Грант Шаппс

Грант Шаппс

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Грант Шаппс (англ. Grant Shapps; нар. 14 вересня 1968, Вотфорд, Англія) — британський бізнесмен і політик-консерватор, державний секретар з питань оборони Великої Британії від 31 серпня 2023 року. Член Палати громад від округу Welwyn Hatfield від 2005 року. Від 4 вересня 2012 р. до 11 травня 2015 р. був співголовою Консервативної партії і міністром без портфеля в уряді Девіда Камерона. 6 діб, з 19 жовтня до 25 жовтня 2022 року був іністром внутрішніх справ в уряді Ліз Трасс. Від 25 жовтня 2022 року до 7 лютого 2023 року був державним секретарем з питань бізнесу, енергетики та промислової стратегії, від 7 лютого до 31 серпня 2023 року — державним секретарем з питань енергетичної безпеки в уряді Ріші Сунака.

Цитати

Багато говорять про розмір британської армії, але часто люди плутають армію з усіма військовими силами. Ми витрачаємо близько 66 мільярдів фунтів, це приблизно 75 – 80 мільярдів євро на рік на нашу армію. Ми найбільші за обсягами витрат на оборону в Європі, другі в НАТО після Америки. І коли справа доходить до військ, звичайно, такі люди, як я – колишній міністр оборони, завжди хочуть бачити більше військ.

Безумовно, Сполучене Королівство було прихильником України номер один у цій війні, але це не повинно змушувати вас діяти всупереч вашим власним інтересам. Має бути рішення України та українського народу.

Є ще дещо, що не має нічого спільного з військовою допомогою в короткостроковій перспективі, але я вважаю, що угода має бути на основі гарантій безпеки США. Хоча вони не введуть свої війська разом з європейцями, які допомогли б забезпечити цей мир, але Трамп може дати зрозуміти, якою буде відповідь Штатів, якщо Росія порушить умови угоди. Якою б не була домовленість, але припинення вогню повинне супроводжуватися гарантіями безпеки США.

Війна – це величезне кровопролиття, і всі хочуть, щоб конфлікт закінчився. Це має завершитися у справедливий спосіб як з погляду України, яка зазнала вторгнення, так і з погляду ширшої безпеки тих, хто живе на європейському континенті. Я маю глибоке занепокоєння щодо потенційної форми цього мирного врегулювання. Але нам треба почекати й подивитися, оскільки ще занадто рано говорити про те, про що ще будуть домовлятися.

Мене дуже вразило, коли я був в Україні, що я бачив буквально на вулицях Києва прапори, схожі на український прапор тут, але іноді переплетені з прапором Union Jack, тобто британським прапором. Я не можу точно сказати, чому, можливо, тому, що під час Другої світової війни Лондон пережив бліц, коли нацисти бомбили місто так само, як вас бомблять зараз, але серед британців є абсолютна підтримка України. Якщо ви подивитеся на опитування громадської думки, підтримка України сьогодні справді така ж сильна, як і тоді, коли Борис Джонсон вперше направив нас на цей шлях.

Ми є членами ООН, членами НАТО. Франція і Велика Британія, європейські країни, які є членами Альянсу, приєдналися б до цього. Напад на наші війська мав би активувати дію 5 статті під егідою НАТО. Це були б наші війська, а отже – війська НАТО. Якщо на наші війська нападають, то це вважається нападом на всі країни, незалежно від того, хто зазнав нападу – французи, британці чи військовослужбовці будь-якої іншої національності. Це має бути колективна річ.

Немає значення, чи лейбористський, чи консервативний уряд – британський народ підтримує Україну. Ми розуміємо, через що ви проходите. Ми прагнемо, щоб ваша демократія вижила, вдосконалилася та розширювалася, і бажаємо допомогти вам у цьому. Якщо сторічне партнерство буде успішним – це зрештою буде моїм найбільшим успіхом.

Проблема в тому, що Європа занадто довго говорила про безпеку, але не була готова витрачати на це гроші. Якби Європа витрачала на оборону приблизно на тому ж рівні, що й американці, скажімо, 3,5% свого ВВП, то ми не були б у такому становищі. Ми б не залежали від американців, не були б підвладні США – країні, якої навіть немає на нашому континенті і яка займається питанням України та Росії. Тож ми самі відповідальні за те, що Європа не витрачала достатньо грошей на оборону протягом тривалого періоду. І я кажу це як людина, яка раніше була міністром оборони та є найбільшим прихильником збільшення витрат на оборону. Але навіть я не думаю, що ми та решта країн Європи витрачали достатньо.

Що ми зрозуміли? Ми дізналися, що російська армія, колишня червона армія, є лише тінню того, чим світ завжди її вважав. Ми, західні лідери, уявляли, що це дійсно жорстка, боєздатна, технологічно просунута армія, а вони продемонстрували прямо протилежне. Їхні транспортні засоби застрягли в багнюці, а підхід до стратегії ведення кампанії був жахливим. Вони думали, що потраплять до Києва впродовж годин після 24 лютого 2022 року. Однак це вже триває понад три роки, а вони так і не змогли добратися до Києва. Тож насправді це стало жахливим провалом для Росії та для Путіна зокрема.

Я вважаю, моє найбільше досягнення, як міністра оборони, було рік тому. На початку 2024 року я виступив із промовою в Лондоні, де сказав, що світ змінився. Ми перейшли від епохи після Другої світової війни до епохи, що несе риси передвоєнного часу, коли нам потрібно готуватися. Я закликав усі країни, але особливо Європу, збільшити свої оборонні видатки до 2,5%. І мені вдалося переконати тодішнього прем’єр-міністра Ріші Сунака та канцлера профінансувати це. Ми визначили шлях до 2,5%. Думаю, це було моє найбільше досягнення – справді змусити світ усвідомити, що ми не можемо продовжувати, як раніше.

Я впевнений, що всі раділи б миру, але не думаю, що це має бути мир за будь-яку ціну. Зокрема, ми не повинні дозволяти диктатору Владіміру Путіну відчувати, що він здобув перевагу, тому що це матиме погані наслідки для майбутніх конфліктів.

Я зовсім не сумніваюся, що Путін думав, що якщо йому це зійде з рук, то, відновивши, скажімо, за рік – півтора свої військові спроможності, він міг би фактично захопити всю Україну. Якість угоди має бути такою, щоб були всі стримувальні фактори для Путіна, зокрема й американські гарантії. Однак найважливіше те, що Європа нарешті усвідомлює загрозу, що у неї є «російський ведмідь» на її східному кордоні, і збирається об’єднатися, щоб в належний спосіб витрачати кошти на оборону.

Я стурбований тим, що Трамп, який вважає себе майстром в укладанні угод, є занадто близьким до Путіна в цьому питанні. Путін безпідставно вдерся до України, цьому немає ніякого виправдання. Він порушив міжнародне право, відправив сотні тисяч росіян на смерть, спричинив загибель багатьох українців. Він є диктатором, який почав проводити нелегітимні вибори. Він вбиває своїх супротивників та позбувається опозиціонерів. Думка про те, що лідер вільного світу не може розрізнити, хто тут диктатор, – абсолютно огидна. Тому це важливо, і хоча я хочу миру, але це має бути справедливий мир. В іншому випадку Путін просто використає час, щоб перегрупуватися і спробувати напасти знову.