Грегор Розумовський
| Грегор Розумовський | |
| |
| Грегор Розумовський | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Ґреґор Розумовський, також Григорій Розумовський (нім. Gregor Razumovsky von Wigstein; нар. 3 березня 1965, Гіссен, ФРН) — австрійський історик, політичний, громадський та культурний діяч українського походження, граф. Президент Клубу європейського розуміння та спілкування у Відні (2020), почесний член Галицького музичного товариства (2020)[1].
Цитати
[ред.]Більшість людей тепер зрозуміла, що Україна – це справжня країна. Що вона існує, у неї є власна мова й люди в ній не хочуть жити в Росії. Це важливо. Це нове, бо до війни цього розуміння не було. І це ще одна помилка Путіна. Навряд чи він хотів, щоб Фінляндія і Швеція приєдналися до НАТО. А тепер він штовхає Україну в Євросоюз і Північноатлантичний альянс. Якби ви опитали українців десь 2012-го, чи хочуть вони в ЄС і НАТО, навряд чи зібрали б понад 50 відсотків підтримки. Нині вона з’явилася[2] |
Важко оцінити згуртованість російського суспільства, тому що це давня віковічна культура брехні. Ти не можеш говорити, що думаєш, ти просто кажеш: «Путін найкращий», як до тебе казали: «Сталін найкращий», а ще раніше: «Цар найкращий». Це суспільство, в якому ти час від часу маєш демонстративно брехати. Але ми бачили вуличні інтерв’ю, коли росіяни відповідали: Я «не цікавлюся політикою», отже, не можемо напевно сказати, що вони думають. Значна частина тих, хто відповідав, що все ідеально, роблять це лише для того, щоб не мати неприємностей. Тому важко сказати, що насправді відбувається в російському суспільстві[2]. |
Є певна втома від теми України загалом, але президент Зеленський – досі найпопулярніший із президентів. Насамперед тому, що викликає довіру. Він справді думає так, як говорить, і вірить у це. Загалом громадськість прихильно ставиться до України, набагато прихильніше, ніж я сподівався, це буде на цей час. Я очікував певного вигоряння підтримки. В Австрії не такою мірою, звісно, як у Німеччині[2]. |
Є цікава річ, про яку багато не говорять із США, Великою Британією та Францією. А саме, що вони, щонайменше пасивно, порушують угоду, під якою підписалися, – Будапештський меморандум. Уся Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй, Китай, до речі, теж підписав його. Україна віддала свій ядерний арсенал в обмін на гарантію, що Росія поважатиме її кордони. Тож, коли вона 2014-го порушила їх, це було неймовірною втратою обличчя для інших постійних членів Ради Безпеки ООН. І те, що було далі, всі ці зустрічі мінських і нормандських форматів, коли підписанти цього меморандуму обговорювали з Росією погоду й те, яку частину України вона може загарбати, – це сюрреалістичний світ[2]. |
З юридичної точки зору, угоди Євросоюзу більш зобов’язувальні. НАТО – це ЄС мінус Австрія плюс Америка. Головна перевага Північноатлантичного альянсу – він включає США, тому що країни Євросоюзу повністю провалили оборонну політику. Це гротеск, коли танки німецької армії більш як на 70 відсотків небоєздатні. Це повне божевілля, я сам не думав, що таке можливо[2]. |
Ідентичність моєї родини – це моя ідентичність. І ця ідентичність – це Гетьманат, не вся Україна, це передусім її специфічна мала частина. Коли думаю про Україну, це для мене два рівні: перший – це регіон Запоріжжя, і вже після цього інші частини України. Я розумію, коли спілкуюся із західними українцями, що вони розуміють Україну як Львів, кілька гір і кілька полів навколо. Це відрізняється від мого бачення. І це урок нам на майбутнє, що Україна – це не те або те, а все разом. Ми цього досягнемо[2]. |
Із 2014-го ми жили в політичному театрі, західні лідери приїжджали в Україну й розповідали українцям, що ті повинні бути миролюбніші, після того як змусили Україну віддати ядерний арсенал і штовхнули її до катастрофи[2]. |
Коли австрійські політики говорять про вічний нейтралітет, який насправді не має жодного юридичного підґрунтя. Це було закладено в міждержавну угоду з Радянським Союзом, Сполученими Штатами Америки, Францією та Великою Британією 1955-го. Після розпаду Радянського Союзу Росію оголосили спадкоємицею всіх його договорів, але такі договори, як цей, втратили чинність 1995 року, коли Австрія приєдналася до Європейського Союзу. Таким чином Австрія підписалася також (це частина союзної угоди, тут немає вибірковості) під спільною зовнішньою і безпековою політикою ЄС. Тож Австрія не є нейтральною. Це міф, який згодовують населенню для заспокоєння, мовляв, ми нейтральні й тому з нами нічого не станеться. Цю ілюзію штучно підтримують для внутрішнього вжитку[2]. |
Небажання увімкнути мізки й усвідомити реальність в Австрії – величезне. Ми бачили це під час звернення Зеленського до австрійського парламенту, коли половина депутатів від соціал-демократичної партії не прийшла, а вся фракція Австрійської партії свободи встала й вийшла із сесійної зали[2]. |
Я думаю, навіть російський народ зрештою зрозуміє, що війна не була доброю ідеєю, і тоді ми отримаємо результат[2]. |
Не варто особливо прислухатися до тих добрих для росіян новин, які надходять із РФ. Тому що вони постійно брешуть – за звичкою і зі страху бути покараними, якщо не підтримають цієї видимості, як у них усе добре. Більшість цих позитивних новин – для внутрішнього вжитку[2]. |
Проблема в тому, що інформація, яка надходить із Росії, неймовірно суперечлива. Ми чуємо, що економіка Російської Федерації стабілізується через перехід на воєнні рейки. Водночас чуємо, що вони страждають від санкцій, а потім що не так уже й страждають від санкцій і їхню промисловість нелегко підірвати. Тож це речі, про які важко судити однозначно. Якщо можливо накласти ще більше санкцій, треба зробити це, аби лише зупинити РФ[2]. |
Примітки
[ред.]
