Анджела Саїні

Анджела Саїні

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Анджела Саїні (англ. Angela Saini; нар. 1980 року) — британська наукова журналістка, телеведуча та авторка книг, четверта з яких, «Патріархи: витоки нерівності», вийшла 2023 року та стала фіналістом тогорічної премії Джорджа Орвелла за політичні твори.

Цитати

З книжки «Патріархи. Витоки нерівності»

«Загальновідомим є сюжет, де самці природно домінують над самицями, і з них виходять кращі ватажки за самиць. І я вважаю, що цей сюжет просто не працює», — додає де Вааль. Цьому сюжету бракує доказів. Однак, як вони з Періш пересвідчилися на власні очі, переконати в цьому інших забрало більше часу, ніж напевно мусило б. «Чоловікам дуже важко погодитися з керівництвом жінок», — каже де Вааль. У тому, що фільми серії «Планета мавп» проігнорували факти, можна винуватити сексистські міфи, які поколіннями перешкоджали дослідженням поведінки тварин.

Ніхто не бачив корінні спільноти тими, ким вони були насправді, тільки тими, ким хотіли, щоб вони були. Мимохідь живих людей звели до реліктів. І це означало, що правами та свободами одних жінок зрештою пожертвували заради прав інших.

«Як індіанка я була вільною». Ці слова записала контроверсійна антропологиня Еліс Каннінґем Флетчер в інтерв’ю з корінними американськими жінками у ХІХ столітті. Вона читала їх уголос 1888 pоку для авдиторії Першого з’їзду Міжнародної ради жінок. «Мені належав мій дім, моя особистість, плоди власної праці, і мої діти так мене й не простили. Мені краще було жити індіанкою, ніж за законами білих». Чоловіки, з якими вона спілкувалася, розповідали їй практично те саме. «Ваші закони показують, як мало ваших чоловіків турбують ваші жінки, — говорили вони їй. — Жінка сама собою — ніщо. Вона малого варта, окрім як допомагати чоловікові обробляти шістдесят п’ять гектарів землі». Корінні сім’ї уже були пошрамовані колонізацією.

Якщо ми колись і зможемо виправити шкоду, спричинену століттями вкоріненої патріархальної влади, то тільки виплекавши нашу спільну людськість — ту частину нас, що досі може любити навіть попри тих, хто прагне розділяти й правити. Дехто стверджуватиме, що пригноблення перманентно вплетене в те, ким ми є. Вони казатимуть, що люди — від природи егоїстичні й жорстокі, що цілі їх категорії є природно домінантними чи підкореними. Я мушу запитати: чи могли б ми досі дбати одне про одного, якби це було правдою?

«Історія мінлива, — писав американський історик Девід Ловенталь. — Чим вона є, якою вона, на думку людей, мусить бути і як її розповідають та чують, залежить від часу, місця й автора».