Ален Фінкелькрот

Вікіпедія

Ален Фінкелькрот

Ален Фінкелькрот, часом: Фінкелькраут (фр. Alain Finkielkraut, нар. 30 червня 1949) — французький філософ, письменник, публічний інтелектуал. Фінкелькрот є автором багатьох книжок і есе на широкий спектр тем, зокрема з проблем ідентичності, антисемітизму, французького колоніалізму, міжетнічних конфліктів тощо.

Цитати

Гадаю, демократія — це найкращий режим, бо він ніколи не завершується. Він включає в себе і власну проблематику, і власну критику^[1].

Інтернет - це втілена утопія, тим-то вона й жорстока. Утопія скасування того, що Мішель Фуко назвав «ладом дискурсів». Себто: ніякого контролю, ніякої нестачі, існують усі дискурси. Елементарних розрізнень поміж справжнім і облудним, поміж дозволеним і забороненим уже немає^[2].

Потреба в інтернеті існує тому, що заборонено забороняти, й інтернет кожному дозволяє розслабитися^[2]. — Мені кажуть: «Так, але ж інтернет сам упорядковуватиметься». Ні, тому що це його диференційна перевага. Вже немає потреби в більшому обсязі інформації, бо й так її забагато. (там само)

Культурну людину заступила зіпсована дитина^[3].

Мені потрібне суперництво, полеміка, дискусії, нові ідеї. Треба дуже довіряти собі й мати величезний інтелектуальний багаж, щоб жити ізольовано^[4].

Я певен, що як ото писав Уельбек, сьогодні «єдиний спосіб бути розумним — це бути реакціонером». Бо суспільство — це машина, що вгризається у стіну^[5].

Якщо у мене і є талант, то це хист до поєднання розуму і чуттєвості в моїх есеях. Я не вмію розповідати історії. У мене немає ні уяви, ні здатності до змалювання чогось^[6].

Це Бог ясний, це Бог бачить усе, а не ми. Ми, як так чудово висловився Кундера, рухаємося вперед крізь туман. Кінець — наша доля. Ми шукаємо, ми намацуємо, зараз, як і в минулому, і немає нічого страшнішого, ніж забуття туману, що нас огортає. Ніщо не є шкідливішим за ілюзію ясності. Наше сп'яніння настільки ж сліпуче, як і абсолютна впевненість^[7]. — «Недосконале сьогодення», 2002

	На ісламський фанатизм Франція та Європа відповідають егалітарним нігілізмом. З часів «Поразки думки» я намагаюся боротися з одним, не піддаючись іншому. Битва не виграна. Можна навіть сказати, не вдаючись у катастрофізм, що шанси на успіх невеликі^[8]. — Від першої особи, 2019
	Au fanatisme islamique, la France et l'Europe répondent pas le nihilisme égalitaire. Depuis La défaite de la pensée, je m'efforce de combattre l'un sans rien céder à l'autre. La bataille n'est pas gagnée. On peut même affirmer, sans verser dans le catastrophisme, que les chances de succès sont minces.

Голос лунає з іншого берега, 2000

Забути — означає підкоритися; забути — означає плисти за течією. Минуле ж треба тримати за рукав, як того, хто тоне. Те, що було, має в бутті лише те місце, яке ми йому відводимо. Померлі беззахисні та залежать від нашої доброї волі^[9].

Гуманістична культура, яка не гарантує людяності чи мужності, може навіть, в екстремальних ситуаціях, сприяти боягузтву чи підлості, придушуючи нечисту совість під ковдрою витончених аргументів. Але коли дух демократії мобілізує найжахливіші злочини, щоб засудити саму культуру як варварське заперечення рівності чи інакшості, саме її власне варварство виходить на поверхню та завдає євреям Терезіна рани набагато серйознішої, ніж забуття^[10].
— Терезієнштадт (нім. Theresienstadt, Терезінське гетто) — нацистський концентраційний табір на території міста Терезін в Чехії. Спеціальні м'які умови утримування, задля пропаганди, дозволяли в'язням ставити театральні вистави.

Поразка мислення, 1988

Кожна людина, вступаючи в соціальне життя, обмежена та змушена вписати своє власне життя в нього, так само як вона вписує свої слова та думки в мову, що сформувалася поза нею та до неї, і яка є непідвладною її владі. Вступаючи, так би мовити, в гру, чи то щодо належності до нації, чи використання мови, людина вступає в домовленості, які їй не належить визначати, а лише вивчати та поважати правила^[11].

Згідно з… французькими контрреволюціонерами та німецькими романтиками,… корпус упереджень був культурним скарбом країни, її давнім і перевіреним інтелектом, присутнім як свідомість і охоронець її думки. Упередження були «ми» кожного «я», минулим у сьогоденні, шанованими посудинами пам’яті нації, її судженнями, що переносилися з віку в вік. Вдаючи, що поширюють просвітництво, філософи поставили собі за мету викорінити ці дорогоцінні залишки. … У результаті вони вирвали людей з їхньої культури саме в той момент, коли ті вихвалялися тим, як вони її розвиватимуть. … Переконані, що вони звільняють душі, вони досягли успіху лише в тому, щоб викорінити їх. Ці наклепники буденності не звільнили розуміння від його кайданів, а відрізали його від його джерел. Людина, яка, завдяки їм, тепер мусить відкинути дитячі речі, насправді відмовилася від власної природи. … Обіцянки cogito були ілюзорними: вільний від упереджень, відрізаний від впливу національної мови, суб’єкт не був вільним, а зморщеним та знежиттєздатним. … Тому повсякденну думку слід розглядати як ґрунт, де живиться думка, її вогнище та святилище, … а не, як хотіли б філософи, як якийсь чужий авторитет, який пригнічує та розчавлює її. … Cogito потребувало занурення в глибини колективного розуму; розірвані зв’язки з минулим потребували відновлення; прагнення до незалежності мало поступитися прагненням до автентичності. Люди повинні відмовитися від свого скептицизму та віддатися заспокійливому теплу ідей більшості, схиляючись перед їхнім непогрішним авторитетом^[12].

Мудрість кохання, 1984

Кохання робить тебе заручником відсутньої людини, яку ти не можеш ні виправити, ні уникнути, ні відкинути. Ця хватка — відчай закоханого і його найдорожчий скарб^[13].

І саме тому, що мудрість і любов — це не розваги, а небажані покликання, важкий тягар, людство коливається між двома полюсами: моралі без обмірковування та імперіалізму без моралі^[14].

Зі статей

	Філософи епохи Просвітництва визначали себе як «мирних законодавців розуму». Майстри правди та справедливості, вони протистояли деспотизму та зловживанням справедливістю ідеального закону. З німецьким романтизмом все навпаки: юристи та письменники перш за все борються проти ідей універсального розуму чи ідеального права. Під назвою культури для них йдеться вже не про те, щоб відкинути упередження та невігластво, а про те, щоб виразити в її незнижуваній сингулярності унікальну душу народу, охоронцями якого вони є^[15].
	Les philosophes des Lumières se définissaient eux-mêmes comme « les législateurs paisibles de la raison ». Maîtres de vérité et de justice, ils opposaient au despotisme et aux abus l’équité d’une loi idéale. Avec le romantisme allemand, tout se renverse : juristes et écrivains combattent en premier lieu les idées de raison universelle ou de loi idéale. Sous le nom de culture, il ne s’agit plus pour eux de faire reculer le préjugé et l’ignorance, mais d’exprimer, dans sa singularité irréductible, l’âme unique du peuple dont ils sont les gardiens.

	Разом з Гердером, Гете відзначав підпорядкування розуму, його закріпленість у певній спільноті. На відміну від нього, він дав мистецтву завдання не посилювати цю залежність, а долати її. Метою окремих творів було перевершити Volksgeit, а не бути його виразом^[16]. — Volksgeit або Національний дух (Nationalgeist) стосується «духу» окремого народу (Volk), його «національного духу» або «національного характеру». Термін використовувався у 1760-х роках Юстусом Мезером та Йоганом Готфрідом Гердером.
	Avec Herder, Goethe constatait la subordination de l’esprit, son ancrage dans une collectivité particulière. Contre lui, il donnait mission à l’art non pas de renchérir sur cette dépendance, mais de la transcender. Il s’agissait pour les œuvres individuelles d’excéder le Volksgeit, et non d’en être l’expression.

Примітки

↑ Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 171
↑ ^а ^б Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 161
↑ Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 148
↑ Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 153
↑ Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 146
↑ Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 149
↑ L'imparfait du présent, Alain Finkielkraut, éd. Gallimard, coll. « Folio », 2002 (ISBN 2-07-030447-7), p. 67
↑ À la première personne, Alain Finkielkraut, éd. Gallimard, 2019 (ISBN 978-2-07-285319-7), p. 76
↑ Alain Finkielkraut. Une voix vient de l'autre rive. Gallimard, 2000. С.11 ISBN=2-07-075888-5
↑ Alain Finkielkraut. Une voix vient de l'autre rive. Gallimard, 2000. С.123 ISBN=2-07-075888-5
↑ The Undoing of Thought (1988) Translated by D. O’Keefe. — С.18
↑ The Undoing of Thought (1988) Translated by D. O’Keefe. — С.25-26
↑ La Sagesse de l'amour. Gallimard-Folio. 1984. С.73
↑ La Sagesse de l'amour. Gallimard-Folio. 1984. С.198
↑ «Sieyès, Herder, Goethe : l’universel et le national», Alain Finkielkraut, Le Courier de l’Unesco (ISSN 0304-3118), vol. 42 nº 6, juin 1989, p. 33
↑ «Sieyès, Herder, Goethe: l’universel et le national», Alain Finkielkraut, Le Courier de l’Unesco (ISSN 0304-3118), vol. 42 nº 6, juin 1989, p. 33

Джерела

Ф. Бегбедер. Бесіди нащадка епохи. — Київ: КМ-БУКС, 2017. — 352 с. — ISBN 978-617-7535-39-2

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Бегбедер_Ф._Бесіди_нащадка_епохи—2017——171-1] Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 171

[Бегбедер_Ф._Бесіди_нащадка_епохи—2017——161-2] а ^б Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 161

[Бегбедер_Ф._Бесіди_нащадка_епохи—2017——148-3] Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 148

[Бегбедер_Ф._Бесіди_нащадка_епохи—2017——153-4] Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 153

[Бегбедер_Ф._Бесіди_нащадка_епохи—2017——146-5] Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 146

[Бегбедер_Ф._Бесіди_нащадка_епохи—2017——149-6] Бегбедер Ф. Бесіди нащадка епохи, 2017, с. 149

[7] L'imparfait du présent, Alain Finkielkraut, éd. Gallimard, coll. « Folio », 2002 (ISBN 2-07-030447-7), p. 67

[8] À la première personne, Alain Finkielkraut, éd. Gallimard, 2019 (ISBN 978-2-07-285319-7), p. 76

[9] Alain Finkielkraut. Une voix vient de l'autre rive. Gallimard, 2000. С.11 ISBN=2-07-075888-5

[10] Alain Finkielkraut. Une voix vient de l'autre rive. Gallimard, 2000. С.123 ISBN=2-07-075888-5

[11] The Undoing of Thought (1988) Translated by D. O’Keefe. — С.18

[12] The Undoing of Thought (1988) Translated by D. O’Keefe. — С.25-26

[13] La Sagesse de l'amour. Gallimard-Folio. 1984. С.73

[14] La Sagesse de l'amour. Gallimard-Folio. 1984. С.198

[15] «Sieyès, Herder, Goethe : l’universel et le national», Alain Finkielkraut, Le Courier de l’Unesco (ISSN 0304-3118), vol. 42 nº 6, juin 1989, p. 33

[16] «Sieyès, Herder, Goethe: l’universel et le national», Alain Finkielkraut, Le Courier de l’Unesco (ISSN 0304-3118), vol. 42 nº 6, juin 1989, p. 33

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]