Візантійська імперія

Візанті́йська імпе́рія (Східна Римська імперія) — умовна історіографічна назва для пізньоантичної та середньовічної держави з самоназвою Царство Ромеїв (грец. Βασιλεία τῶν Ῥωμαίων), що виникла внаслідок розділу Римської імперії на східну та західну частини. Візантія існувала з 395 року (смерть римського імператора Феодосія I) до 1453 (захоплення Константинополя турками).
Цитати
[ред.]Візантійці були одним із найсерйозніших народів світу[1]. |
|||||
| — Андре Гійу, французький візантист |


| — Дженніфер Фретланд ВанВурст, «The Byzantine Empire» |
Ці землі, на яких ми живемо, ця родюча Анатолія, подібні до великої папки для виробництва творів мистецтва. Це папка, що містить культури та цивілізації, упорядковані файл за файлом. Від Гебеклі-Тепе, Еті, Лідії, Фрігії, Риму, Візантії, Сельджуків, Османської імперії і до наших днів, дух часу, який містить шари за шарами культури, шари за шарами цивілізації та купи мистецтва, гордо живе на цих землях[3]. |
|||||
| — Реджеп Таїп Ердоган |
Нашим призначенням є виправлення чужих гріхів[4]. |
|||||
| — Костянтин Великий (лат. Constantinus Magnus) (272 — 337), імператор Римської імперії, переніс столицю імперії до Константинополя |
Після падіння Західної Римської імперії в 476 році титул імператора зберігався за главою Візантійської імперії. У Західній Європі його відновив Папа Римський Лев III. Він коронував імператором у 800 році Карла Великого. Після розпаду імперії Карла титул перейшов у Німеччину. Його власники іменували себе імператорами Священної Римської імперії германської нації — державного утворення, яке існувало тільки на папері. Від ХV ст. цим титулом майже постійно володіли австрійські Габсбурги[5]. — Зі статті «Імперія і ми» |
|||||
| — Станіслав Кульчицький |
...проти волі та наказу імператора в Церкві взагалі нічого не може відбуватися[6]. |
...справедливо позбавляти земних благ тих, хто не поклоняється істинному Богові[8]. — закони імператора Юстиніана Великого усунули єретиків від усіх громадських посад |
|||||
| — імператор Юстиніан Великий |
Тільки Бог міг визначати, коли і як «усі невиліковно заражені самі по собі зазнають покарання»[9]. |
Зовнішня політика
[ред.]Іронія полягає в тому, що мало яка інституція отримала від татарського іга стільки користи, як православна церква. Степові правителі ставилися до неї цілком толерантно і навіть надавали податкові привілеї. (...) Опорою таких тісних стосунків виступав скріплений численними шлюбами союз візантійських імператорів із кипчацькими ханами, який тривав від другої половини ХІІІ століття до захоплення Константинополя турками в 1453 році[10]. |
|||||
| — Сергій Плохій |
Тісні зв'язки Золотої Орди і Візантії слід уважати принаймні однією з причин того, що більшість константинопольських патріярхів відмовлялися ділити Руську митрополію на дві частини або переносити престол у Велике князівство Литовське. ... Не дивно, що церква, підпорядкована Константинополю, підтримувала тих руських князів, які виступали за співпрацю з монголами[11]. |
|||||
| — Сергій Плохій |
Культура та освіта
[ред.]Якщо ми вимірюватимемо культуру за здатністю читати та писати широко серед мешканців (а не духовенства), то ми повинні дати візантійсько-слов'янському колу набагато вищу оцінку, ніж Заходу[14]. |
|||||
Jeśli mierzyć kulturę umiejętnością czytania i pisania rozpowszechnioną wśród mieszkańców (nie kleru), to trzeba przyznać kręgowi bizantyńsko-słowiańskiemu znacznie wyższe kwalifikacje niż Zachodowi. | |||||
| — Марія Яніон (1926 — 2020), польська письменниця |
Технології
[ред.]Константинополь був сповнений винахідників та ремісників. «Філософ» Лев Солунський виготовив для імператора Феофіла (829–842) золоте дерево, на гілках якого були штучні птахи, що махали крилами та співали, модель лева, який рухався та ревів, та заводну жінку, прикрашену коштовностями, яка ходила. Ці механічні іграшки продовжували традицію, представлену в трактаті Герона Александрійського (близько 125 р. н. е.), який був добре відомий візантійцям[15]. |
|||||
| — Дж. Р. Партінгтон, «A History of Greek Fire and Gunpowder» |
Медицина Візантії
[ред.]Кожен нужденний хворий «...був не тільки тілесна людина, яку вони приймали, але Сам Бог, що втілився в цьому ганебному і нещасному тілі». Тому доглядати хворих у Візантії не гребували навіть найзнатніші дами[16]. |
|||||
| — Сергій Сорочан, «Всесвітня історія. Візантійська імперія» |
Лікар зобов'язаний відкривати для користі людства все, що визнає верним на підставі досвіду. Мовчання в такому разі є гріхом і злочином. Він повинен відкинути убік будь-що особисте і керуватися лише любов'ю до істини[17]. |
|||||
| — Олександр із Тралл (прибл. 525-605рр.), видатний візантійський лікар |
Краще на суд ігемону, |
|||||
| — Паладій Олександрійський |
галерея
[ред.]-
Перстень-печатка Іоанна, Імператорський спатарій
-
Трахій на аспроні із зображенням Олексія I Комніна та його дружини Ірини Дукіни
-
400 р.
-
Візантія. Пара сережок
Примітки
[ред.]- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 284
- ↑ The Byzantine Empire (Capstone, 2012), p. 14
- ↑ Cumhurbaşkanı Erdoğan: Anadolu, sanat üretimi için büyük bir klasör gibidir
- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 29
- ↑ Станіслав Кульчицький. Імперія і ми
- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 30-31
- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 37
- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 107
- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 108
- ↑ а б С. Плохій. Походження слов'янських націй, 2017, с. 147
- ↑ С. Плохій. Походження слов'янських націй, 2017, с. 147-148
- ↑ Ostrowski, Muscovy and the Mongols, c. 138
- ↑ «Этническая интеграция в Восточной Европе в XIV веке», с. 22-29
- ↑ Maria Janion. Niesamowita Słowiańszczyzna, Wydawnictwo Literackie, Kraków 2007, p. 221.
- ↑ J. R. Partington. A History of Greek Fire and Gunpowder (Johns Hopkins UP, 1999), p. 13
- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 217
- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 209
- ↑ С. Сорочан. Візантійська імперія, 2022, с. 220
Див. також
[ред.]Джерела
[ред.]- Сергій Сорочан. Всесвітня історія. Візантійська імперія. — Харків: КСД, 2022. — 368 с. — ISBN 978-617-12-9323-6
- Сергій Плохій. Походження слов'янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі. — Київ: Критика, 2017. — 456 с. — ISBN 978-966-2789-02-7

