Боклач Катерина Володимирівна
| Катерина Боклач | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Катерина Боклач (нар. 16 січня 2004) — українська футболістка, воротарка французького футбольного клубу «Нант».
Цитати
[ред.]2025
[ред.]Було невеличке хвилювання на початку, тому що я відчувала відповідальність, незважаючи на те, що це товариський матч. Кожен результат, навіть таких дружніх поєдинків, входить в історію збірної. Але в процесі гри, коли в мене з'явилися дії з м'ячем, я це відпустила. Старалася грати впевнено й холоднокровно, і потім це переживання пішло зовсім. Я знала, що все вмію й можу це показати[1]. — Про товариський матч проти Румунії, що проходив у межах підготовки до відбору на чемпіонат світу |
Він для мене легендарний воротар. Можна сказати, ікона нашої чоловічої збірної. Подобається з ним працювати. Я була, чесно кажучи, здивована, тому що йому 48 років, але він, як на мене, дуже сучасний тренер. Завжди вчиться, підлаштовується під реалії сучасного футболу[1]. — Про тренера воротарок збірної України Андрія Диканя |
Воротарська позиція складна тим, що голкіперок зазвичай не змінюють. Якщо основна воротарка видає гарний перформанс, головний тренер не буде розглядати когось на заміну. |
[Емілі] наразі в піковій формі. Їй 28 років. Я раніше чула, що у воротарок найкраща форма настає пізніше, ніж у польових гравчинь. І зараз вона на вершині, одна з найкращих у нашому дивізіоні. Тому коли це об'єктивно, я це підтримую та приймаю. Навпаки, я вдячна долі за те, що працюю з нею. |
Звичайно, завжди хочеться грати. Але наразі я максимально задоволена тією позицією, в якій перебуваю. Це перший дивізіон Франції, найвища ліга однієї з найкращих європейських країн у жіночому футболі. І навіть тренуватися щодня зі спортсменками, які грали в топових клубах — таких як «Париж», ПСЖ, «Монпельє» — це дуже круто. Інтенсивність зашкалює, гравчині дуже досвідчені. Я відчуваю сильний розвиток у тренувальному процесі, тому для мене в кайф перебувати тут[1]. — Про постійне перебування на лаві запасних |
З переходом у «Нант» я почала прогресувати в грі ногами. Тут зовсім інший стиль, ніж в Україні, де футбол більш вертикальний, побудований на довгих передачах, боротьбі й підборі. А тут футбол наближений до іспанського, дуже технічний. Усе йде через коротку, середню передачі. Усе побудовано на тактиці. Наш тренер [Ніколя Шабо] любить іспанський футбол і «тікі-таку»[1]. |
Ми часто тренуємося з польовими гравчинями, просто ногами. І навіть тактика нашого білдапу від воріт ніколи не прив'язана до довгих передач і вертикальної гри. Стараємося розхитати суперника. І ми, воротарки, беремо в цьому безпосередню участь. Я кайфую від цього стилю футболу[1]! |
Можемо й повинні вигравати в таких команд. Але в нас були деякі кадрові втрати, тому це був не зовсім основний склад. Що стосується пропущеного м'яча, він був досить складний. Як би я не зіграла, в мене, на жаль, не було шансів урятувати [ворота][1]. — Про нічию з Румунією |
Раніше воротарі не грали ногами так, як зараз. Вони були більш оборонними гравцями, грали більше на лінії воріт. Зараз голкіпери постійно повинні допомагати команді в білдапах, страхувати, грати на передачах, забирати мʼячі. Це вже більш тактичні дії. Андрій Олександрович має те саме бачення, і мені це подобається. Він старається на кожних зборах по максимуму дати нам цінної інформації, наскільки це можливо за такий короткий проміжок часу[1]. |
Тренери казали, що беруть мене з перспективою: якщо одного дня ми втратимо першу воротарку й вона перейде на вищий рівень, в інший клуб, то я зможу її замінити. Вони казали, що їм подобається мій профіль, що я молода й на свій вік круто розвиваюся. Завжди тримаю ці слова в голові. Я повинна бути тут і мати довіру від тренерів, щоб стати основною голкіперкою[1]. — Про перехід у «Нант» |
Примітки
[ред.]
