Вільчинський Володимир Несторович

Вільчинський Володимир Несторович

[[Файл:Володимир Вільчинський — ФК Карпати Львів U-17 (2024) full image.png, Володимир Вільчинський — ФК Карпати Львів (2023).jpg, Володимир Вільчинський — ФК Карпати Львів (2022).jpg|248px]]

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Не́стерович Вільчи́нський (1 травня 1967, Куликів, Львівський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР) — колишній український футболіст, захисник. Майстер спорту України (1999).

Цитати

«У такі миті згадую сам початок, з чого починалася наша робота. Набирати дітей було складно, але зараз вони виросли у пристойних футболістів, які демонструють хороші результати. Важливо і те, як вони ставляться до футболу. Я не маю з ними проблем у контексті дисципліни та порядку. Принаймні, 6-7 виконавців можуть це зробити. Чимало залежатиме від їхніх майбутніх тренерів. Слід вчити грати у футбол, а не просто тренувати. Важливо закласти любов до футболу і професіональне ставлення. Зрештою, якщо 2-3 хлопці гратимуть у Прем’єр-лізі, це означатиме, що випуск хороший. Пояснюю, що вони мусять бути залучені у процес. Одразу кажу, що батьки не відсторонюються – у мене вони на всі матчі їздять. Для хлопців я лікар, масажист, адміністратор, консультант і тато. На першому тренуванні підопічний руку зламав. Він тільки пішов збирати м’ячі, а мені вже кричать: "Костя руку зламав". Треба везти у лікарню. А решта хлопців у той час мають пообідати. Таких організаційних дрібниць чимало, змушений усім увагу приділити. Тренування триває лише півтори години, та безліч часу забирають навколофутбольні аспекти». — про керівництво випускної команди U-17 "УФК-Карпати" в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Ми можемо вирішувати спільно побутові питання. А футбольні нюанси виключно на мені. Якщо є застереження, то завжди можна знайти іншу команду». — про роль батьків у інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Не завжди. Подяка? Буває, що і не дякують. Все індивідуально, чимало з них забувають, звідки вийшли». — про спілкування із вихованцями після випуску в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Моя ціль – зробити так, щоб діти грали у футбол, а не мучилися. Хочу, щоб вони насолоджувалися самим процесом. Не так, що прийшов у роздягальню побитий і засмучений. Задоволення можна отримати від підкату чи банального відбору м’яча». — про кайф від тренерської роботи в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«2000-й рік вів Сергій Попов. У нас був дуже близький контакт. Сергій – суперовий у минулому футболіст, чудова людина та тренер. Помітно, що Попов мав бажання: сам дзвонив, цікавився. Сергій довіряв мені, знав, що я поганого не рекомендуватиму». — про те, як виглядає процес запрошення юнаків у збірну в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Сергія Дудинського з 2000-го року. Дуже хороший нападник! У 9-10 класі він сам розривав суперників. Провідний гравець збірної, забивав голи пачками. Напевно, це найбільше моє розчарування – я думав, що Сергій виросте у великого футболіста. Очевидно, футбол у нього виявився не на першому місці. Відзначу також Петра Харжевського, який прийшов до мене центральним нападником». — про найбільш талановитого випускника за час своєї роботи в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Так, взяв м'яч і пішов на стадіон. У 13 років потрапив у карпатівську школу до Георгія Сирбу. Пам’ятаю перше тренування на полі, де тепер базар, поруч зі стадіоном "Україна". Рання весна, замість трави тирса, сніг з водою і болото. М'яч не треба було зупиняти. Тільки "бум" – впав у воду. Ноги повідморожуєш…» — про те, як почав займатися футболом в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Після року навчання в Львівському УФК мене відрахували, як неперспективного. Пізніше я займався у Трудових резервах. У Вінницю мене порекомендував тренер Віктор Красношапка. Приїхав на збори у "Ниву": кеди, бутси, один спортивний костюм. Питають: "Це всі твої речі? Як ти збираєшся тут три тижні тренуватися?" На щастя, львівські хлопці, зокрема, Володя Снилик, допомогли з амуніцією». — про те як свою кар'єру починав у Вінниці в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Так, тому повернувся до Львова в політучилище. З часом у команду потрапив Іван Гецко. Здоровий "мадяр" – машина! Після ЛВВПУ я поїхав у "Ниву", яку вже очолили Грозний та Томах – мене відчепили. Я закінчив інститут, перевівся в інфіз і грав у їхній команді. У 1989-му запрошували "Карпати", які якраз відроджувалися. Я відмовився, поїхав у Червоноград, а незабаром Роман Покора запросив у Рівне. Кожне місто мало команду. Загалом 26 учасників, 50 матчів. І ніхто не казав, що важко. Автобусом всюди їздили. Бувало, "Ікарус" загазував – у салоні нічого не видно. "Верес" був добротною командою і вийшов у фінал Кубка УРСР, де програв шетепівському "Темпу"». — про те як після Вінниці потрапив до армії в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Вкрай невдалий вояж. Товариш запросив у напівпрофесіональну команду. Ставлення поляків далеко не найкраще. У дебютній грі забив гол і віддав пас. Та на другій грі все закінчилося. Дали передачу на хід, бігти не можу – коліно заклинило. Виявилося, що меніск полетів. Поляки хотіли сплавити мене додому, щоб я операцію робив в Україні. А тут яка медицина була? Вдалося таки переконати клуб – під ніж лягав у Польщі». — про досвід виступів у Польщі в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)

«Спершу я поїхав у Красноярськ до Іштвана Секеча на кіпрські збори. Як виявилося, і Польща, і Росія – не моє. Якщо в ФК "Львів" все відбувалося в легкому режимі, то Секеч так ганяв, що на третій день я пошкодував, що приїхав туди. Якби це було на материку, а не на острові, то я би пішки додому прийшов. Тільки чекав, коли все закінчиться: силовий футбол, всі б'ються, суцільні крики і нерви. Так трапилося, що в останній грі я підвернув гомілку і розірвав зв'язки. Ходити не міг – добре, що на оглядинах також перебував Андрій Лопушинський з комарнівського "Газовика". Допомагав хоча б сумки носити. Привезли в аеропорт, висадили і до побачення. Далі роби, що хочеш – купуй квитки за свої гроші. Потім на потяг – ледве завантажили мене. Нога набрякла… Приїхав до Діденка: "Тримай 100 доларів і лікуйся. До речі, тут варіант з "Карпатами" виник". "Та які "Карпати", мені 32 роки", – відповів я. Поїхав у Новояворівськ на збори, там зустрівся зі Степаном Юрчишиним та Юрієм Іванським, віце-президентом клубу. Контракт підписував на капоті автомобіля в бутсах після гри. "Через два дні матч у Вищій лізі", – повідомили мені. Виявилося, що на донецький "Металург" у старті виходжу. Інструктують: "Гратимеш проти їхнього форварда". Дивлюся, а це Покладок. "О, Пока, у тебе немає шансів", – попередив кума. "Карпати" виграли 2:0». — про те як у "Карпати" запросили після ФК "Львів" незадовго до 32-го дня народження в інтерв'ю Володимир Вільчинський: "Карпати" назавжди зі мною" (5 листопада 2021 року)