Амстердам — Київ. І трохи святого Миколая
Амстердам — Київ. І трохи святого Миколая — роман української письменниці Галини Рис, що вийшов у видавництві Discursus 2017 року.
Цитати про роман
[ред.]З інтерв'ю авторки Галини Рис
[ред.]Гадаю, мені понад усе хотілося показати яким могло би бути життя святої людини, у котрої думки, слова та вчинки завжди йшли в унісон, котра страждала, але не дозволила стражданням взяти над собою гору, котра здобула високе звання, однак не загордилася і, хай би там що було, пам’ятала про вбогих та знедолених. Таким для мене є Миколай[1]. |
Для мене головними темами цієї книги є діалог між автором та читачем і волонтерство. Перша тема розкривається в описі життя головних героїв сюжетної лінії про теперішнє, Олени й Марка, а також у способі написання тексту. Це своєрідна гра з читачем. Текст має кілька наративних рівнів (Антонія розповідає про Миколая, Олена пише про Антонію, Галина Рис пише про Олену і звертається до читача в кінці книги), заохочуючи цим самим читачів, котрі читають «Амстердам—Київ» активно переосмислювати прочитане замість просто приймати все на віру[1]. |
Інша важлива тема у цій книзі — волонтерство, взаємодопомога та взаємопідтримка. Мені понад усе хотілося показали, що для того, щоб робити добрі справи й допомагати іншим у біді не обов‘язково бути святим, достатньо просто проявити ініціативу й почати діяти. Для мене це великою мірою перегукується з темою Майдану[1]. |
Насильство в сім’ї є серйозною проблемою в Україні та поза її межами, оскільки дуже часто жертви домашнього насильства не підозрюють, що вони ними є. Мене з дитинства вражали всі ті історії моїх друзів і знайомих про те, що чоловік побив жінку (або й навпаки), але в них усе чудово. Я тоді запитувала себе: як так? Зараз коли я досліджую тему насильства в дитячій літературі для своєї кандидатської дисертації, починаю дивитися на цю проблему більш комплексно. Тому мені б хотілося, щоб читачі також над цим задумалися і вирішили для себе яке їхнє ставлення до цього питання[1]. |
«Теперішність» у цій книзі теж дещо міфічна, оскільки жодних важливих політичних подій чи інших натяків на часові рамки я свідомо не вказую. Хтось може сказати, що такий підхід робить книгу трохи «дитячою» (адже в казках чіткі часові рамки також здебільшого відсутні), однак те ж саме знаходимо в міфах, легендах та у магічному реалізмі. Думаю, не вказування конкретного часу робить читачів більш критично налаштованими та заангажованими — в певний момент читачі починають розуміти всю міфічність та умовність історії. Саме про це мені йшлося: хотілося, щоб читачі співпереживали, підважували написане власними запитаннями, робили для себе певні висновки — щоб були активними співучасниками пошуку сенсів та смислів у тексті[1]. |
Щоб якомога точніше передати на письмі образ Миколая, я багато читала про історію Лікії, а також згадки, факти і легенди про Миколая, єпископа Мирлікійського. Здебільшого, англійською. Великою мірою, Миколай у моїй новій книзі – це вигаданий персонаж, створений з прочитаного, почутого та вифантазуваного. Однак, мені й не йшлося про те, щоб написати достовірний життєпис Миколая. Не знаю чи це взагалі можливо, адже минуло стільки століть — усе, що зосталося це жменька історій, більшість з яких явно казки[1]. |
