Гаррієт Тейлор-Мілль
| Гаррієт Тейлор-Мілль | |
Гаррієт Гарді Тейлор-Мілль (англ. Harriet Hardy Taylor Mill) (жовтень 1807, Лондон — 3 листопада|1858 р., Авіньйон) — англійська феміністка, філософиня, співавторка і дружина економіста і філософа Джона Стюарта Мілля.
Цитати
[ред.]Визволення жінок
[ред.]- The Enfranchisement of Women, 1851
Їхні [США] демократичні інститути явно ґрунтуються на вродженому праві кожної людини на голос в уряді. […] Нам складно уявити, як якийсь американський демократ ухиляється від сили цих фраз [Декларації незалежності] нечесними чи невігласькими відмовками, що слово люди в документі позначає не всіх людей, а лише одну стать, що життя, свобода й прагнення щастя - невідчужувані права лише однієї частини людського виду […] Цю суперечність між законом і практикою неможливо виправдати. Американці порушили свої фундаментальні політичні максими в кричущому випадку з неґрами*. З цього вони вчаться визнавати ганьбу.[1] — *мова оригіналу |
Відмінність статі така ж випадкова, як і відмінність кольору, і зовсім не важить у питаннях урядування.[1] |
Чартист, який відмовляє жінкам у виборчому праві, є чартистом тільки тому, що він не лорд. Він той вирівнювач, який зрівняв би все лише до свого рівня.[2] |
Аксіома англійської свободи: оподаткування й представництво мають іти пліч-о-пліч. Навіть якщо закон віддає все майно жінки її чоловікові, багато незаміжних жінок усе ще сплачує податки. Одна з фундаментальних доктрин британської конституції: усіх людей мають судити рівні їм. Але жінок, що підпадають під суд, судять судді-чоловіки й присяжні-чоловіки. Закон надає іноземцям право вимагати, щоб у складі присяжних була половина таких же іноземців, але не жінкам.[2] |
Понад три четвертих населення світу відповіддю «так було завжди» досі закривають усі дискуссії.[3] |
Нескладно зрозуміти, чому поневолення жінок стало звичним. Не треба іншого пояснення, окрім фізичної сили.[4] — «Те, що фізично слабші мали бути юридично підлеглими, цілком відповідає способу управління у світі. Ще зовсім нещодавно право фізичної сили було загальним законом людських справ. […] Загарбницькі війни припинилися тільки з початком демократичних революцій.» (там само) |
Бути рівними означало бути ворогами. Дві людини навряд чи могли б співпрацювати або товаришувати, якби закон не призначав одну з них вищою за інших. Людство переросло цей стан і в усьому тепер схильне робити справедливу рівність загальним принципом людських відносин замість панування найсильніших.[5] |
Не варто боятися, що жінки заберуть у чоловіків професії, які тим даються краще за жінок. Кожна людина доведе свої здібності єдиним можливим способом — випробуванням, а світ матиме зиск від застосування найкращих здібностей усіх його мешканців.[6] |
Ця позиція [нерівності у шлюбі] однаково псує обох: в одного вона породжує владні гріхи, а другу штовхає до хитрощів.[8] — «Тому що їм [жінкам] відкрито лише непрямі шляхи.» (там само) |
Примітки
[ред.]- ↑ а б Філософині, 2024, с. 57
- ↑ а б Філософині, 2024, с. 58
- ↑ Філософині, 2024, с. 59
- ↑ Філософині, 2024, с. 60
- ↑ Філософині, 2024, с. 61
- ↑ Філософині, 2024, с. 62
- ↑ Філософині, 2024, с. 71
- ↑ Філософині, 2024, с. 75
Джерела
[ред.]- Філософині / М. Бакаєв, В. Пугач. — Київ: Видавництво Печери Платона, 2024. — 231 с. — ISBN 978-617-95312-1-7
