Гора з плечей. Як виявити і подолати 13 психологічних заборон

«Гора з плечей. Як виявити і подолати 13 психологічних заборон» — книжка української психотерапевтки Марії Фабрічевої. У книжці авторка на основі власного практичного досвіду психотерапевтки розглядає тринадцять основних психологічних заборон — внутрішніх установок, які обмежують людину, заважають особистісному розвитку та самореалізації. Видання містить практичні поради, вправи й приклади з реального життя, спрямовані на усвідомлення власних обмежень, роботу з ними та формування відповідальності за власне життя.

Цитати

Культуральний сценарій відбито й у цінностях поколінь, які формуються на основі великих подій і потрясінь, соціальних гасел і дефіциту — тобто того, чого бракує. У СРСР це були не тільки товари й продукти, а також інформація, свобода, право бути собою, живе довірливе спілкування… Усе це відбивалося в сімейних посланнях на зразок «Терпи», «Не висовуйся», «Знай своє місце». Таке суспільство намагається перекрити травми поколінь масками мазохізму (сприймаючи біль і приниження за справедливе ставлення до себе) або ригідності (вияв холодності, відстороненості, приховування своєї вразливості). Покоління, позбавлене важливості, не може передати нащадкам здорову формулу. Позбавлене самоцінності, воно передаватиме острах і покірність.

Великий терор, репресії, Голодомор, війни — усі ці історичні події сприяли формуванню заборони «Не живи» не лише на індивідуальному, а й на культуральному рівні розвитку нашого суспільства. Якщо уявити тоталітарну систему як культурального батька, її батьківське послання могло б звучати так: «Є наша Велика імперська історія, а ти — маленька її частина, тому якщо будеш покірним, ми дозволимо тобі існувати. Подобається тобі це чи ні, тут усе вирішуємо ми. Від тебе не залежить нічого». Вихід із заборони завжди відбувається через потенціал, опірність і захист, спрямований на збереження цілісності й дозвіл бути.

Нові рішення ми ухвалюємо на рівні внутрішньої дитини — а там без магії ніяк. А на рівні здорового внутрішнього Дорослого діємо по-новому: беремо за себе відповідальність і бачимо об’єктивні можливості й ресурси, щоб заповнити прогалини виховання.

Коли батьки ігнорують емоційний стан дитини, не здатні витримувати потужні емоції, не знають, як заспокоїти дитину й навчити її здорових способів саморегуляції, а натомість вдаються до насильства чи ігнорування, це посилює стрес дитини. Як наслідок, замість заспокоєння малюк навчається стимулювати себе ще більшим дистресом і в нього формується переконання «Я можу привернути увагу лише поганою поведінкою».

Якщо людина заохочує в собі лише силу волі та пригнічує власні потреби й емоції, то рано чи пізно вони все одно вирвуться на волю, щоправда, у вигляді панічних атак, тривожного розладу чи депресії.