Голуб Богдана Олегівна

Богдана Голуб

Золото Чемпіонату Європи 2022 з джиу-джитсу, Ізраїль

Стаття у Вікіпедії

Богда́на Оле́гівна Го́луб — українська спортсменка, заслужений майстер спорту України з джиу-джитсу. Майстер спорту України зі спортивної аеробіки. Магістр математичних наук КНУ імені Т.Г. Шевченка. Доброволиця. Військова волонтерка.

Цитати

Амбіції є на кожному міжнародному чемпіонаті. Відчуваю відповідальність, бо я – професіональна спортсменка, я у збірній України. Тож повинна максимально гідно представити свою державу. Ця ситуація із повномасштабною війною, яку розпочала росія проти моєї України, тільки підсилила відчуття відповідальності і відчуття того, що саме я повинна це зробити.

Війна – це мистецтво. А джиу-джитсу порівнюють із шахами. На кожен крок суперника є твоя відповідь. Так само можна сказати і про війну. Іноді потрібно поступитися, щоб виграти. Спорт, війна, мистецтво – все переплітається.

Займаюся джиу-джитсу майже 9 років. І ще ніколи не було періоду, коли б я не хотіла займатися улюбленою справою. Дивно, дико, я не розуміла, як бути далі. Проте наближався чемпіонат Європи, я вже пропустила чемпіонат Парижу наприкінці березня. І думаю собі: «Я – професіональна атлетка, член національної збірної України. Окрім мене ніхто не може виконати цю роботу». Вважаю, що ми захищаємо державу не лише на воєнному фронті (безперечно, там – основне поле діяльності), але й маємо безліч інших фронтів, які ми, як громадяни своєї країни, зобов’язані також відстоювати. У мене це спортивний фронт, у вас – інформаційний фронт, у співаків – написання патріотичних мотивуючих пісень.

Понад місяць мій мозок і моє тіло не бажали жодних фізичних навантажень окрім навантаження волонтерською діяльністю. Не могла нормально спати, не могла їсти, голова повністю працювала над пошуком необхідних речей для наших захисників. Звісно, про жодні тренування чи змагання не могло бути й мови. Але десь через півтора місяці повномасштабної війни я зрозуміла, що в моєму житті ніколи не було такого періоду – щоб тіло відмовлялося тренуватись. Періоди травм до уваги не беремо. Промайнула думка, що, можливо, таки треба себе навантажити. Пішла на перше тренування в тренажерний зал. Попрацювала, відчула, що тіло відреагувало нормально. Вирішила не зупинятися. — Про реакцію на повномасштабне вторгнення росії

По-перше, складнощі з цією дівчиною полягали в тому, що я їй програла минулого року на чемпіонаті Європи. Тому взяти реванш було для мене справою честі. Я мала переживання, якого не відчувала проти попередніх дівчат. Переживання – це нормально. По-друге, я розуміла, що перебуваю в Ізраїлі, і що моя суперниця – громадянка цієї країни. — Про суперницю по фіналу на чемпіонаті Європи з джиу-джитсу

Починається сутичка. Вся трибуна продовжує підтримувати свою улюбленицю максимально – місцеві вболівальники і навіть атлети виявилися дуже емоційними. Можу лише уявити, як це – програвати в себе вдома. Я розуміла, що на суперниці лежить величезна відповідальність. Борючись з нею, відчувала її напругу і її злість, коли в неї нічого не вдавалося. Я ламала всі її плани. Після нагородження вона дуже сильно засмутилася і заплакала. — Про фінальний поєдинок на чемпіонаті Європи з джиу-джитсу

Сам процес співання Гімну на подіумі – це дуже емоційна штука. Проте – ні, не заплакала. Коли стояла на п’єдесталі, моє завдання полягало в тому, щоб максимально гарно його проспівати і добре виглядати в кадрі. До того ж, увімкнули лише невеликий шматочок – не встигла відчути весь спектр емоцій. Сльози були тоді, коли звучали слова подяки за те, що я зробила.

Усвідомивши, що маю власний фронт, який крім мене ніхто не зможе закрити, я таки вирішила представити Україну на чемпіонаті Європи з джиу-джитсу. До старту залишалося близько 2,5 тижнів. Зателефонувала своєму спаринг-партнеру і домовилася про кілька тренувань. Ми позаймалися, а на шляху в Ізраїль зробила ще й там кілька тренувань. Ось і вся моя підготовка, якщо це взагалі можна назвати підготовкою.

У спорті перебуваю все життя, помітила для себе таку тенденцію, що оцей смак перемоги в мене присутній максимум кілька наступних днів. А далі це стає просто черговим пунктом, який вдалося виконати, і залишається ейфорією лише для моїх рідних, друзів та прихильників. За мотивами тріумфу в Ізраїлі мене досі вітають і беруть інтерв’ю.

У той день було багато сліз. Сліз радості і щастя за себе та Україну. Насправді ж про історичність моменту я дізналася випадково, з новин. Це було приємно – що я до цього доклала свої зусилля. — Про здобуття золота чемпіонату Європи з джиу-джитсу