Перейти до вмісту

Анджела Саїні

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Анжела Саїні)
Анджела Саїні
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Анджела Саїні (англ. Angela Saini; нар. 1980 року) — британська наукова журналістка, телеведуча та авторка книг, четверта з яких, «Патріархи: витоки нерівності», вийшла 2023 року та стала фіналістом тогорічної премії Джорджа Орвелла за політичні твори[1][2].

Цитати

[ред.]
  •  

«Загальновідомим є сюжет, де самці природно домінують над самицями, і з них виходять кращі ватажки за самиць. І я вважаю, що цей сюжет просто не працює», — додає де Вааль. Цьому сюжету бракує доказів. Однак, як вони з Періш пересвідчилися на власні очі, переконати в цьому інших забрало більше часу, ніж напевно мусило б. «Чоловікам дуже важко погодитися з керівництвом жінок», — каже де Вааль. У тому, що фільми серії «Планета мавп» проігнорували факти, можна винуватити сексистські міфи, які поколіннями перешкоджали дослідженням поведінки тварин[3].

  •  

Ніхто не бачив корінні спільноти тими, ким вони були насправді, тільки тими, ким хотіли, щоб вони були. Мимохідь живих людей звели до реліктів. І це означало, що правами та свободами одних жінок зрештою пожертвували заради прав інших[3].

  •  

«Як індіанка я була вільною».
Ці слова записала контроверсійна антропологиня Еліс Каннінґем Флетчер в інтерв’ю з корінними американськими жінками у ХІХ столітті. Вона читала їх уголос 1888 pоку для авдиторії Першого з’їзду Міжнародної ради жінок.
«Мені належав мій дім, моя особистість, плоди власної праці, і мої діти так мене й не простили. Мені краще було жити індіанкою, ніж за законами білих». Чоловіки, з якими вона спілкувалася, розповідали їй практично те саме. «Ваші закони показують, як мало ваших чоловіків турбують ваші жінки, — говорили вони їй. — Жінка сама собою — ніщо. Вона малого варта, окрім як допомагати чоловікові обробляти шістдесят п’ять гектарів землі».
Корінні сім’ї уже були пошрамовані колонізацією[3].

  •  

Якщо ми колись і зможемо виправити шкоду, спричинену століттями вкоріненої патріархальної влади, то тільки виплекавши нашу спільну людськість — ту частину нас, що досі може любити навіть попри тих, хто прагне розділяти й правити. Дехто стверджуватиме, що пригноблення перманентно вплетене в те, ким ми є. Вони казатимуть, що люди — від природи егоїстичні й жорстокі, що цілі їх категорії є природно домінантними чи підкореними. Я мушу запитати: чи могли б ми досі дбати одне про одного, якби це було правдою[3]?

  •  

«Історія мінлива, — писав американський історик Девід Ловенталь. — Чим вона є, якою вона, на думку людей, мусить бути і як її розповідають та чують, залежить від часу, місця й автора»[3].

Примітки

[ред.]