохсотили». На жаль, під час переслідування росіяни полонили нашого тероборонівця, якого вбили. Ми знайшли згодом його тіло… …А щодо запитання про співвідношення сил, то вважаю звучить воно дещо некоректно. Чому? Та тому, що ми – полк підтримки. Ми не механізована частина, що має на озброєнні відповідні засоби для збройного протистояння. Нам не було навіть чим мірятися з росіянами! А вже батальйон 93-ї бригади, який прибув до нас, це вже сила! Три роти цього батальйону зайняли оборону на трьох найбільш загрозливих напрямках, це перехрестя доріг на Богодухів – Харків і на Суми. І холодноярівці не лише надійно перекрили дорогу до Охтирки, але й дали відсіч ворогу. Протягом місяця батальйон під командуванням підполковника Олександра Сліпка вів запеклі бої. Не даючи росіянам захопити місто. Саме об цей підрозділ ворог і зламав тоді свої зуби… А противник тоді, в лютому 2022-го, мав значні сили. Однак він не зміг увійти до міста. Хоча склад колони, що прямувала на Охтирку, був потужний. Гадаю, що в колоні нараховувалося близько п’ятдесяти одиниць техніки. З них 70 відсотків – важка техніка. Артилерійські системи, «бетеери», та ж важка вогнеметна система «Буратіно». А ще новітні зразки озброєння, які тільки-но надійшли до російських військ. І все це «добро» рухалося на нашу Охтирку. А одна наша рота утримувала позиції протягом двох днів! Причому холодноярівці за ці два вирішальні дні не використали жодного «джавеліна»! Вони били противника виключно нашими «Стугнами» та «Рапірами». Ворог, зрозумівши, що місто йому в результаті сухопутної операції не взяти, кинув проти нас авіацію …Після першого дня боїв, росіяни зрозуміли, що наскоком нас не взяти і вже наступного дня накрили наш полк і частину міста 220-м калібром «ураганів»! Однак і це не допомогло ворогу. Батальйон 93-ї бригади залишився на своїх позиціях, утримуючи оборону. Тоді росіяни завдали потужного авіаудару по моїй частині. А далі ворог змінив напрямок наступу і вдерся до міста Тростянця, яке згодом окупував. Забігаючи наперед, скажу, що протягом місяця Тростянець силами все тієї ж 93-ї бригади було деокуповано. А для захисників Охтирки настали важкі часи. Ворог, зрозумівши, що місто йому в результаті сухопутної операції не взяти, кинув проти нас авіацію. Три тижні щодня, три рази на добу прилітав літак і бомбив позиції 93 бригади, парк частини, а також об’єкти критичної інфраструктури міста. Під удари російської авіації потрапили ТЕС, продбаза, нафтобаза, залізничний вокзал, мерія, центральний універмаг, водоканал, база Нацгвардії і наш полігон. У результаті бомбардування 2 березня була виведена з ладу міська теплоелектростанція. Так «руський мір» звільнив Охтирку від тепла…» — про перший бій за Охтирку в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«Це взагалі нонсенс! Росіяни проводили тоді розвідку виключно багатоцільовими безпілотними комплексами типу «Орлан». Що мене дивує, так це те, що російська колона, яка рухалася в авангарді 1-ї гвардійської танкової армії мала дещо незвичний, навіть чудернацький склад. Нагадаю, що ми зіткнулися з підрозділом десантників у «Тайфуні» – це такий собі броньований тривісний «КамАЗ» з колісною формулою шість на шість. У броньованій капсулі знаходилося п’ятнадцять десантників, яких ми згодом полонили. Але в колоні, яку ми розбили, знаходився і командний пункт 96-ї розвідувальної бригади! Вона діяла за всіма канонами військової справи і знаходилася, як годиться, в авангарді бригади, але чому там опинився командний пункт частини, для мене залишилося загадкою! Не повинен командний пункт рухатися разом з розвідкою! Адже командний пункт – це мозок частини і його необхідно оберігати як зіницю ока. А в росіян вийшло все шкереберть – в авангарді виявився командний пункт з усією документацією, картами, де були позначені варіанти маршрутів, а ще комп’ютерами, де були бази даних! Гадаю, що для росіян Охтирка була таким собі транзитним пунктом. Це підтверджувалось і вилученими у ворога картами. Однак все пішло не за сценарієм ворога і наша Охтирка для нього стала не просто кісткою впоперек горла, а справжнім осиковим кілком! Поки холодноярівці стримували росіян, ми готували другу, а згодом і третю лінію оборони». — про те якими тактичними прийомами користувалися росіяни, намагаючись захопити місто Охтирку в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«Росіяни просто зайшли до міста своїм пунктом управління. Зайшли і розташувалися в центрі Охтирки. Напевне вони зробили висновок, що оскільки в місті тихо, то їм вдасться без особливого клопоту здолати опір українців. Однак, як показали подальші події, ворог прорахувався. Поки вони проводили розвідку та рекогносцирування, наша 93 бригада встигла зайняти оборону. До фортифікаційного облаштування був залучений мій полк та місцеве населення. Цю роботу ми продовжили і під час боїв за Охтирку. Тобто поки холодноярівці стримували росіян, ми готували другу, а згодом і третю лінію оборони. Росіяни на початку намагалися діяти точковими, сконцентрованими ударами, щоб прорвати нашу оборону. Спочатку вони навіть артилерію не застосовували, відпрацьовуючи танками. Бої там були надзвичайно запеклі. Там після двох днів боїв було дуже багато трупів. Ще раз наголошую на тому, що росіяни просто не очікували такого опору з нашого боку. Окрім того, треба визнати, що частина особового складу російської 96-ї розвідувальної бригади була просто ненавчена. Значна частина підрозділів складалася зі строковиків… Так, безумовно, росіяни перелаштувалися. По-перше, вони зайшли до Тростянця і окупували його. По-друге, нашвидкуруч облаштували блокпости, зайнявши кругову оборону. А по-третє, ворог розташував на вокзальній площі Тростянця дивізіон самохідних гаубиць 2С-19 «Мста», 152-мм снаряди якої діставали, зокрема, до нашого парку. Крім того, вороги застосовували реактивні системи залпового вогню «Ураган» і «Град», авіацію, під прикриттям якої піхота намагалася закріпитися на певних рубежах. Але наша розвідка чітко доповідала координати противника і підрозділи 93-ї бригади майстерно придушували осередки активності росіян. Взірцевою, як на мене, операцією зі знешкодження російських окупантів була бійня поблизу Гадяча. Таке собі «Гадяцьке сафарі». Наші там разом з місцевими мисливцями поклали тоді два ворожі батальйони! А щодо тактики ворога, то особливих змін у веденні бойових дій я не помітив…» — про те яких змін зазнала тактика росіян в період штурму Охтирки в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«На вулицях міста ми створювали умовні і фактичні засідки. Влаштовували їх в таких місцях, щоб ворог не відразу зміг зрозуміти, звідки ми завдаємо ударів. Влаштовували вогневі точки у малопомітних закутках, за парканами, використовуючи, скажімо так, маскувальні властивості місцевості та будівель. Адже засідка могла бути ефективною лише тоді, коли якомога більше залишалася утаємниченою для ворога, що дозволяло за короткий час завдати йому максимальних втрат. ...Окрім того, ми за допомогою бетонних блоків та мішків з піском облаштовували блокпости. Добре знаючи місто, блокпости намагалися облаштувати на найбільш ймовірних маршрутах просування ворога. Передбачаючи маршрути, можна було ефективно обороняти Охтирку навіть без застосування засобів механізації». — про те як інженерній частині довелося готувати місто до оборони в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)

«...я дійшов єдиного висновку: кожен на своєму місці був героєм. Хтось підірвав міст разом з російською технікою. Хтось підірвав того ж моста в тилу противника і без втрат вийшов до своїх! А той, хто стояв цілодобово на блокпостах та знаходився в засідках, щохвилинно очікуючи на появу ворога! Він що, не герой? А ті, хто не маючи досвіду користування «стінгером», за допомогою відеохостингу ютуб опанували заморським ПЗРК та захищали небо Охтирщини від російської авіації, не даючи їй прицільно штурмувати наші позиції. Вони що не герої? А та дівчина, яка протягом шести годин відкопувала своїх родичів з-під завалів і врешті врятувала їм життя! Вона, на вашу думку, не герой? А цих людей могли б залишити під завалами, втекти, як це робили деякі після перших нальотів ворожої авіації. Треба визнати, було тоді й таке. А ті, хто рятував і діставав з-під завалів поранених після першого прильоту, а потім загинув разом із врятованими вже в медпункті частини від другої авіабомби! Вони не герої?» — про приклади героїзму та мужності, які виявили оборонці Охтирки в інтерв'ю Укрінформу Денис Дикий, полковник, командир 91 окремого полку оперативного забезпечення ЗСУ, Герой України (31 січня 2025 року)