Андрухович Юрій Ігорович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Андрухович
Andruchovych yuri.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій І́горович Андрухо́вич (нар. 1960) — український письменник, перекладач, есеїст. Один із засновників поетичної групи Бу-Ба-Бу.

Цитати[ред.]

  • Весна псує поетів так само, як і жінок: шкіра зацвітає, слизова оболонка подразнена до знемоги, алергія на запахи змушує до розчуленості, сльози в очах, липкі плями замість предметів і цілковита просторова дезорієнтація.
  • Дефініцій людини є тисячі, хай існує й така — двонога тварина без пір'я, котрій властиво сподіватися.
  • Минуле, як би ми його не розуміли, є всього тільки невдалою проекцією майбутнього, його завжди недосконалим наслідуванням.
  • На Русі хоч єзуїтів посій, то все одно злодії вродяться.
  • Світ цей занадто брутальний, аби можна було його змінити на краще за допомогою слів, але й занадто ніжний, аби щось у ньому змінити за допомогою куль.
  • Усі ми — тільки відголоски великого Світового Дзвону, і жодне наше слово не народжується само собою.
  • Щасливі спільноти не мають потреби в історії. Тільки нещасливим спільнотам вкрай потрібна їхня історія, бо вони через неї прагнуть пояснити собі й іншим свої нещастя, легітимізувати свої невдачі, свою неспроможність.
  • Є думка, що «совок» вимирає. Але це не так. Він не вимирає, він омолоджується. В колі молодших людей він перетворюється на курйозну міфологію, що доповнюється їхніми вчинками.[1]
  • Важливий сам факт зміни влади. Навіть якщо до влади знову прийдуть мерзотники. Але їх треба міняти — система тоді працюватиме на очищення.[1]
  • Справжня свобода — не тоді, коли вона є, а тоді, коли ти її по-справжньому хочеш.[2]

Цитати з творів[ред.]

Московіада[ред.]

  •  

Якби я був націоналістом, то відповів би тобі, — кажеш повільно й виразно, аж занадто повільно, занадто виразно. — Але який з мене націоналіст, коли я отут з тобою п'ю пиво?[3]

  •  

До речі, наша солов'їна мова посідає друге у світі місце за милозвучністю.[3]

  •  

Бути п'яним у Москві — це все одно, що мати волосся досить поширеного кольору. Хіба можна докоряти людині за колір її волосся? Мабуть, ні.[3]

  •  

Армія вже не здатна виконувати накази пращурів: вона симулює. Вона бридиться вбивати. Це вже не армія — це велике збіговисько педерастів і пацифістів, що, зрештою, одне й те ж.[3]

  •  

Ми навчимо їх перемагати у референдумах. Бо референдум — це Ідеальний спосіб маніпулювати людьми, залишаючи в них ілюзію, нібито вони самі вирішують свою долю.[3]

  •  

На чолі новоспечених, пардон, незалежних урядів виникнуть апробовані нами і нами ж призначені виконавці Хаос породжуватиме хаос. Там, де це неможливо, до влади прийдуть просто виб(…)ки. Або політичні проститутки, Володимире Іллічу.[3]

  •  

Це підкорення світу, це комунізм, це безсмертя мумій у мавзолеях. Це сяйво сонць і правителів. Це вежа, яку будують десять тисяч років. Це сила армій, це спалення відьом, це рух народів, постійний та об'єднавчий. Це велике злягання народів, це поглинання менших більшими, слабших сильнішими.[3]

  •  

Головне переселити чукчів в Араратську долину, а молдаван на Землю Франца-Йосифа, хоч природніше на ній почувалися б австрійці.[3]

Різне[ред.]

  • На Руси хоч єзуїтів посій, то все одно злодії вродяться. «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака»

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Афоризми відомих українців. — Х.: Фоліо, 2009. — С. 6-7