Георгій Господинов

Георгій Господинов

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Георгій Господинов Георгієв (болг. Георги Господинов Георгиев), відомий як Георгій Господинов — сучасний болгарський письменник-постмодерніст.

Цитати

Звичайно, пропаганда з російського боку триває, і вона дуже сильна. Також і в Болгарії, мушу визнати, вона дуже сильна. Але загалом, я думаю, уже вирішено, чия історія перемогла. — Про те, що Україна вже виграла війну історій

Ми з друзями зробили сайт і збирали особисті історії про комунізм. Ми зібрали й опублікували 171 особисту історію. А також «Інвентарну книгу соціалізму» тощо. І — так, місія — це велике слово, але я думаю, що ми повинні розповідати про минуле, про скорботу і про всі історії. Я вважаю це дуже важливим для того, щоб життя тривало. Тому що минуле направду як вампір: якщо ви не вкладаєте його в історії, в спогади, не обговорюєте, воно завжди повертатиметься. Теперішня війна має схожі чинники.

Насправді це суміш святого Августина і Гарібальді. Так чи інакше, звісно, це абсолютно дивне ім’я. Це ім’я, яке вам щось нагадує, воно нагадує вам про Августина, і це людина, яка вигулькує в різні періоди світової історії. Вона може з’явитися в тринадцятому столітті, в 1968 році, в 1990 році. Це може бути мій друг, мій ворог… — Про персонажа, який об’єднує всі книжки автора, Ґаустіна

Сподіваюся, незабаром, коли війна закінчиться, в Україні постануть справді значні історії. Можливо, жахливі історії, можливо, страшні історії. Але чудові історії. Тому що дуже важливо мати правильну пам’ять про те, що відбувається зараз.

Тема минулого присутня фактично у всіх моїх книжках і в усіх моїх оповіданнях, тому що ми створені з минулого, а також щохвилини продукуємо минуле. Я родом із Болгарії, а в Болгарії ми маємо проблеми з епічними історіями про минуле. Це пов’язано з патріархальним суспільним устроєм, але також, звичайно, і з комунізмом, тому що минуле було небезпечним. Через це в Болгарії розвинулася дивна культура мовчання: не розповідати історії про своє особисте минуле, щоб не наражати на небезпеку власних синів, власних доньок. І тому, коли я почав писати — мені було двадцять або двадцять із хвостиком років, — то прагнув виписати історії минулого моїх батьків, моїх бабусь і дідусів, людей навколо мене, які ніколи не розповідали своїх історій.

Ця війна насправді є війною за минуле. Путін почав цю війну, тому що хотів повернутися — спочатку в 1991 рік, потім він хотів повернутися все далі й далі в минуле, аж до Другої світової війни. Я думаю, що це кінцева мета — зробити Третю світову війну такою, якою була Друга світова війна. І, власне, мій роман закінчується сценою початку війни, яка повністю повторює 1 вересня 1939 року.

Цей час, здається, 4:47, — це завжди найнебезпечніший час в історії. Усі війни починаються в цей час. І ця війна почалася абсолютно в той самий час. Це дуже загрозливе повторення історії. Але кожна війна повертає нас назад в історію, в минуле. У чому проблема? Проблема в тому, що путін знає, що він не може довго залишатися в минулому. Йому потрібно повернути в минуле інші країни, які перебувають поруч із ним. Україну, але також і всю Європу. Він просто сказав: «Гаразд, проведімо цю битву в 1940-х роках», тому що він пам’ятає — у них є така культурна пам’ять, — що в 1940-і роки Радянський Союз переміг і це був, можливо, останній раз, коли Союз був об’єднаним, був союзом. Тож це війна за минуле.

Я вважаю, що Україна вже виграла війну історій. Я думаю, що це була дуже важлива частина війни. Війна ніколи не починається з куль чи обстрілів, вона починається набагато раніше. Вона починається з боротьби історій. І я думаю, що історії України, — наприклад, історія дитини, яка біжить сама до кордону з написаним номером телефону на руці… і всі ці історії — дуже особисті історії, в певному сенсі, і цим вони важливі. І хоча я ніколи не вірив, що це справді станеться, проте Європа — всі країни, всі люди — напевно, не всі уряди, але всі люди, багато людей — всі встали на бік України. Це абсолютно точно.