Джинси

Джи́нси (англ. jeans) — штани, традиційно пошиті з цупкої бавовняної тканини (деніму), але також можуть бути виготовлені з будь-якої рубчатої тканини, наприклад, вельвету. Тепер модні також так звані стрейчі, тобто джинси, виготовлені з тканини, у якій, крім бавовняної нитки, ще є еластична нитка, яка дозволяє джинсам легко розтягуватись.
Цитати
[ред.]Згодом, тобто до кінця тих самих 1960-х, джинсова палітра загалом суттєво урізноманітнилася. Похитнулася монополія синього кольору, як і грубої бавовняної тканини. З'явилася вельветові джинси, в дрібний або великий поздовжній рубець, різнобарвний, а відтак інші різновиди парусинових штанів. З’явилися нові коди, а з ними й нові забобони. Що стосується предметів одягу, роки до і після 1968-го, попри поширену думку, яку можна почути час від часу, для молоді були не стільки періодом свободи, скільки часом нових обмежень, часто навіть суворіших, ніж раніше[1]. |
|||||
| — Мішель Пастуро |
| — Мішель Пастуро |
Усі джинси були синіми, але не всі однаково синіми. Хоча тоді ще не з'явилося тієї нескінченної палітри нюансів, яку ми бачимо сьогодні — завдяки різним способам фарбування тканини і штучного знебарвлення (bleached, stone used, double stone, stone dirty, stone destroy, rinse тощо), — вибір синіх відтінків уже був чималенький. Кожна марка пропонувала власну гаму і змінювала їх залежно від цупкості бавовняної тканини й від того, чи містилися в її складі інші текстильні домішки[2]. |
|||||
| — Мішель Пастуро |
Як будь-яка річ, що не позбавлена потужної символіки, джинси та історія їхнього виникнення оповиті певною таємницею. Можна знайти різні причини, але головна — це, безперечно, пожежа 1906 року під час сильного землетрусу в Сан-Франциско, який знищив архіви «Levy Strauss», компанії, яка за півстоліття до того створила штани, про які знає кожен[3]. |
|||||
| — Мішель Пастуро |
Примітки
[ред.]- ↑ Кольори , 2020, с. 27
- ↑ а б Кольори , 2020, с. 26
- ↑ Кольори , 2020, с. 28
Джерела
[ред.]- Мішель Пастуро. Кольори наших споминів. — Київ-Львів: Ніка-Центр та Видавництво Анетти Антоненко, 2020. — 232 с. — ISBN 9789665217374

