Досвід Лівану може бути корисний нам, особливо тоді, коли почнуть заживати рани. <...> Планую продовжити польові дослідження. Для цього вчу арабську, бо все, що мені скажуть про війну англійською буде «з етикетом»[1].
Дві фундаментальні риси домодерної ситуації: по-перше, ніде й ніколи не існували чисто одномовні землі; по-друге, мова не слугувала критерієм ані національної належності, ані імперської лояльності.[2] — Існувала ще lingua franca (мова міжетнічного спілкування): латинська чи арабська (середньовіччя), французська (XVIIст.), німецька (центральна Європа XIXст.), англійська (мова дипломатії XXст.).
Я часто кажу – а дехто може це розцінити як провокацію, – що ми повинні арабізувати французьку за однієї умови: ми повинні зробити це бездоганно або іншими словами, поетично[3][4].
— Ассія Джебар (1936-2015), алжирська письменниця і кінорежисерка
Чарівну силу сучасному численню дали три винаходи: арабські цифри, десяткові дроби і логарифми.[5]
— Флоріан Кеджорі (1859—1930), швейцарсько-американський історик математики.
...для Джебар казки Шахерезади – це винахід мови, яка дозволяє жінці залишитися собою, залишитися живою, бо, як пам’ятаємо, Шахерезада ризикувала життям[6]. — Кредо Джебар: жінки повинні говорити, жінки повинні говорити багато, бо вони не говорили цілими століттями, а якщо і говорили, то це говоріння не було відчитано як їхня мова, а просто як переказ або розвага. Тут вона звертається до образу Шахерезади, яку часто трактують як ту, що розважає.
Це арабське поняття, яке стало частиною франко-алжирського словника: “demander l`aman”. Зміст його можна збагнути через подвійні переклади і завдяки авторським поясненням у дужках: це значить «підкоритися, щоб отримати захист»[4]. — З есею «Ассія Джебар». «У її прозі часто виринає один вираз, який скидається на французький, але ним не є.»
Імпульси, чітко помітні на перших етапах Арабської весни та в «кольорових революціях», указують на моральне ядро сучасної ліберальної демократії. Такі політичні системи ґрунтуються на подвійному принципі свободи і рівності.[7] — Рівність передбачає як рівну негативну свободу від зловживання з боку держави, так і рівну позитивну свободу брати участь у самоуправлінні, здійсненні влади й економічному обміні.(там же)
