Бо́йки, самоназва: верховинці, горальці, підгіряни (пол.Bojkowie, словац.Bojkovia, чеськ.Bojkové, нім.Bojken, рос.Бойки) — етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат («Бойківщина»).
Що негода, що той дощ, якщо в бойків свято! –
В нагороду буде борщ і гостей багато!
У Карпатах йдуть дощі... Парубки дівчата,
вже зварились кулеші, будемо гуляти![2] — «Якщо в бойків свято»
Бойківські фестини,
Бойківські гуляння
Будуть до світання!
Тут зібрались нині
На спів-полонині
Бойківські родини,
Бойківська рідня! –
То будуть гуляння,
Будуть до світання![4] — «Бойківські фестини»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
Не було й нема вагання,
Бо приходить раз кохання;
Де узвори-крутогори —
Рута-шавлія цвіте.
Не знайдеш такої вроди,
Хоч всю землю обійди;
Бойківчанко, моя доле,
Дай напитися води![5] — «Бойківчанка»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
Загоїлась щойно рана,
Та вже інша, ой, болить! –
Так багато бойківчанок,
І до всіх мене кортить![6] — «Бойківчанок так багато...»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
Вечір, танці на загаті –
Танцювати то не гріх! –
Бойківчанок так багато:
Я кохаю вас усіх![6] — «Бойківчанок так багато...»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
Кажуть мама, кажуть тато,
Щоб женивсь... – Ой, буде сміх! –
Бойківчанок так багато,
Як женитись, то на всіх![6] — «Бойківчанок так багато...»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
В Прикарпатті, у Карпатах
Бойківчаночки кирпаті–ледь...
І усі вони красуні,
І до усмішки ласуні, йой! –
Усміхаються мені![7] — «Бойківчаночки, що усміхаються»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
Бойко-тесля, бойко теше,
Із колоди чинить брус,
Брус до бруса — буде терем! —
Мріє бойко й дме у вус.
Ой, гей, гей, гей, гей! —
Мріє бойко й дме у вус.[8] — «Бойко-тесля»
— Т. Василько (Василь Ткачик)
Бойки — найзагадковіше українське плем'я. Родовід бойків так глибоко загубився у віках, що історики, два століття поспіль нишпорячи по літописах та карпатській землі, ніяк не можуть достеменно визначити: хто такі бойки, де їхнє коріння і чому вони так називаються. Навіть кордони розселення цього племені дотепер називають умовними, оскільки люди з бойківського прикордоння або цураються нині свого імені, або давно переселені з батьківського краю.[9]