Барбара Космовська

Барбара Космовська

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Барбара Космовська (пол. Barbara Kosmowska; нар. 24 січня 1958, Битів, Поморське воєводство) — польська письменниця, поетеса, літературознавиця, пише твори та створює радіопередачі для дітей та підлітків, авторка роману «Українка» (2011).

Цитати

В «Бубі» я могла собі дозволити певну особисту дистанцію. Я її написала, щоб сказати молоді: «Ви прекрасні й буваєте мудрішими від нас, дорослих». На щастя, я була недосконалою мамою, яка це зауважила. Колись мені видавалось, що я завжди маю рацію. Мені хотілося, щоб дівчатка оцінювали світ моїми словами, бо вважала, що мої слова і думки є для них найкращими. [...] Тож коли я писала «Бубу», зумисне зробила її маму письменницею, з єдиною різницею, що вона пише фатальні романи. Таким чином я намагалась себе скарикатуризувати. Для виправдання додам, що я знала, в якій школі і класі вчаться мої дівчата, хоч і не відвідувала батьківські збори.

Мені здається, українська молодь – більш спонтанна, а польська – більш манірна, або ж засоромлена. Судячи з літературних зустрічей, роблю висновок, що молодь в Україні є дуже щирою і менш розбалувана, а водночас дуже всотує те, що відбувається, легше сприймає і більше цікавиться. Єдине, що точно є спільного і тут, і там – мене завжди оточують дівчата, рідко коли в натовпі знайдеться зацікавлений хлопець…

Мені здається, що сучасна молодь – складна. Непорозуміння між поколіннями часто виникають з речей не завжди від нас залежних, бо беруться з реалій нашого життя. Ми, дорослі прагнемо для них як найкраще, але забуваємо, що це краще не завжди таким є. Вони ростуть, а ми на старість набираємося вад. Тому у книжках я завжди шукаю виправдання для молоді, намагаюсь показати їх як інший тип людей, що живе на трохи іншій планеті, і варто було б, щоб дорослі підівчили мову, якою на тій планеті спілкуються. Це багато спрощує. Вони втікають в інтернет лише тому, що наші мови дуже відрізняються. Вони дуже підпорядковані медіа. Ми мали подвір’я і книжки в бібліотеці, час на фантазії. Їх будують комп’ютери, ігри, смаки, моди, журнали… Вони обирають маси, а не нас, бо з ними порозуміються, з нами – не завжди.

Мені хотілось показати, що навіть у складні моменти ми вміємо знайти у собі багато любові, співчуття і вразливості. Для мене як для автора – це було найважливіше. Щоб усвідомити читачеві, що життя може поточитися як завгодно, але насправді – тільки від нас залежить чи знайдемо у собі силу в нещасті збудувати новий і прекрасний світ. Тому ризикну, але скажу, що попри драматизм – ця книжка дуже оптимістична. — Про книжку «Позолочена рибка

Найчастіше критично читає свіжі рукописи моя старша – Іва, яка професійно займається перекладами, закінчила фінську філологію і живе у Гельсінки. Вона дуже вразлива літературно і мудра критично. Рідко коли не погоджуємось. Вона читає те, що я пишу, з певною дистанцією. До пори до часу я сподівалась, що це буде одностороння співпраця і навіть тішилась, що можу скористатись з послуг старшої доньки. Але згодом отримала листа з додатком на 400 сторінок з підписом: «Час реваншу. Бажаю приємного читання. Це повість дуже патологічна, бо тут, у Фінляндії, усі закінчують життя самогубством. Гарного дня. Іва». Тоді я зрозуміла, що моє життя – це не булка з маслом.

Назва книжки для мене дуже важлива і значуща. Під час написання цього роману я усвідомила дуже важливу річ: моя героїня, не залежно від того хоче вона цього чи ні, перестає бути дитиною, життя починає пропонувати їй власні сценарії, і заздалегідь зрозуміло, що не усі з них матимуть хеппі-енд. Назва є символічною, бо «Золота рибка» – це казка, а «Позолочена рибка» – не обов’язково. І саме цей мотив з’являється у стосунках Аліції з братом. — Про книжку «Позолочена рибка»

Післявоєнне покоління, молоді жінки, як усі ми, повинні бути вільними від відповідальності за те, що було колись. Але пам’ять є. Ознака «українка», «росіянка» викликає подібну реакцію як в Україні «поляк», «німець» чи «росіянин» які не обов’язково асоціюються з чимсь історично милим. Делікатно граю у повісті з цими справами. Бо ж ідеться про те, аби показати, що приїздять до нас молоді люди, які не мають уже нічого спільного з історією, в якій брали участь наші предки. — Про повість «Українка»

Яскравих прототипів доньок у книжках немає, але Луція з повісті «Вгору ріки» має щось від Іви, ще тієї, яка закінчувала школу. Вона була така ж наївна і переконана, що світ добрий. Натомість найбільше клопотів мали доньки з «Приватною територією» – повістю, якої не має на українському ринку, але яка є бестселером в Польщі. Це було щось на кшталт «Щоденника Бріджит Джонс» але у формі полеміки, яка демонструє, як функціонує полька за 40. Тут героїня Ванда має дві доньки – Балладину і Аліну. Це алюзія до драми Словацького у якій Балладина вбиває Аліну, коли вони йдуть по малину. В романі вбивства немає, хоча імена таки мають значення.