Перейти до вмісту

Джон Стрелекі

Матеріал з Вікіцитат
Джон Стрелекі
File:John-Strelecky-Headshot-Final.jpg
Джон Стрелекі
Вікіпедія
Вікіпедія

Джон П. Стрелекі (нар. 13 вересня 1969, Чикаго)— письменник, спікер і коуч. Станом на 2022 рік книги Стрелекі розійшлися тиражем понад 9 мільйонів примірників по всьому світу та були перекладені 43 мовами.[1]

Народився і виріс у місті Чикаго, США. Довгий час працював бізнес-консультантом й особистим тренером з розвитку.

Цитати

[ред.]
  •  

Кожне покоління стикається з різними викликами. Усі вони приносять можливості. Сотні років тому нудьга була каталізатором дій. Брак інформації/відволікаючих факторів, у які можна зануритися, надихав на самоаналіз та розуміння. Сьогодні надмірна стимуляція дає можливість опанувати самодисципліну. Надлишок контенту допомагає нам навчитися вибірковості та зосередженості.[2]

 

Each generation is faced with different challenges. They all come with opportunities. Hundreds of years ago, boredom would be the catalyst for action. A lack of information/ distractions to immerse ourselves in would inspire introspective thoughts and insights. Today, overstimulation provides an opportunity to master self-discipline.

  •  

У цій нинішній кризі ми маємо безпрецедентні можливості для навчання та розвитку. Оскільки більшість людей не їздять на роботу, а наші звичайні заняття не завжди доступні, люди, як правило, мають більше вільного часу щодня. Завдяки технологіям існують практично необмежені ресурси для навчання. Ми або користуємося цими можливостями та неймовірно зростаємо в ці часи, або дозволяємо своєму розуму постійно обертатися навколо страху. Вибір за нами. Коли ми зазирнемо на два роки в майбутнє, який із цих виборів дозволив нам жити так, як ми найбільше хочемо?[2]

 

In this current crisis we have unprecedented opportunities to learn and grow. Because most people aren’t commuting and our normal activities aren’t always available, people tend to have more free time each day. Thanks to technology, there are practically unlimited resources to learn from. We either seize these opportunities and grow tremendously during these times, or we let our minds engage in a constant circling pattern of fear. The choice is ours. When we look two years into the future, which of those choices will have enabled us to be living the life we most want to live?

  •  

Тож частина життя полягає в тому, щоб визначити для себе, які речі ми найбільше хочемо робити, бачити та переживати в обмежений час, який у нас є. Я називаю ці речі нашою Великою п'ятіркою життя. Потім дозволити собі відключитися від сприйняття інших людей щодо того, чи є вони актуальними чи ні, і просто вийти туди, робити, бачити та переживати їх. Потім йдеться про те, щоб почати втілювати в життя нашу Велику п'ятірку життя. Як тільки ми це зробимо, ми усвідомимо, наскільки неважливими є інші речі. Це полегшує не відволікатися. Однак без цього усвідомлення чи перших кроків ми не знаємо, чого втрачаємо. Тому легко захопитися діяльністю та поведінкою, які створюють короткочасну дозу дофаміну, але не дають довгострокової цінності.[2]

 

So part of life is identifying for ourselves what kinds of things we most want to do, see, and experience with the limited time we have. I call these things our Big Five for Life. Then allowing ourselves to disconnect from other people’s perception of whether these are relevant or not, and to just get out there and do, see, and experience them. Then it’s about starting to bring our Big Five for Life into existence. Once we do that, we realize how irrelevant other things are. It makes it easier to not get distracted. Without that awareness or initial steps though, we don’t know what we’re missing. So it’s easy to get drawn into activities and behaviors which produce a short term dopamine fix, but provide little long term value.

  •  

Велика п'ятірка життя – це п'ять речей, які […] настільки важливі для нас, що якби ми їх зробили, побачили чи пережили, то в кінці нашого життя, в останні кілька моментів нашого існування, ми могли б озирнутися на свій час і подумати: «Незалежно від того, що ще я зробив чи не зробив, я досяг своєї Великої п'ятірки життя, і тому моє життя є успіхом за моїм власним визначенням успіху. Я прожив життя, яке хотів прожити.[2]

  •  

— Які ваші п'ятірки на все життя?
— 1. Мати люблячі стосунки з тими, хто для мене важливий.
2. Подорожувати світом.
3. Панувати розумом над матерією.
4. Надихати якомога більше людей книгами, які я пишу, та іншими речами, на які я витрачаю свій час.
5. Написати пісню, яка потрапить до першої десятки поп-чартів.[2]

  •  

Ідея Дня музеїв полягає в тому, щоб уявити, що кожна мить нашого життя була б записана. […] І ближче до кінця нашого життя був би побудований музей, щоб вшанувати нас. Тільки музей показував би наше життя саме так, як ми його прожили. Якби вісімдесят відсотків нашого часу ми проводили на роботі, яка нам не подобалася, або на заняттях, які не приносили нам радості, то вісімдесят відсотків нашого музею було б присвячено тому, щоб показати, як ми цим займаємося. Були б відео, кіоски та дисплеї, які б показували, як ми нещасно проводимо свій час. Якби ми любили проводити час з родиною, друзями або займатися своїми хобі, але з якоїсь причини витрачали б лише два відсотки свого часу на ці захоплення, то як би ми не хотіли, щоб це було інакше, лише два відсотки нашого музею було б присвячено цьому. Можливо, лише кілька фотографій біля виходу. Уявіть, як би це було – прогулятися нашим музеєм. Що б ми побачили? Що б ми відчували? А тепер уявіть, що рай, чи потойбічне життя, чи, як ми віримо, весь цей досвід працює, насправді полягає в тому, що ми є екскурсоводом у власному музеї – протягом усієї вічності. Мати таку перспективу того, що моменти нашого життя є вмістом музею, в якому ми будемо проводити всю вічність, а також показувати його іншим, – це чудовий інструмент для прийняття рішень узгоджених з нашим серцем. Якимось чином цей контекст значно полегшує оцінку наших варіантів, а потім вибір життя, яке ми дійсно хочемо жити.[2]
Якщо так, то яку б картину ви повісили в музеї сьогодні? — Сьогодні я написав цю статтю, яка, сподіваюся, якимось чином надихне кожного, хто її прочитає. Вона безпосередньо пов'язана з пунктом №4 у моєму списку «Велика п'ятірка на все життя». Також я написав контент для четвертої книги із серії «Кафе». Тож на сьогоднішньому фото я посміхаюся та друкую.

Кафе на краю світу

[ред.]

The Cafe on the Edge of the World: A Story About the Meaning of Life, 2003

  •  

«Яка дивна фраза, — подумав я. — "Перезарядити батарейки". Вигоряння, перезарядження, вигоряння, перезарядження… чому це вважається рухом у позитивному напрямку?»[3].
«Я вирушив у поїздку, щоб угамувати роздратування. Його мені вистачало вдома через роботу, рахунки і, певною мірою, через життя взагалі. […] Це мав бути мій шанс розслабитись і перезарядити батарейки». (там само)

  •  

Розум, душа людини, чи як ви там волієте це називати, шукає відповідь. Запитання лишатиметься нагальним для людини, пока вона з ним не розбереться[4].
про пошук МІ (мети існування).

  •  

Коли хтось знаходить відповідь, з'являється не менш потужна сила. Розумієте, людина, дізнавшись, чому вона тут, чому вона існує, для чого вона живе, хоче виконати своє призначенння. Це наче знати, де розташоване хрестиком місце на мапі скарбів. Тому, хто побачив хрестик, уже важко ігнорувати скарб. Важко не піти по нього[5].

  •  

— Невже це так просто? - Запитав я. […] «Робіть усе, що захочете, тільки б це відповідало вашому призначенню»[6].
«— Отже, якщо я тут, щоб допомагати людям[…] — Якщо для вас допомагати людям означає піти в медицину, так і робіть. Якщо це ознасає будувати притулки в бідному районі, то так і чиніть. Якщо ж вам здається, що варто стати бухгалтером і допомагати людям із податками, тоді саме так і зробіть». (там само)

  •  

Найвдоволеніші наші відвідувачі — це ті, хто знає свою МІ та пробує себе в усіх справах, які, на їх думку, приведуть до неї.
— А найменш вдоволені ваші клієнти? — запитав я.
— Вони теж багато що роблять, — відповіла вона Кейсі. Кейсі замовкла, і я озвучив думку, яка раптом у мене виникла:
— Але ті дії не стосуються їхньої МІ [мети існування][7].

  •  

…я збагнула, що черепаха синхронізує свої рухи з рухами води. Коли хвиля йшла до берега, назустріч черепасі, вона пливла за течією та гребла, щоб лише зберігати своє положення. Коли хвиля поверталася до океану, вона гребла швидше, задіюючи рух води собі на користь.

Черепаха не протистояла хвилям, навпаки, задіювала їх[8]. — «Думаю, що черепаха — зелена морська черепаха — навчила вас, що людина, не перебуваючи в гармонії зі своїми діями, може згайнувати сили на багато різних занять. А тоді, коли з'являються можливості робити те, що хочеться, їй бракуватиме на це сил або часу[9]

 

I think the turtle—the green sea turtle—taught you that if you aren’t in tune with what you want to do, you can waste your energy on lots of other things. Then when opportunities come your way for what you do want, you might not have the time or strength to spend on them.

Джон Стрелекі

Велика п'ятірка для життя

[ред.]

The Big Five for Life

  •  

Якщо вам доводиться так наполегливо змушувати людей виконувати свою роботу, то у вас або неправильні люди, або правильні люди виконують неправильну роботу.

 

If you have to drive people that hard to do their job, then you’ve either got the wrong people, or you’ve got the right people doing the wrong job.

Сафарі життя

[ред.]

Life Safari

  •  

Замість того, щоб запитувати: «Як мені дістатися з того місця, де я зараз, туди, куди я хочу?», людина запитує: «Хто вже дістався з того місця, де я зараз, туди, куди я хочу?» Потім вона дізнається, що зробив той Хто, і наслідує його».

 

Instead of asking ‘How do I get from where I am to where I want to go?’ the person asks ‘Who has already gotten from where I am to where I want to go?’ Then they find out what the Who did, and they imitate it.

Примітки

[ред.]

Див. також

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Д.П. Стрелекі.. Кафе на краю світу. — Харків: Vivat, 2025. — 128 с. — ISBN 978-966-942-826-4