Історії, наклацані на друкарській машинці

«Історії, наклацані на друкарській машинці» (англ. Uncommon Type: Some Stories) — дебютна збірка оповідань американського актора, режисера та продюсера Тома Генкса, вперше опублікована 2017 року. До збірки увійшло 17 різножанрових оповідань, об'єднаних спільним мотивом — у кожному з них так чи інакше з’являється друкарська машинка, предмет, до якого Генкс має особливу пристрасть. Теми творів охоплюють повсякденне життя, дружбу, родину, технології та американську ідентичність. Книжка отримала переважно схвальні відгуки критиків і стала бестселером.

Цитати

Фліртувати − це як рибу ловити. Може, і впіймаєш когось на гачок, а може, й ні.

Я був або найщасливішим чоловіком на світі, або ж міцно увійшов у роль легкої здобичі. Навіть після того, як Анна дозволила й мені залізти в її трусики, я все ще не визначився, який з двох варіантів був правильним.

Містер Мур, коп у відставці, з яким у нас один на двох паркан на задньому подвір’ї, побачивши мене в русі, викрикнув: «Який біс в тебе вселився?». «Жінка», − озвався я, і це була не просто правда, а правда, яку мені приємно було промовляти.

Коли чоловік думає про леді і охоче чекає, того дня, коли він зможе сказати їй, що здатен бігати безперестанку впродовж сорока хвилин, що ж, напарничку, тепер ти підданий Жінколяндії.

Дівчина міняє все в житті чоловіка: починаючи від кросівок, у яких він займається спортом, і закінчуючи стрижкою (за неї Анна і взялася наступного ж дня перед моїм же перукарем) − зміни, яких я потребував. Введений в оману адреналіном нашого роману, я пробіг трішки більше, аніж могло витримати моє тіло.

− А ви певні, що Анна − не вітрило? − сказав я. − І чому це я не можу бути стерном, а Стів компасом? Щось я ніяк не второпаю вашої аналогії. − Дай-но я перекладу це мовою, яку ти розумієш, − сказав Стів. − Ми усі, як телешоу, до якого відбирають абсолютно різних учасників. Африканський хлопчина − він. Азіат − я. Мішаний європеєць − ти. Анна − сильна, рішуча жінка, яка ніколи не дозволить чоловікові керувати. Ви та ваш союз − це наче сюжет одинадцятого сезону телешоу, коли продюсери уже впихають туди що-небудь, аби ще хоч якось утримати глядачів біля екранів.

Приміряти на себе костюм Анниного хлопця − це чимось нагадувало курс молодого бійця в морській піхоті у поєднанні з роботою на повну ставку в пункті опрацювання та виконання замовлень в «Амазоні», що розташований в Довгій Ручці Оклахоми, саме в сезон, коли там одне за одним ширяють торнадо. Спокою не було ані днини, ані жодної хвилини. Мій денний сон о 14:30 назавжди відійшов у минуле.

Лівої ноги не було − відрізали вище коліна − і три пальці лівої руки тепер нагадували огризки, на які намотали стільки бинту, що виглядало так, наче він бейсбольний кетчер із марлевою рукавичкою. Але у нього були ще два пальці, одна справна нога, зір та й чоловічі причандали теж не повідривало. У порівнянні з багатьма іншими хлопцями в цьому госпіталі та на кораблі додому Вірджил почувався так, мов виграв в Ірландську лікарняну лотерею 1945-го. Єдине, що він насправді хотів повернути, була його обручка, яку він згубив десь у бельгійських лісах.

Минулої ночі − ще якихось пару годин тому − я був хлопцем із супер популярного фільму, хлопцем, що виціловувався з гламурною красунею, хлопцем із класним задком. Як у Штатах, так і в європейських столицях моє життя забурлило в ритмі майже як у якогось політичного лідера: в машину, з машини, якісь зали урочистостей, набиті журналістами-камероносцями й -питаннєставцями. Цілі океани людей радісно стрічали те, як я вітав їх помахом руки, й багато з них махали мені навзаєм, навіть попри те, що ніхто й не знав, хто я такий, навіть попри те, що насправді я − ніхто.

Найгіршим було те, що впродовж більш ніж чотирьохсот інтерв’ю запитання не мінялися. Як це − працювати із Віллою Сакс? Як це − цілуватися з Віллою Сакс? А це і справді ваша дупа у тій сцені з ураганом? Тепер уже Рорі думав, що працювати з Віллою Сакс – це наче намагатися жерти арахісове масло, коли морда розвівається від швидкісної їзди на мотоциклі; цілуватися з Віллою Сакс − це мов Різдво в липні; а дупа у сцені з ураганом − це зад наділеного даром мови коня на ймення Брітчес.

Одного разу, граючи в тачбол на пляжі, він забезпечив собі роль у рекламі йогурту. Впродовж трьох похмурих днів зйомок він бігав по Сан-Дієго без футболки − без футболки Рорі виглядав в біса добре − з групкою різнорасових «хлопак», а потім, за сценарієм, вони усі перекушували йогуртом. Усім акторам реклами проводили спеціальний інструктаж, як занурювати ложки в міні упаковки і запихати йогурт до своїх писків. Не все так просто − був спецприйом.

До речі, гарне й перевірене часом правило для мандрівників Європою: зупиняйтеся в місцях з нацистським минулим. Є от у Римі один готель − колишній штаб гестапо часів війни. Просторі приміщення. Високі стелі. Гарний сад. Ще один такий готель був у Берліні, але росіяни зрівняли його з землею, коли добивали нацистів, що ховалися в ньому. І, аби залишити по собі щось, що б постійно нагадувало про їхню звитягу, комуністи навіть і не задумалися над тим, щоб відбудувати його, як і решту будівель у тій частині східного Берліна.

Готель нещодавно реконструювали так, аби він став зручнішим для хіпстерів та мілленіалів − бачили б це нацистські окупанти часів сивої давнини, певне, не пережили б. В номері був чорний екран, що виявився телевізором. Пульт до нього − довгий, тоненький і важкий, і незрозумілий будь-якому американцю. Усі лампи і світильники − сенсорні, і то ще треба було знати, де їх торкатися. Чотири пляшки напою «Оранджіна» охайно стояли на квадратному кавовому столику і, за іронією долі, сусідували із бутафорським ансамблем із чотирьох порцелянових помаранчів. Саунд-система − ретро-патефон із набором пластинок французького Елвіса − Джонні Голлідея; одна й геть із далеких 1950-х. На полицях не було книг, проте стояли три старі друкарські машинки, на одній клавіатура була російською, на другій французькою і на третій англійською.