Альтман Семен Йосипович

Альтман Семен Йосипович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Семе́н Йо́сипович А́льтман (21 квітня 1946, Чугуїв, Харківська область, Українська РСР, СРСР) — український футбольний тренер, головний тренер сімферопольської «Таврії». У минулому — радянський футболіст, воротар.

Батько українського футбольного воротаря Геннадія Альтмана.

Цитати

«Я не корінний одесит, скоріше, киянин, хоч і народився у місті Чугуїв Харківської області. Батьки, корінні кияни, тоді там працювали. Батько був начальником фізпідготовки у суворовському училищі, створеному для дітей-сиріт. 1947 року училище перевели до Києва. Ми повернулися до столиці. Ріс я в містечку училища, де футбольне поле просто під рукою, а між будинками — спорткомплекс Київського військового округу. Вдячний батькові, старшому брату Леву, який привів мене, десятирічного, до ДЮСШ № 1 до відомих тренерів Корсунського та Кукулікова. Виховувався я в команді гороно, яка незмінно ставала чемпіоном міста у всіх вікових групах. У «Динамо» грав мій друг Анатолій Бишовець, із яким разом виступали за збірну, вигравали спартакіаду школярів України. Після перегляду мене запросили до Одеси. Приїхав сюди 1966-го, та так і залишився. Застав у команді найвідоміших нападаючих — Лобановського, Базилевича, Коршунова. За радянських часів одеська команда не могла, на жаль, фінансово змагатись із клубами таких потужних промислових міст, як Донецьк, Дніпропетровськ, Ворошиловград. Не кажучи вже про столичні команди, які перебували під патронатом ЦК. Хоча серед футбольних фанатів «Чорноморця» також були керівники — начальник найбільшого Чорноморського пароплавства, яке представляв «Чорноморець», Олексій Данченко, перші особи міста та області. Найголовніший фан — секретар обкому партії Євген Борщ, який багато зробив для команди і в той час, коли я працював уже тренером. Щоправда, були й недоброзичливці. Наприклад, 1986 року армійське начальство збиралося відправити мене до Чорнобиля. На перепідготовку як прапорщика запасу». — про своє походження та початок шляху в футболі в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Армійцям не сподобалося, що футболісти «Чорноморця» Псоміаді та Тропанець проходили службу не в Одесі, а у Києві, Смотрич та Горячев — у Львові. Хоча я завжди хотів, щоб наші хлопці грали в одеському СКА, але й умови мають бути відповідні. Крім того, військкомат довго не міг вирвати нашого Олександра Спіцина. Мене, мабуть, запідозрили у приховуванні. На Спіцина прийшов спеціальний наряд із московського ЦСКА. Військкомат почав його розшукувати на базі. Я всіма правдами-неправдами затягував час. Розраховував, що його взагалі не призвуть. Але коли навіть обком партії виявився не в змозі допомогти, Спіцин пішов здаватися. Мене ж вирішили покарати: уперше за всі роки моєї роботи у «Чорноморці» військкомат викликав мене на перепідготовку. Почали цікавитись: виявилося, що навіть обласний військком не знає, в чому річ. Тоді я зрозумів, звідки вітер дме, і просто не з'явився на збори. Згодом з'ясувалося: всіх викликаних «запасників» відправили на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи… Свого часу я служив у спортивному батальйоні в Одесі. Одного ранку під час построенія прапорщик звернувся до нас: «Хто хоче помити голову герою громадянської війни Григорію Івановичу Котовському, два кроки вперед». Звичайно, пролунав дружний регіт. Виявилося, йшлося про бюст Котовського, встановлений на території батальйону і забруднений птахами. Благо, зійшло: начальник фізпідготовки округу Іван Покусаєв не тільки чудово знав спорт, а й мав почуття гумору, що в армії рідкість». — про свій досвід спілкування з армією СРСР в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Чого-чого, а таких, можна сказати, гуморних ситуацій у житті вистачало. Пам'ятаю, 1982-го шукали головного тренера для «Чорноморця». Звернулися до Анатолія Бишовця, який приїхав, поговорив в обкомі з Євгеном Борщем, висловив свої пропозиції, в тому числі бажання працювати зі мною. «Так він же невиїзний!» — вигукнув секретар обкому, який тільки-но починав курувати команду. Проте моя кандидатура потрапила до поля зору. Коли Бишовець, як офіцер МВС, отримав призначення до ЦС «Динамо», старшим у «Чорноморець» затвердили Прокопенка. Незабаром на його вимогу призначили до тренерського штабу і мене». — про початок тренерського шляху в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Мій батько — офіцер Радянської Армії, комуніст із 40-річним стажем, отримав тоді виклик до Ізраїлю. Він не збирався їхати. Просто наявність факту виклику, найімовірніше, зафіксували у відповідних органах. Мені почали відмовляти в оформленні документів на закордонні поїздки. «Чорноморець» їхав до Бремена, а я залишався в Одесі. Команда летіла до Мадриду на гру з «Реалом» — мене не брали. Виїжджали на збір до Болгарії – я залишався вдома. Найсмішніше, що про жодну еміграцію я ніколи й не думав, не підозрював і про наявність родичів за кордоном. Лише перед смертю батька дізнався причину моєї десятирічної дискримінації і те, чому мимоволі став невиїзним. Я ніколи не приховував своєї національності, не зраджував прізвище. Хоча була справа, коли Шапошников мені казав: «Я не можу тебе взяти — я вже маю Черкаський». Аналогічно, коли старшим тренером був Прокопенко і хотів взяти Фейдмана, йому заявили: «Тоді звільни Альтмана»». — про те чому став невиїзним у СРСР в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Так, причому результати цієї роботи дуже успішні. Московське «Динамо», де на посаді головного тренера я змінив Анатолія Бишовця, здобуло бронзові медалі. Кишинівський "Зімбру" під моїм керівництвом двічі ставав чемпіоном Молдови і двічі - володарем Кубка. Олімпійська збірна Кореї, яку я тренував разом із Анатолієм Бишовцем, здобула Кубок Азії, брала участь в Олімпіаді (Атланта). Та й сьогодні корейська збірна посідає провідні місця у світовому футболі. Я ніколи ні під кого не підкладався, мав завжди свою думку. Мене не дуже любили керівники, один голова обласного спорткомітету шаленів: «Як це, другий тренер і зі своєю думкою!»» — про те як вдалося попрацювати в ближньому та далекому зарубіжжі в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Звання "Одесит року". Це 2003 рік. Адже це нагорода визначається громадянами Одеси. Народне зізнання! Такого удостоюються небагато. Наприклад, Лариса Доліна, Михайло Жванецький, Роман Карцев. Вони, щоправда, давно вже не мешкають у рідному місті, але в душі одесити назавжди». — про найприємнішу нагороду в житті в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Женька Михайлик у Чорноморці називав мене Сем, і Прокоп (Віктор Прокопенко) теж так називав. Шапошников кликав мене Альтамон, а в дитинстві мама Сеньою, і всі в Києві звали Сеньою із гороно. Все по-доброму». — про власне прізвисько у футболі в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Працювати системно навчив мене Юрій Михайлович Лінда. Він цікавився питаннями кібернетики, яка відкидалася в Радянському Союзі. Я багато працював над цим, намагався все систематизувати. Коли у Донецьку зустрівся із програмістом Валерієм Трутнєвим, долучив його до футболу. Він нині працює у збірній України. Трутнєв «виклав» усі мої ідеї щодо проєктування тренувального процесу на комп'ютер. Якщо раніше я користувався паперовими схемами, блокнотами, то незабаром усе змінилося якісно. Разом із Прокопенком та Бишовцем ми розробляли певні схеми ведення гри, виходячи з сучасних принципів футболу. Плюс до цього аналітична програма розбору та «прорахунку» ігор. У нас був створений тренажер, який замінив дошку — макет футбольного поля, де важко пересувалися фішки. Тут же на екрані монітора рухалися відразу всі 11 футболістів. Було відпрацьовано певну систему підготовки. Займався я також й іншими аспектами життєдіяльності футболістів, співпрацював із провідними фахівцями-астрофізиками — для визначення циклічних станів, психологічних особливостей. Мені цікава аналітична робота, в якій немає дрібниць». — про те, як маючи педагогічну та будівельну освіту став програмістом в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Увійшов до нового тренерського штабу головної команди країни. А ще очолюю Комітет національних збірних. Там зібралися обізнані фахівці. Наше найближче завдання-максимум – участь молодіжної збірної на Олімпіаді у Лондоні». — про власне життя на початку 2010-х років у інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Після 50 років дні народження стають тяжкими. Хоча на моє 60-річчя дружина зробила сюрприз: крім родичів, зібрала найближчих друзів, знайомих — лише 200 людей. Вперше така кількість гостей була на нашому весіллі майже 45 років тому! П'ять років тому до Одеси приїхало багато хто: Сергій Шапошников, олімпійський чемпіон Євген Гомельський (молодший брат Олександра Гомельського, багаторічного тренера збірної СРСР з баскетболу), із США — Юрій Фішман, незмінний адміністратор «Чорноморця», з Києва — Віктор Кащей, Володя Мунтян. З'їхалися із різних країн — із Ізраїлю, Росії, США. Приїхали хлопці, з якими грав: Льоша Солодкий, Вітя Зубков, Шура Шиманович, Вітя Мирошин, Слава Лещук. В решту днів народження намагаюся усамітнитися, хоча протягом багатьох років у цей день дзвонять з усіх кінців земної кулі. І ці дзвінки далеко не завжди радісні. Коли буваю на цвинтарі, проходжу повз могили моїх колег, болить душа. Там ціла команда, навіть із лавкою запасних. У тому числі мої однолітки – Сека Звенигородський, Валера Бакатов, Алік Попичко. Вони частка мого життя». — про власні відчуття після 65-річного ювілею в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Сім'я моя фортеця. З тилом у мене все гаразд. Дружина Наташа – колишня спортсменка, тому мене розуміє. Із дітьми теж порядок. Троє онуків: старша – Катя, молодша – Ніна (обидві від дочки Тетяни), середній онук – Максим, син мого Геннадія. Сьогодні Геннадій – тренер «Таврії», команди прем'єр-ліги. Династію продовжено: син був воротарем. Сподіваюся, і онук гратиме у футбол». — про власну родину в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Люблю читати довідники, дивитись матчі, опрацьовувати спеціальну літературу. Це моє основне завдання та основне хобі. Дружина каже, що моє кохання — це футбол, а саме воно вже на другому місці. Проте сім'я моя віддушина. Додому прагну при кожному вільному моменті. На вихідні неодмінно приїжджаю». — про власне хобі в інтерв'ю газеті «Факти» Семен Альтман: «Жена говорит, что моя любовь — футбол, а сама она уже на втором месте» (5 травня 2011 року)

«Ми всі живі, проте постраждали сильно. Всі вікна в моїй квартирі вибило. Що тут скажеш… Коли тебе це не торкається, то до цього можна відноситись більш менш стримано, та коли торкається - то вже зовсім інше. У момент удару я знаходився у кімнаті. Те, що відбулося після вибухів, передати дуже важко... Два дні після цього перебував у прострації. Завдяки футбольній братії з-поміж моїх вихованців, з ким мені доводилось працювати, вдалося розібрати завали й винести сміття. А тим часом я разом із донькою переїхав в інше помешкання. Скоріше б закінчилась війна, у якій ми усі страждаємо від негідників, нелюдів. А щодо всього іншого - розберемося». — про наслідки обстрілу будинку армією рф в інтерв'ю Sport.ua "Постраждали сильно": відомий тренер з Одеси розповів про пережитий удар РФ (29 березня 2023 року)