Перейти до вмісту

Бібліотека спалених книг

Матеріал з Вікіцитат

«Бібліотека спалених книг» — роман Бріанни Лабускес, дія якого розгортається під час Другої світової війни. У центрі сюжету — історії трьох жінок, об’єднаних вірою в силу книг, що здатні дарувати надію та перемагати навіть у найтемніші часи.

Цитати

[ред.]
  •  

— Хлопці беруть ці книжки з собою в бій, — сказала вона якомога спокійніше, щоб досягти сильнішого ефекту. Вів не намагалась вивільнити руку. Може, так він відчує її рівний пульс, її непохитну відданість справі. — Минулого тижня один чоловік надіслав мені примірник «Пригод Тома Соєра», на якому залишились плями крові. Він надіслав книжку на знак вдячності — його побратим реготав, читаючи її, а наступного дня загинув у бою.

Вів зробила невелику паузу і продовжила:

— Але якби ваш закон прийняли на кілька місяців раніше, в того хлопця не було б цієї книги[1].

  •  

Іноді в довгі самотні ночі Вів сумувала за метеликами в животі, котрі відчувала тільки раз у житті. Коли на душі було особливо тяжко, їй так хотілося зустріти дотепного привабливого чоловіка, котрий дав би їй відчуття, що все можливо, — відчуття, від якого в неї теж паморочилося б у голові, як у всіх навколо.

А потім згадувала, який біль залишили по собі примари тих метеликів у животі, і думала про те, що кожен новий друг чи подруга приносили їй внутрішнє тепло. Вона врешті зрозуміла — хоч на це й пішло кілька років, — що любов — це не обов’язково весілля, шлюб. Пити разом коктейлі й пліткувати наприкінці загалом невдалого дня — це теж любов[1].

  •  

— Хіба зараз не дивний час, щоб закохуватись?

— А може, зараз найкращий час, щоб закохатись? — запитав у відповідь Люсьєн, як справжній парижанин. Він був з тих, хто любить Париж літніми вечорами, з трояндами і шоколадом. — Хіба є краща причина для боротьби, ніж кохання[1]?

  •  

Книжки — це наш спосіб залишити по собі слід на землі, правда ж? Вони свідчать про те, що ми тут жили, ми кохали і сумували, сміялися і помилялися. Ми існували. Так, їх можна спалити, але прочитане не стирається з пам’яті. Книжки продовжують жити у цій бібліотеці, та найважливіше те, що вони стають безсмертними завдяки усім, хто їх прочитав[1].

  •  

Смисл хорошої битви не завжди в перемозі. Іноді він у тому, щоб показати світу, що є люди, готові боротися[1].

  •  

Написані слова не зникнуть, якщо їх просто спалити. Не можна просто так стерти ідеї. Не можна стерти людей. Якщо спалити книжки про те, що тобі не подобається або чого ти не розумієш, це не означає, що цих речей більше не існує.

— Яка у вас улюблена книжка?

— Улюблена книжка? — повторила бібліотекарка, вмощуючись на табуретці. — Як на мене, це наче обирати улюблений момент у житті. Можна назвати один, але це не означає, що немає сотні інших, не менш хороших[2].

  •  

Війна тривала так довго, стільки років були сповнені страждань, самопожертви, страху, втрат і болю, тупої монотонної безпорадності. Але ніщо не зламало їх. Навіть у найтяжчі дні, в час найбільшої туги, в час повної виснаженості, люди примудрялися в дрібничках знаходити непохитну надію і натхнення, що давали сили робити ще один крок. І ще один[2].

  •  

Війна завжди забирає всі ці дрібнички й підсилює те, що залишилось. У війну не буває дрібних роздратувань і невеликих святкувань. Тільки любов і ненависть, страх і хоробрість, поезія і руйнація — жодних компромісів, тільки крайнощі[2].

Примітки

[ред.]