Перейти до вмісту

Ален Берсе

Матеріал з Вікіцитат
Ален Берсе
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Ален Берсе (фр. Alain Berset; нар. 9 квітня 1972, Фрібур, Швейцарія) — швейцарський та європейський політик. Генеральний секретар Ради Європи з 18 вересня 2024 року[1]. Член Федеральної ради Швейцарії з 2012 по 2023 рік та очолював Федеральний департамент внутрішніх справ з моменту вступу на посаду. Президент Швейцарії у 2018, 2023 роках[2]. У червні 2024 року був обраний генсеком Ради Європи[1]. На цій посаді він з 18 вересня замінив хорватку Марію Пейчинович-Бурич[3].

Цитати

[ред.]
  •  

Головне питання – те, що ми не хочемо миритися з безкарністю.
Ми не хочемо жити у світі, де переважатимуть сила, насильство, руйнування – та безкарність за все це. І це стосується не лише України, нам усім потрібен світ, де панують мир, верховенство права та відповідальність.
Я також хотів особисто переконатися, що всі учасники процесу розглядають Спецтрибунал як частину більшої структури, другий елемент якої – це Реєстр збитків від російської агресії проти України, який Рада Європи створила два роки тому і на основі якого має з’явитися механізм повної компенсації[4].

  •  

Діалог можливий тоді, коли є певний рівень поваги до цінностей, навіть якщо є розбіжності. Росія, розв'язавши агресивну війну проти сусіда, зруйнувала всі цінності, демократію, верховенство права та права людини і показала, що не поважає нічого. За таких умов не було й мінімальної прихильності до наших цінностей[4].

  •  

Мене завжди вражає стійкість українців. Але давайте також замислимося, що означають 11 років для наймолодшого покоління. Виходить, що 20-річні українці провели половину свого життя в умовах війни!
«Вилікувати» наслідки цього – абсолютно ключове завдання для народу і для країни.
Отже, йдеться не лише про репарації та гроші. Йдеться також про відновлення душ і доль реальних людей, щоб ці люди мали силу для впевненості у завтрашньому дні, для побудови доброго майбутнього[4].

  •  

Наразі у світі немає суду, який мав би компетенцію розглядати злочин агресії. Тому потрібно створити Спеціальний трибунал, який би займався цим питанням.
Ми маємо створити структуру, надати ресурси. Потрібні прокурори, судді – словом, усе, що необхідне для роботи трибуналу.
І тоді правосуддя має запрацювати.
Ми сподіваємося, що це станеться якомога швидше.
А робота щодо злочину агресії, очевидно, включає також людей, які вирішили розпочати агресію[4].

  •  

Спеціальний трибунал також є частиною всього контексту. Він є частиною тих зусиль, яких ми можемо докласти, щоб забезпечити, що зрештою відповідальність візьме гору[4].

  •  

У Раді Європи – 46 рівноправних членів. Тож у нас в організації є дійсно величезне розмаїття культур, мов, історій, народів. Це розмаїття є перевагою Європи, але воно створює виклики.
76 років[5] нам вдавалося бути сім'єю держав, об'єднаних навколо цінностей, демократії, верховенства права, прав людини та навколо Європейської конвенції з прав людини
.Але в останні роки ми бачимо, як демократія відступає скрізь.
І негативні тенденції щодо демократії, верховенства права та прав людини дуже непокоять. Європа, після тривалої фази ціннісного зближення, перейшла у фазу, коли діє велика кількість розбіжних сил.
І моя роль тут полягає в тому, щоб завжди бути в контакті з усіма учасниками, говорити з усіма – навіть якщо це важко. Діалог, діалог і ще раз діалог – це допомагає знайти правильний шлях. Я вважаю, що завжди потрібно вести діалог, де це можливо[4].

  •  

Щоб мати тверду легітимність трибуналу, потрібно, щоб його створення підтримали і щоб над ним працювали багато країн не лише в Європі, а на всіх континентах. Для такої широкої підтримки роль G7 буде ключовою[4].

  •  

Я можу говорити від імені Ради Європи: ми будемо йти так швидко, як тільки зможемо. Тому що з кожним кроком, який ми робимо, ми стаємо на крок ближче до мети, і наша позиція у дискусіях про забезпечення відповідальності стає сильнішою[4].

Примітки

[ред.]