Олекса́ндр Віталійо́вич Гливи́нський (10 лютого 1975, Львів, Українська РСР, СРСР) — український спортивний журналіст, телекоментатор і телеведучий, колишній прес-секретар національної збірної України з футболу, президент Асоціації спортивних журналістів України[1][2].
«Керівник спортивної редакції Степан Щербачов сказав, що канал робить ставку на власних молодих коментаторів. Жодних зауважень до моєї роботи не було. Хоч мені було непросто це прийняти. Я переконаний і йому сказав те саме: коментатори мають бути не лише молоді, але й фахові. Але, зрештою, поставився до цього з розумінням. Керівник редакції має у цій справі остаточне слово». — про те чому на «2+2» відмовились від послуг як коментатора в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Два моїх останніх коментаторських періоди були після тривалих пауз в ефірі, я відчував внутрішню напругу щодо роботи в ефірі. Маю визнати: я був недостатньо яскравим у цих репортажах, не вистачало куражу. Останній раз мені взагалі випало коментувати тоді, коли на Майдані почали стріляти. Хотілося все кинути і піти. Єдине, що стримувало – знав, що таким рішенням підставлю інших людей, які працюють в прямому ефірі.
А на загал, я не збираюсь остаточно залишати коментування. Думаю, пауза піде мені на користь.
Те, що ми виходили на «Новому каналі», власник якого Віктор Пінчук був і залишається осторонь українського футболу, дало нам можливість бути незалежними від футбольних олігархів. Тому у кожному конфлікті ми намагались бути об’єктивними: давали всі точки зору, у кожній проблемі шукали її справжнє коріння. Можливо, ми задали нові стандарти побудови сюжетів, переймаючи найкраще з італійських каналів RAI та MEDIASET, та з ще «допутінського» російського НТВ+. Саме в «Голі!» виросло нове сильне покоління журналістів – Володя Крамар, Денис Кулик та Алла Бублій». — про оцінку свого рівня коментування матчів в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Воно ніяк не може влаштовувати тепер – в ті роки, з 2002-го по 2008-й, на телебаченні було незрівнянно менше трансляцій матчів. «Новий канал» навесні 2003 року погодився на експеримент і став першим національним транслятором домашніх матчів «Шахтаря». Але з наступного сезону відмовився від цього – рейтинги трансляцій були невисокі.
Ми тоді замовляли власні зйомки практично на всіх матчах вищої ліги. Там, де не було трансляцій, замовляли самі по три камери, завчасно домовлялися з клубами та регіональними трансляторами, аби вони дали відео з матчів. Обмінювались відео з іншими телеканалами. Об‘єктивно ми чимало зробили для популяризації українського чемпіонату, і, мені здається, вперше на нашому телебаченні довели, що щотижнева футбольна програма може бути рейтинговою.
У ті часи на матчах чемпіонату не було заборони знімати телекомпаніям, які не є власниками прав, і часто наше ексклюзивне відео було якіснішим та цікавішим за трансляційне. Такий був час телевізійної романтики.
Так, ми змушені були «цитувати» картинку матчів єврокубків та європейських чемпіонатів із супутникових каналів, але усе було заради одного – аби глядач побачив повноцінну картину футбольного тижня.
Сьогодні ж трансляції та зйомка монополізовані власником прав. З одного боку, це – загальносвітова практика, запроваджена ФІФА та УЕФА, і вона, начебто, забезпечує порядок і космічні прибутки, а з іншого – викорінює можливість незалежної оцінки. Коли ти не маєш права сам знімати гру і події навколо поля зі свого ракурсу, а фрагменти тобі не хочуть продати власники прав, бо вони хочуть вбити будь-яку конкуренцію у зародку – ти не зможеш зробити повноцінну незалежну програму. Без власного відео ти обмежений в аргументації власної думки та й глядач не буде виявляти великого інтересу до програми без відео матчів». — про оцінку телепередачі "Гол" в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Це 1999 та 2000 роки. Те, що ми робили тоді, було геть новим – навіть слово «стенд-ап». Ми першими тоді почали знімати про футболістів лайфові сюжети. Доводилось вперше пояснювати футболістам, що людей цікавить не лише їхня гра, але й життя поза полем. Не всі розуміли одразу, чому це цікаво». — про існування «Футболу від УТН» в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Не часто. Продюсери були такими ж молодими людьми, які розуміли, що замовні сюжети – це не журналістика. Але все ж на державному каналі стовідсотково уникнути адмінресурсу було неможливо.
Якось напередодні виборів президента ФФУ ми виступили проти насильної реклами чинного тоді голови федерації Валерія Пустовойтенка у програмі. Його портрет із якимось гаслом президент НТКУ Вадим Долганов зобов’язував прикріплювати наприкінці програми, перед титрами.
Пізніше, коли я на УТ коментував Олімпійські Ігри у Солт-Лейк-Сіті, мене зняли з ефіру, бо відмовився проголошувати рекламу провладної партії «За Єдину Україну»». — про те чи доводилось на УТ-1 стикатись із цензурою чи замовними сюжетами в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Це честь, це ж головна команда країни. Але у порівнянні з насиченою і непередбачливою роботою журналіста, це, звісно – рутина. Скажу відверто: постійної журналістської роботи мені бракує.
Так, і це цікавий досвід. Знаєш, що я зауважив? Футболісти часто протиставляють себе журналістам, коли чують критику. Вони майже не запам’ятовують хороших слів про свою гру, зате, у більшості, дуже боляче реагують на кожне критичне слово.
Треба визнати, що частина журналістів роблять хибні висновки, аналізуючи виконання гравця по окремому епізоду і не зауважуючи, скільки позитивного для команди він зробив в інших епізодах. Або ж є такі журналісти, котрі в принципі неправильно оцінили епізод: побачили провину у голі лише за останніми гравцями захисту, проґавивши помилки попередніх ланок, що призвели до «пожежі».
Оце найбільше зачіпає футболістів. Вони дуже добре пам’ятають всіх, хто їх несправедливо, на їх думку, критикував. А оскільки їм важко бути вибірковими, зазвичай вони майже всіх журналістів скидають в один мішок «дилетантів» – і, як наслідок, не люблять мас-медіа загалом. Хоч у більшості є один-два журналіста, думці яких вони довіряють». — про роботу на посаді прес-аташе національної збірної України з футболу в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Хоча коли журналісти працюють функціонерами у футбольних клубах – це нормально. Чому колишній бандит чи директор цементного заводу може керувати діяльністю клубу, а журналіст не може? Повірте, журналісти знають достатньо, аби бути футбольними менеджерами. Інша справа, що вони цінують свою незалежну позицію, а коли ця позиція лягає під інтереси власника клубу, то краще повернутися до медійної професії». — про роботу журналіста функціонером у клубі в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Категоричність та легковажність у судженнях. Глядач повинен сам зробити свій висновок. Задача коментатора – лише підвести його до якоїсь думки, але висновок він не має права нав’язувати.
«Подам кожному. За 22 роки у журналістиці і 16 років моєї роботи в Києві, звичайно, траплялось усіляке – сварки, непорозуміння, імпульсивні рішення. Але ворогів серед наших журналістів у мене немає. Принаймні, я своїм ворогом нікого не вважаю. Час і життя змушує переосмислити ті події: кожен із нас хотів зробити сюжет якнайкраще, кожен відстоював свою думку. Часто сварилися через фігню. Усе це – дитячі пустощі у порівнянні з дійсно серйозними проблемами». — про те кому з українських спортивних журналістів не потисне руки в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Одразу після свого призначення Блохін запросив мене на розмову. Якби він сказав мені, що бажає змінити прес-аташе, я був готовий піти. Але він висловився так: «Що було те було, працюємо разом». Не буду приховувати – працювати було складно, він людина суперемоційна. Але, у підсумку, підлаштувались один під одного. Мало того, Блохін якось подякував мені за один випадок...
На прес-конференції після матчу Євро-2012 проти Англії, в якому, як всі ви пам’ятаєте, нам не зарахували чистий гол. Перше ж питання. Один з українських журналістів замість щоб поставити власне запитання, у різкій формі висловлює Блохіну претензію у поганій грі. Що додає абсурду, бо грали наші у тому матчі добре, насправді забили той м’яч і заслуговували на більше. Ви би бачили розпач у роздягальні: всі гравці були впевнені, що якби гол зарахували, ми б забили ще і вийшли б у чвертьфінал.
Як ви пам’ятаєте, Олег Володимирович тоді спалахнув емоціями і пропонував журналісту вийти «поговорити по-чоловічому». А я сиджу поруч з «вибухонебезпечним» тренером і бачу, що він уже «закипів» і готовий піти в зал. Рефлекторно хапаю його за коліно і кажу пошепки: «Олег Володимирович, спокійно, цього вам не треба». Фактично силою втримав його на стільці, і цілком можливо, вберіг від великих неприємностей. Заспокоївшись, вже у роздягальні, Блохін мені подякував. Знаючи його, переконаний: та «розмова» в прес-центрі «Донбас Арени» могла завершитись грандіозним скандалом». — про те, що на «Голі!» був конфлікт з Олегом Блохіним та як після цього з ним працювалось у збірній в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«На жаль, лише мимоходом. Пригадую, коли побачив Лобановського вперше, було враження, що побачив пам’ятник. Від нього віяло якоюсь неприступністю, потрібно було набратись сміливості, аби заговорити.
Якось в міланському аеропорту, після товариського матчу «Мілан» – «Динамо», наважився і спросив його про збірну. Якраз поширювалися чутки, що Лобановский змінить Сабо. Так-от, він мені, як ні в чому, відповідає: «А мені ніхто й не пропонував. От якби запропонували...» Зрозуміло, що Лобановський зіграв у гру: пропонували йому очолити збірну не раз, але ось ця відповідь була бомбою. У своєму стилі, не відповідаючи прямо, Валерій Васильович дав зрозуміти, що він не проти. Фраза розлетілась по світу». — про спілкування з Валерієм Лобановським в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Весною 99-го програма «Футбол від УТН» організувала телеконкурс на найкращий гол місяця. В травні таким визнали знаменитий гол Шевченка у фіналі Кубка України, у ворота «Карпат». Ми влаштували урочисте нагородження з червоною доріжкою, автограф-сесією, прес-конференцією, і вручення кришталевого м’яча із золотою пластиною. Церемонія сподобалось і Шевченкові, і Суркісу-старшому, тому він запросив знімальну групу програми на свій приватний рейс до Мілана.
Суркіси летіли на переговори, казали про можливий продаж Шевченка, бо хотіли бодай ще на сезон залишити його у «Динамо». Це була гарна пригода, було таке враження, що ми доторкнулися до великої футбольної історії. Чомусь було переконання, що Шева одразу почне забивати у великому клубі. Пам’ятаю засмучене обличчя Суркіса, який дуже хотів, аби Шева ще хоча б на рік залишився в «Динамо». Але той сам наполіг на негайному контракті з «Міланом»». — про те як разом з Григорієм Суркісом літали продавати Андрія Шевченка в «Мілан» в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
«Для мене Ахметов – це персона, яка на моїх очах стрімко виросла в медійному плані. Він швидко подолав шлях від примітивних словесних пасажів з довжелезними паузами до вправного співрозмовника і переконливого оратора. Попри всі розповіді про іноземних радників, реально найбільше йому допоміг легендарний донецький журналіст – нині, на жаль, покійний Марк Левицький. Він тривалий час очолював прес-службу «Шахтаря», а потім був одним з віце-президентів клубу. Саме Левицький переконав Ахметова бути уважним до думки ЗМІ. В той же час Марк Юрійович був чи не єдиним у клубі, хто наважувався відкрито критикувати Ахметова. Навіть міг сказати, що йому не подобається костюм, який сьогодні одягнув його бос
Буду відвертим, я з іронією ставлюсь до тих, хто каже: от тебе Ахметов пригощав колекційним коньяком – значить ти продався йому. Якщо лише на підставі розкішного столу ти будуєш у власній голові висновки, ти не журналіст. Якщо олігарх запрошує тебе розділити з ним трапезу, зроби це, адже ти матимеш змогу дізнатися більше. Але при цьому май силу залишити свою думку незалежною». — про зростання впливу Ріната Ахметова в інтерв'ю журналісту Святославу Василику Олександр Гливинський: «Вхопив Блохіна за коліно і кажу: «Спокійно, цього вам не треба!» (9 лютого 2015 року)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
