Перейти до вмісту

Візантійська імперія

Матеріал з Вікіцитат
Історична еволюція Східної Римської імперії з 476 по 1453 рік
Вікіпедія
Вікіпедія

Візанті́йська імпе́рія (Східна Римська імперія) — умовна історіографічна назва для пізньоантичної та середньовічної держави з самоназвою Царство Ромеїв (грец. Βασιλεία τῶν Ῥωμαίων), що виникла внаслідок розділу Римської імперії на східну та західну частини. Візантія існувала з 395 року (смерть римського імператора Феодосія I) до 1453 (захоплення Константинополя турками).

Цитати

[ред.]
  •  

Візантійці були одним із найсерйозніших народів світу[1].
Вони мудро ставилися до себе і свого оточення, будуючи на цьому уявлення про щастя — духовні основи свого життя, традиції, сім'ю, шлюб, виховання, освіту та науку.

  Андре Гійу, французький візантист
File:The so-called Imperial Gate Mosaics, late 9th to early 10th century CE. Hagia Sophia, Istanbul, Turkey. Byzantine emperor Leo VI bows before Christ Pantocrator (who is flanked by the Archangel Gabriel and Mary).jpg
Так звані мозаїки Імператорських воріт, кінець IX – початок X століття н. е. Собор Святої Софії, Стамбул, Туреччина. Візантійський імператор Лев VI схиляється перед Христом Пантократором (по обидва боки якого знаходяться архангел Гавриїл та Марія)
File:Emperor Leo VI detail (head).jpg
деталь мозаїки
  •  

Візантійська імперія стала теократією в тому сенсі, що християнські цінності та ідеали були основою політичних ідеалів імперії та тісно перепліталися з її політичними цілями[2].

  — Дженніфер Фретланд ВанВурст, «The Byzantine Empire»
  •  

Ці землі, на яких ми живемо, ця родюча Анатолія, подібні до великої папки для виробництва творів мистецтва. Це папка, що містить культури та цивілізації, упорядковані файл за файлом. Від Гебеклі-Тепе, Еті, Лідії, Фрігії, Риму, Візантії, Сельджуків, Османської імперії і до наших днів, дух часу, який містить шари за шарами культури, шари за шарами цивілізації та купи мистецтва, гордо живе на цих землях[3].

  Реджеп Таїп Ердоган
  •  

Нашим призначенням є виправлення чужих гріхів[4].

  Костянтин Великий (лат. Constantinus Magnus) (272 — 337), імператор Римської імперії, переніс столицю імперії до Константинополя
  •  

Після падіння Західної Римської імперії в 476 році титул імператора зберігався за главою Візантійської імперії. У Західній Європі його відновив Папа Римський Лев III. Він коронував імператором у 800 році Карла Великого. Після розпаду імперії Карла титул перейшов у Німеччину. Його власники іменували себе імператорами Священної Римської імперії германської нації — державного утворення, яке існувало тільки на папері. Від ХV ст. цим титулом майже постійно володіли австрійські Габсбурги[5]. — Зі статті «Імперія і ми»

  — Станіслав Кульчицький
  •  

...проти волі та наказу імператора в Церкві взагалі нічого не може відбуватися[6].
проголошено на Церковному Соборі 536 р. Відповідно до ідеї теократичної монархії, «звертання до імператора «кіріос» — «господь», котре було прийнято для Христа, стало нормою серед християн, а згодом було перенесено і на державних службовців».

  •  

Пам'ятай про смерть[7].
під час церемонії імператора придворні декілька разів вигукували це нагадування, щоб імператор пам'ятав, що він прах і обернеться у прах після смерті, тому мусить упокорювати гордіню. Цьому допомагав акакій з прахом та землею. (там само)

  •  

...справедливо позбавляти земних благ тих, хто не поклоняється істинному Богові[8]. — закони імператора Юстиніана Великого усунули єретиків від усіх громадських посад

  — імператор Юстиніан Великий
  •  

Тільки Бог міг визначати, коли і як «усі невиліковно заражені самі по собі зазнають покарання»[9].
щодо захисту єретиків. Погрожували християнам Божим гнівом і винищенням — «непримиренною війною у всесвіті», якщо вони надумають бажати зла єретикам і тим більше вбивати їх.

Зовнішня політика

[ред.]
  •  

Іронія полягає в тому, що мало яка інституція отримала від татарського іга стільки користи, як православна церква. Степові правителі ставилися до неї цілком толерантно і навіть надавали податкові привілеї. (...) Опорою таких тісних стосунків виступав скріплений численними шлюбами союз візантійських імператорів із кипчацькими ханами, який тривав від другої половини ХІІІ століття до захоплення Константинополя турками в 1453 році[10].

  Сергій Плохій
  •  

Тісні зв'язки Золотої Орди і Візантії слід уважати принаймні однією з причин того, що більшість константинопольських патріярхів відмовлялися ділити Руську митрополію на дві частини або переносити престол у Велике князівство Литовське. ... Не дивно, що церква, підпорядкована Константинополю, підтримувала тих руських князів, які виступали за співпрацю з монголами[11].
«Лише кілька прозахідних патріярхів дослухалися до вимог литовців і поляків стосовно заснування окремих митрополій у їхніх землях»[10][12][13].

  — Сергій Плохій

Культура та освіта

[ред.]
  •  

Якщо ми вимірюватимемо культуру за здатністю читати та писати широко серед мешканців (а не духовенства), то ми повинні дати візантійсько-слов'янському колу набагато вищу оцінку, ніж Заходу[14].

 

Jeśli mierzyć kulturę umiejętnością czytania i pisania rozpowszechnioną wśród mieszkańców (nie kleru), to trzeba przyznać kręgowi bizantyńsko-słowiańskiemu znacznie wyższe kwalifikacje niż Zachodowi.

  Марія Яніон (1926 — 2020), польська письменниця

Технології

[ред.]
  •  

Константинополь був сповнений винахідників та ремісників. «Філософ» Лев Солунський виготовив для імператора Феофіла (829–842) золоте дерево, на гілках якого були штучні птахи, що махали крилами та співали, модель лева, який рухався та ревів, та заводну жінку, прикрашену коштовностями, яка ходила. Ці механічні іграшки продовжували традицію, представлену в трактаті Герона Александрійського (близько 125 р. н. е.), який був добре відомий візантійцям[15].

  — Дж. Р. Партінгтон, «A History of Greek Fire and Gunpowder»

Медицина Візантії

[ред.]
  •  

Кожен нужденний хворий «...був не тільки тілесна людина, яку вони приймали, але Сам Бог, що втілився в цьому ганебному і нещасному тілі». Тому доглядати хворих у Візантії не гребували навіть найзнатніші дами[16].

  — Сергій Сорочан, «Всесвітня історія. Візантійська імперія»
  •  

Лікар зобов'язаний відкривати для користі людства все, що визнає верним на підставі досвіду. Мовчання в такому разі є гріхом і злочином. Він повинен відкинути убік будь-що особисте і керуватися лише любов'ю до істини[17].
«такі слова можна вважати основним постулатом медичної освіти та лікарської діяльності у Візантії»

  — Олександр із Тралл (прибл. 525-605рр.), видатний візантійський лікар
  •  

Краще на суд ігемону,
що карає смертю лиходіїв,
Відданим бути, ніж тобі в руки,
Геннадій потрапити:
Той, за законом караючи, розбійникам
голови рубає,
Ти ж, невинних гублячи,
з них ще й оплату береш.[18].
епіграма «На хірурга», кінець IV – початок V ст.

  — Паладій Олександрійський

галерея

[ред.]

Примітки

[ред.]

Див. також

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Сергій Сорочан. Всесвітня історія. Візантійська імперія. — Харків: КСД, 2022. — 368 с. — ISBN 978-617-12-9323-6
  • Сергій Плохій. Походження слов'янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі. — Київ: Критика, 2017. — 456 с. — ISBN 978-966-2789-02-7