Войнов Юрій Миколайович

Войнов Юрій Миколайович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Микола́йович Во́йнов (29 листопада 1931, селище Калінінське, Московська область, Російська РФСР, СРСР — 22 квітня 2003, Київ, Україна) — радянський футболіст, півзахисник, радянський і український тренер. Один із найкращих правих хавбеків світу кінця 1950-х — початку 1960-х років. Чемпіон Європи у складі збірної СРСР (1960).

Заслужений майстер спорту СРСР (1959). Заслужений тренер Української РСР (1968).

Цитати

«Отже, після нетривалих експериментів зі складом тренери все-таки повернулися до варіанта команди зразка 1957-58 років, котра брала участь у чемпіонаті світу-58 у Швеції. Регламент змагань був тоді простіший, ніж тепер: усе починалося з матчів 1/8 фіналу, коли нашими суперниками виявилися угорці. За великим рахунком, усе вирішилося ще в Москві, де ми виграли — 3:1, а в Будапешті «дотисли» суперників — 1:0, причому того м’яча удалося забити мені. Потім мали зустрічатися з іспанцями, але в справу втрутилася велика політика: диктатор Франко не дозволив своїм футболістам зустрічатися з «радянцями». І ми автоматично вийшли до фінальної частини турніру». — про відбірковий турнір до чемпіонату Європи 1960 року в інтерв’ю Віктору Браницькому Золотий фінал у парку принців (4 червня 2001 року)

«Я б так не стверджував, бо в складі нашого суперника виступало ціле сузір’я великих майстрів: Шройф, Масопуст, Поплухар, Бубник, Новак. Через два роки на чемпіонаті світу в Чилі, завоювавши «срібло», вони довели, що були гравцями світової величини. А в марсельській зустрічі переломним моментом виявився взятий Яшиним пенальті. Його за рахунку 1:0 на нашу користь не реалізував Бубник. Безумовно, чехословацькі футболісти психологічно надломилися. Що дозволило Валентинові Іванову забити свій другий м’яч у зустрічі, а Вікторові Понєдєльніку поставити остаточну крапку. — А от інший півфінал, що проходив у столиці Франції, завершився сенсаційно. Збірна Югославії, програючи французькій команді за 20 хвилин до кінця зустрічі — 2:4, зробила буквально неможливе — вирвала перемогу (5:4)! Напевно, ви були задоволені таким підсумком? Адже уникли зустрічі з господарями турніру у фінальному матчі. — У фіналі однаково з ким грати. До того ж ми одержали в суперники команду вольову і напрочуд завзяту. З югославами нам завжди важко гралося. Кожен із нас, напевно, пам’ятав про драматичні події Олімпіади-52 у Гельсінкі, коли радянська збірна в зустрічі з югославськими футболістами спочатку звела матч унічию — 5:5, а наступного дня поступилася в переграванні — 1:3. За що базовий клуб збірної — московський ЦДКА — був просто знищений товаришем Сталіним». — про півфінальний поєдинок з командою Чехословаччини на ЧЄ-1960 в інтерв’ю Віктору Браницькому Золотий фінал у парку принців (4 червня 2001 року)

«На тренувальній базі збірної Франції в Шантільї. Працювали в спокійній атмосфері. Отут величезна заслуга нашого тренера, мудрого Гаврила Дмитровича Качаліна та начальника команди Андрія Петровича Старостіна .Це вони створили необхідну атмосферу добра й взаєморозуміння. Ніхто нікого не нервував зайвими розмовами про значення зустрічі. Цілком достатньо було нагадування Старостіна про те, що для переважної більшості з нас — гравців уже зрілих і досить вікових — другого такого шансу в житті не трапиться». — про те, як готувалися до головного випробування в інтерв’ю Віктору Браницькому Золотий фінал у парку принців (4 червня 2001 року)

«Так. Адже замін тоді просто не передбачалося: одинадцять футболістів, котрі виходили на поле, повинні були дограти матч до кінця. І якби Лев Яшин раптом дістав травму й не зміг продовжити зустріч, то місце у воротах зайняв би Метревелі, який краще від решти польових гравців підходив на цю роль». — про те, що запасним воротарем на фінальний матч був призначений форвард Слава Метревелі в інтерв’ю Віктору Браницькому Золотий фінал у парку принців (4 червня 2001 року)

«...Погода була не з приємних: дув холодний вітер і йшов дрібний дощ. І аншлаг не спостерігався: невдача французів у півфіналі знизила інтерес парижан до розв’язки турніру. Спочатку глядачі особливих емоцій не виявляли, поводилися нейтрально. Вболівати за югославів, які позбавили Францію фіналу, вони вочевидь не хотіли. Та й підтримувати радянську команду спочатку теж було непросто: у першому таймі нас довго не залишало хвилювання, і югослави мали помітну перевагу. Один тільки Яшин грав упевнено й ефектно. Але й він виявився неспроможний, коли центрфорвард Галич завдав удару головою і м’яч, зачепивши когось із наших оборонців, улетів у сітку — 0:1 після першого тайму». — про за кого вболівали трибуни в інтерв’ю Віктору Браницькому Золотий фінал у парку принців (4 червня 2001 року)

«Напевно, за рахунок нашого традиційного козиря — кращої фізичної готовності. До цього додам вольові якості, які виявилися вищими у нас. Старостін у перерві нагадав, що йде прямий радіорепортаж на Союз, що вся країна не спить біля приймачів. Це дуже вплинуло. Ми завелися, а югослави цього вочевидь не очікували. Коли після удару Валентина Бубукіна метрів з 30 воротар не втримав слизького м’яча, а Метревелі добив його у ворота, картина гри різко змінилася, і стадіон почав відверто вболівати за нас. Гол, хоч і шокував югославів, однак їх не зломив. А от на додатковий тайм суперників уже не вистачило». — про те, за рахунок чого вдалося зламати хід боротьби після перерви в інтерв’ю Віктору Браницькому Золотий фінал у парку принців (4 червня 2001 року)

«Усе відбувалося так: Яшин викинув м’яча далеко в поле, я його підхопив, обіграв Матуша й відправив у прорив лівим флангом Михайла Месхі. Той у своїй звичній манері «накрутив» двох оборонців і прострелив в район 11-метрової позначки, куди паралельним курсом буквально летів Понєдєльнік. Високий стрибок, удар головою — 2:1! Перемога!» — про те, як взяв участь у переможній атаці збірної команди СРСР в інтерв’ю Віктору Браницькому Золотий фінал у парку принців (4 червня 2001 року)