Анна Кареніна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Титульний аркуш видання 1878 року
Commons
Вікісховище має мультимедійні дані за темою:

«А́нна Каре́ніна» — другий роман Льва Толстого про трагічну любов заміжньої дами Анни Кареніної і офіцера Вронського на тлі щасливого сімейного життя дворян Костянтина Левіна і Кіті Щербацької. Маштабна картина вдач і побуту дворянського середовища Петербурга і Москви другої половини XIX століття, що поєднує філософські роздуми автора з передовими в російській літературі психологічними замальовками, а також сценами з життя селян.

Цитати з роману[ред.]

  •  

Копаючись у своїй душі, ми часто викопуємо таке, що там лежало б непомітно.

 

Копаясь в своей душе, мы часто выкапываем такое, что там лежало бы незаметно.[1]

  — Олексій Вронський
  •  

Усі щасливі сім'ї схожі один на одного, кожна нещаслива сім'я нещасна по-своєму.

 

Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему.[1]

  •  

... якщо любиш, то любиш всю людину, якою вона є, а не якою я хочу, щоб вона була.

 

... если любишь, то любишь всего человека, какой он есть, а не каким я хочу, чтоб он был.[1]

  — Доллі Оболонська
  •  

Він не міг довго дивитися на неї, як на сонце, але бачив її, як сонце, і не дивлячись.

 

Он не мог подолгу смотреть на неё, как на солнце, но видел её, как солнце, и не глядя.[1]

  •  

Для того, щоб пізнати любов, треба помилитися і потім поправитися.

 

Для того, чтоб узнать любовь, надо ошибиться и потом поправиться.[1]

  — Княгиня Бетсі
  •  

Любов... — повторила вона повільно, внутрішнім голосом, і раптом, в той же час, як вона відчепила мереживо, додала: — Я тому й не люблю цього слова, що воно для мене занадто багато значить, більше набагато, ніж ви можете зрозуміти, — і вона глянула йому в обличчя. — До побачення!

 

Любовь... — повторила она медленно, внутренним голосом, и вдруг, в то же время, как она отцепила кружево, прибавила: — Я оттого и не люблю этого слова, что оно для меня слишком много значит, больше гораздо, чем вы можете понять, — и она взглянула ему в лицо. — До свиданья![1]

  — Анна Кареніна
  •  

Всьому виною ця дурна усмішка.

 

Всему виной эта глупая улыбка.[1]

  — Степан Облонський
  •  

Єдиний порятунок від людей — приховати від них свої рани.

 

Единственное спасение от людей — скрыть от них свои раны.[1]

  •  

Він знав, що для нього всі дівчата в світі поділяються на два сорти: один сорт — це всі дівчата в світі, крім неї, і ці мають всі людські слабкості, і дівчата дуже прості; інший сорт — вона одна, яка не має ніяких слабкостей і понад усе людське.

 

Он знал, что для него все девушки в мире разделяются на два сорта: один сорт — это все девушки в мире, кроме её, и эти имеют все человеческие слабости, и девушки очень обыкновенные; другой сорт — она одна, не имеющая никаких слабостей и превыше всего человеческого.[1]

  •  

Він зрозумів, що вона не тільки близька йому, але що він тепер не знає, де кінчається вона і починається він. — Левін про Кіті

 

Он понял, что она не только близка ему, но что он теперь не знает, где кончается она и начинается он.[1]

  •  

Повагу вигадали для того, щоб приховувати пусте місце, де повинна бути любов.

 

Уважение выдумали для того, чтобы скрывать пустое место, где должна быть любовь.[1]

  — Анна Кареніна
  •  

Степан Облонський: — Припустимо, ти одружений, ти любиш дружину, але ти захопився іншою жінкою...
Костянтин Левін: — Вибач, але я рішуче не розумію цього, як би... все одно як не розумію, як би я тепер, наївшись, тут же пішов повз калачну і вкрав би калач.

 

Степан Облонский: — Положим, ты женат, ты любишь жену, но ты увлёкся другою женщиной...
Константин Левин: — Извини, но я решительно не понимаю этого, как бы... всё равно как не понимаю, как бы я теперь, наевшись, тут же пошёл мимо калачной и украл бы калач.[1]

  •  

Він дивився на неї, як дивиться людина на зірвану нею і зів'ялу квітку, в якій вона ніяк не дізнається красу, за яку вона зірвала і знищила її. І, незважаючи на те, він відчував, що тоді, коли любов його була сильнішою, він міг, якби сильно захотів цього, вирвати цю любов зі свого серця, але тепер, коли, як в цю хвилину, йому здавалося, що він не відчував любові до неї, він знав, що зв'язок його з нею не може бути розірваний.

 

Он смотрел на нее, как смотрит человек на сорванный им и завядший цветок, в котором он с трудом узнает красоту, за которую он сорвал и погубил его. И, несмотря на то, он чувствовал, что тогда, когда любовь его была сильнее, он мог, если бы сильно захотел этого, вырвать эту любовь из своего сердца, но теперь, когда, как в эту минуту, ему казалось, что он не чувствовал любви к ней, он знал, что связь его с ней не может быть разорвана.[1]

  •  

Ніколи не пізно покаятися.

 

Никогда не поздно раскаяться.[1]

  — Олексій Вронський
  •  

Двигун всіх наших дій є все-таки особисте щастя.

 

Двигатель всех наших действий есть всё-таки личное счастье.[1]

  — Костянтин Левін
  •  

Але я одружений, і повір, що, пізнавши одну свою дружину (як хтось писав), яку ти любиш, ти краще дізнаєшся всіх жінок, ніж якби ти знав їх тисячі.

 

Но я женат, и поверь, что, узнав одну свою жену (как кто-то писал), которую ты любишь, ты лучше узнаешь всех женщин, чем если бы ты знал их тысячи.[1]

  — Серпуховський
  •  

Вам може подобатися або не подобатися мій спосіб життя, але мені це абсолютно все одно: ви повинні поважати мене, якщо хочете мене знати.

 

Вам может нравиться или не нравиться мой образ жизни, но мне это совершенно все равно: вы должны уважать меня, если хотите меня знать.[1]

  — Олексій Вронський
  •  

Ви це не можете зрозуміти; вам, чоловікам, вільним і вибираючим, завжди ясно, кого ви любите. Але дівчина в положенні очікування, з цим жіночим, дівочим соромом, дівчина, яка бачить вас, чоловіків, здалеку, приймає все на слово, — у дівчини буває і може бути таке відчуття, що вона не знає, що сказати.

 

Вы это не можете понять; вам, мужчинам, свободным и выбирающим, всегда ясно, кого вы любите. Но девушка в положении ожидания, с этим женским, девичьим стыдом, девушка, которая видит вас, мужчин, издалека, принимает всё на слово, — у девушки бывает и может быть такое чувство, что она не знает, что сказать.[1]

  — Дар'я Облонська
  •  

Це не туга, не нудьга, а набагато гірше. Начебто все, що було доброго в мені, все сховалося, а залишилося одне саме бридке.

 

Это не тоска, не скука, а гораздо хуже. Как будто всё, что было хорошего во мне, всё спряталось, а осталось одно самое гадкое.[1]

  — Дар'я Облонська
  •  

Степан Облонський: — Жінки, бач, це такий предмет, що, скільки ти не вивчай її, все буде абсолютно нове.
Костянтин Левін: — Так вже краще не вивчати.
Степан Облонський: — Ні. Якийсь математик сказав, що задоволення не у відкритті істини, але в шуканні її.

 

Степан Облонский: — Женщины, видишь ли, это такой предмет, что, сколько ты ни изучай её, всё будет совершенно новое.
Константин Левин: — Так уж лучше не изучать.
Степан Облонский: — Нет. Какой-то математик сказал, что наслаждение не в открытии истины, но в искании её.[1]

  •  

Людина віруюча не може бути нещасливою, тому що вона не одна.

 

Человек верующий не может быть несчастлив, потому что он не один.[1]

  — Княгиня Лідія Іванівна
  •  

Якщо добро має причину, воно вже не добро; якщо воно має наслідок — нагороду, воно теж не добро. Стало бути, добро поза ланцюгом причин і наслідків.

 

Если добро имеет причину, оно уже не добро; если оно имеет последствие — награду, оно тоже не добро. Стало быть, добро вне цепи причин и следствий.[1]

  — Костянтин Левін
  •  

Вона ревнувала його не до якої-небудь жінки, а до зменшення його любові. Не маючи ще предмета для ревнощів, вона шукала його.

 

Она ревновала его не к какой-нибудь женщине, а к уменьшению его любви. Не имея еще предмета для ревности, она отыскивала его.[1]

  •  

Немає таких умов, до яких людина не могла б звикнути, особливо якщо він бачить, що всі навколишні його живуть так само.

 

Нет таких условий, к которым человек не мог бы привыкнуть, в особенности если он видит, что все окружающие его живут так же.[1]

  •  

Моя любов все робиться палкішою і себелюбнішою, а його все гасне і гасне, і ось чому ми розходимося, — продовжувала вона думати. — І зарадити цьому не можна. У мене все в ньому одному, і я вимагаю, щоб він весь більше і більше віддавався мені. А він все більше і більше хоче піти від мене. Ми саме йшли назустріч до зв'язку, а потім нестримно розходимося в різні боки. І змінити цього не можна.

 

Моя любовь всё делается страстнее и себялюбивее, а его всё гаснет и гаснет, и вот отчего мы расходимся, – продолжала она думать. – И помочь этому нельзя. У меня всё в нём одном, и я требую, чтоб он весь больше и больше отдавался мне. А он всё больше и больше хочет уйти от меня. Мы именно шли навстречу до связи, а потом неудержимо расходимся в разные стороны. И изменить этого нельзя.[1]

  — Анна Кареніна
  •  

Кіті: — Вона робить стільки добра! У кого хочеш запитай!
Олександр Щербацький: — Може бути. Але краще, коли роблять так, що, у кого не спитай, ніхто не знає.

 

Кити: — Она делает столько добра! У кого хочешь спроси!
Александр Щербацкий: — Может быть. Но лучше, когда делают так, что, у кого ни спроси, никто не знает.

  •  

Якщо скільки голів, стільки розумів, то і скільки сердець, стільки родів любові.

 

Если сколько голов, столько умов, то и сколько сердец, столько родов любви.[1]

  — Анна Кареніна
  •  

Програні битви зазвичай починаються з вдалих пострілів.

 

Проигранные сражения обычно начинаются с удачных выстрелов.[1]

  •  

Мені, головне, не хотілося б, щоб думали, що я що-небудь хочу довести. Я нічого не хочу доводити, я просто хочу жити; нікому не робити зла, крім себе. Це я маю право, чи не так?

 

Мне, главное, не хотелось бы, чтобы думали, что я что-нибудь хочу доказать. Я ничего не хочу доказывать, я просто хочу жить; никому не делать зла, кроме себя. Это я имею право, не правда ли?[1]

  — Анна Кареніна
  •  

Я відчуваю, що лечу головою вниз в якусь прірву, але я не повинна рятуватися. І не можу.

 

Я чувствую, что лечу головой вниз в какую-то пропасть, но я не должна спасаться. И не могу.[1]

  — Анна Кареніна
  •  

Як часто щастя шлюбів по розуму розлітається, як пил, саме тому, що з'являється та сама пристрасть, яку не визнавали.

 

Как часто счастье браков по рассудку разлетается, как пыль, именно оттого, что появляется та самая страсть, которую не признавали.[1]

  — Олексій Вронський
  •  

Річ у тім, на одну і ту ж річ можна дивитися трагічно і зробити з неї муку, і дивитися просто і навіть весело.

 

Видите ли, на одну и ту же вещь можно смотреть трагично и сделать из нее мучение, и смотреть просто и даже весело.[1]

  — Княгиня Бетсі
  •  

Чув він, що жінки часто люблять некрасивих, простих людей, але не вірив цьому, тому що судив по собі, так як сам він міг любити тільки красивих, таємничих і особливих жінок. — Роздуми Костянтина Левіна.

 

Слыхал он, что женщины часто любят некрасивых, простых людей, но не верил этому, потому что судил по себе, так как сам он мог любить только красивых, таинственных и особенных женщин.[1]

  •  

Вічна помилка, яку роблять люди, уявляючи собі щастя здійсненням бажання.

 

Вечная ошибка, которую делают люди, представляя себе счастие осуществлением желания.[1]

  •  

Пізнаю коней завзятих по якимсь їх таврам, юнаків закоханих пізнаю по їхнім очам.

 

Узнаю коней ретивых по каких-то их таврам, юношей влюбленных узнаю по их глазам.[1]

  — Степан Облонський
  •  

Весна — час планів і припущень.

 

Весна — время планов и предположений.[1]

  •  

З будь-якого становища є вихід. Потрібно зважитися.

 

Из всякого положения есть выход. Нужно решиться.[1]

  — Олексій Вронський
  •  

Жінки — це гвинт, на якому все крутиться.

 

Женщины — это винт, на котором все вертится.[1]

  — Степан Облонський
  •  

Хто-небудь з нас двох дурний. Ну, а ви знаєте, про себе не можна цього ніколи сказати.

 

Кто-нибудь из нас двоих глуп. Ну, а вы знаете, про себя нельзя этого никогда сказать.[1]

  — Олексій Вронський
  •  

Ніхто не задоволений своїм станом, і всякий задоволений своїм розумом.

 

Никто не доволен своим состоянием, и всякий доволен своим умом.[1]

  — Олексій Вронський
  •  

Є люди, які, зустрічаючи свого щасливого в чому б то не було суперника, готові зараз же відвернутися від всього хорошого, що є в ньому, і бачити в ньому одне погане; є люди, які, навпаки, більш за все бажають знайти в цьому щасливому супернику ті якості, якими він переміг їх і шукають в ньому зі щемом у серці одне хороше.

 

Есть люди, которые, встречая своего счастливого в чем бы то ни было соперника, готовы сейчас же отвернуться от всего хорошего, что есть в нем, и видеть в нем одно дурное; есть люди, которые, напротив, более всего желают найти в этом счастливом сопернике те качества, которыми он победил их и ищут в нем со щемящею болью в сердце одного хорошего.[1]

  •  

Як багато з того, що здавалося мені тоді прекрасно і недоступно, стало мізерно, а те, що було тоді, тепер навіки недоступно.

 

Как многое из того, что казалось мне тогда прекрасно и недоступно, стало ничтожно, а то, что было тогда, теперь навеки недоступно.[1]

  •  

Здебільшого буває, що сперечаєшся гаряче лише через те, що ніяк не можеш зрозуміти, що саме хоче довести противник.

 

Большею частью бывает, что споришь горячо только оттого, что никак не можешь понять, что именно хочет доказать противник.[1]

  — Костянтин Левін
  •  

Так він і жив, не знаючи і не бачачи можливість знати, що він таке і для чого живе на світі, і страждаючи цим незнанням до такої міри, що боявся самогубства, і разом з тим твердо прокладаючи свою особливу, визначену дорогу в житті. — Про Костянтина Левіна.

 

Так он и жил, не зная и не видя возможность знать, что он такое и для чего живет на свете, и мучаясь этим незнанием до такой степени, что боялся самоубийства, и вместе с тем твёрдо прокладывая свою особенную, определённую дорогу в жизни.[1]

  •  

Рятувати можна людину, яка не хоче гинути; але якщо натура вся так зіпсована, розбещена, що сама смерть здається їй порятунком, то що ж робити?

 

Спасать можно человека, который не хочет погибать; но если натура вся так испорчена, развращена, что самая погибель кажется ей спасением, то что же делать?[1]

  — Олексій Каренін
  •  

Мені нема про що журитися і втішатися. Я настільки горда, що ніколи не дозволю собі любити людину, яка мене не любить.

 

Мне не о чем сокрушаться и утешаться. Я настолько горда, что никогда не позволю себе любить человека, который меня не любит.[1]

  — Кіті
  •  

Він любив свою газету, як сигару після обіду, за легкий туман, який вона виробляла в його голові. — Про Степана Облонського.

 

Он любил свою газету, как сигару после обеда, за лёгкий туман, который она производила в его голове.[1]

  •  

Ти не повіриш, який це режим корисний проти всякої дурості. Я хочу збагатити медицину новим терміном: Arbeitscur (лікування роботою).

 

Ты не поверишь, какой это режим полезный против всякой дури. Я хочу обогатить медицину новым термином: Arbeitscur (лечение работой).[1]

  — Костянтин Левін
  •  

Весь цей світ наш — це маленька цвіль, яка наросла на крихітній планеті. А ми думаємо, що у нас може бути що-небудь велике, — думки, справи!

 

Весь этот мир наш — это маленькая плесень, которая наросла на крошечной планете. А мы думаем, что у нас может быть что-нибудь великое, — мысли, дела![1]

  — Костянтин Левін

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg