Андреа Халупа
| Андреа Халупа | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Андреа Халупа (Сердару-Барбул) (англ. Andrea Chalupa) — американська журналістка, сценаристка та активістка українського походження. Написала сценарій до фільму про Голодомор «Ціна правди»[1][2]. Також є співпродюсеркою фільму.
Цитати
[ред.]Джеймс Нортон, Ванесса Кірбі, Пітер Старсгаард – вони сказали «так» сценарію, бо були шоковані, що раніше не чули про цей геноцид. Багато з тих, хто погодився взяти участь у проекті, зробили це, щоб показати правду. Нортон говорив: «Чому я не чув цього в школі? Я мусив знати про це раніше!». Тому мені здається, що американський і британський глядач подумають: чому я ніколи не чув/не чула про це[3]»? — Актори про знімання в стрічці «Ціна правди» |
Джонс і Орвелл товаришували з іншим британським журналістом, який писав про голод – Малкольмом Маггеріджом. Вони були з одного покоління, оберталися в тих самих колах. Орвелл був в курсі того, що відбувалося. Ми знаємо точно, що він прочитав блискучі мемуари Юджина Лайонса «Відрядження до Утопії» («Assignment in Utopia»), де згадується голод. Там є цілий розділ, що описує, як у Москві журналісти разом пишуть статті в газети, називаючи Гарета Джонса брехуном. Орвелл написав рецензію на цю книгу[3]. |
Думаю, що як українка в Америці я росла у середовищі, де всі знають про Голодомор. І я дуже рада, що моя сім’я говорила про цю жахливу історію. Мені було тоді 7-9 років, мабуть. Потім, вивчаючи історію[4], я почала цікавитись Волтером Дюранті. Мене захопила історія його багатого і розпусного життя в Москві. Це – ідеальна тема для прокрастинації, коли потрібно вчитися[3]. |
Зараз важко повірити, що був такий час, коли західний світ захоплювався Сталіним. Зараз ми розуміємо, що Сталін і Гітлер були двома монстрами. Але був момент, коли люди на Заході сприймали Сталіна як противагу Гітлеру, особливо у 1933 році. Вони думали, що Гітлера можна контролювати. Тоді це протиставлення виглядало реальним[3]. |
Ми не можемо передати всього жаху тих подій. Ми показали лише окремих людей, щоби можна було зрозуміти, наскільки жорстоко це було. Я думаю, що нам вдалося передати жахіття, але ми не робили цього так довго, щоб люди не могли витримати. Глядач бачить лише фрагменти, і може уявити, як виглядала ціла історія. Багато сцен було зроблено в стилі Альфреда Хічкока. Створюючи сцену вбивства, він показує пістолет, ніж, а не знівечене тіло. Він показує глядачу деталі, щоби той зрозумів задум[3]. — Про стрічку «Ціна правди» |
Мої бабуся і дідусь втекли з Радянського Союзу після Другої світової війни. Сім’я моєї мами – з Донбасу, а сім’я батька – зі Львова. Вони втекли в Німеччину, у табір для біженців з СРСР. Мої батьки народилися вже в цьому таборі. Вже пізніше вони переїхали з іншими біженцями до Нью-Йорка[3]. |
Польський юрист єврейського походження Рафал Лемкін, який запровадив термін «геноцид», використовував Голодомор як класичний приклад. Тоді цілеспрямовано вбили 5 мільйонів людей – це дуже велика частина українців. Саме українці виступали проти колективізації, саме вони боролися за свою свободу під час Російської революції 1917 року. І цього Москва не забула – вона хотіла зруйнувати суть української національної ідентичності[3]. |
Російська пропаганда не була успішною, але західна корупція допомогла їй такою стати. Росія залежить від журналістики у західних країнах. Наприклад, говорячи про війну в Україні, американські журналісти кажуть про «проросійських повстанців», у той час як насправді – це російські солдати. Ця війна – військовий наступ Кремля. І, на жаль, Росія дуже добре будує свою пропаганду. Наприклад, називаючи вторгнення у Крим «референдумом». І тут західні журналісти так само використовують словосполучення «кримський референдум». Це не був референдум, це було військове захоплення влади. Людей вбивали, викрадали і катували. Це було вторгнення[3]. |
Це важливо – пишатися своїм походженням. Україна дає світу стільки надії. Після усіх страждань її мало би вже не існувати, але вона досі є. Бо українці сильні і креативні – вони вижили та не втратили свою ідентичність упродовж стількох століть. Митці – Леся Українка, Іван Франко, Тарас Шевченко – дозволили Україні витримати навіть російську окупацію. Тому я думаю, що ви маєте чому навчити світ. Наприклад, своїми революціями на Майдані[3]. |
Ще за кілька років до Голодомору більшовики вбивали українських лідерів, нищили культурні інституції. Вони замінили українську мову на російську в школах. Русифікаційна кампанія була агресивною, вбивчою, і вона стала передумовою трагедії 1932-1933 років. Голодомор був атакою на національну ідентичність[3]. |
Я думаю, що Америка – горда емігрантська країна, як і Канада. І українці Америки та Канади горді бути собою. У наших будинках є традиційні вишиті сорочки, на Великдень ми маємо писанки. Відзначаємо свої свята, багато людей відвідує українські церкви. Ми готуємо вареники, борщ. Я часто варю борщ – на цілий тиждень. Потім додаю сметану. І можу їсти його щодня[3]. |
Примітки
[ред.]- ↑ Оксана Купер: про Ґарета Джонса, радянську «правду» і Голодомор (uk) (2019-12-07). Процитовано 2019-12-11.
- ↑ Правду неможливо вбити – Андреа Халупа, сценаристка фільму про Голодомор (uk). Процитовано 2019-12-11.
- ↑ а б в г д е ж и к л м «Це історія, яку розповів мені дідусь
- ↑ Андреа Халупа навчалася в Українському науковому інституті Гарвардського університету
